Герої АТО

НА «НУЛI» БІЛЯ ЗАЙЦЕВОГО

НА «НУЛI» БІЛЯ ЗАЙЦЕВОГО

Напередодні 27-ї річниці Незалежності України безпосередньо на «нулі»  було нагороджено кращих військовослужбовців, які в складі Об’єднаних сил виконують бойові завдання з відсічі та стримування збройної агресії Росії на території Донецької та Луганської областей

– Ситуація в районі проведення операції Об’єднаних сил залишається цілком контрольованою. Але ж у смузі відповідальності ОТУ «Північ» майже щодоби російські окупаційні війська продовжують застосовувати під час обстрілів наших позицій гранатомети, великокаліберні кулемети та стрілецьку зброю. А на окремих ділянках фронту – міномети та озброєння БМП. Однак, відносно спокійно минула ніч на одному з найбільш гарячих напрямків Донеччини – на околицях Зайцевого. Тож, як насправді звучить тиша так званого перемир’я на передньому краї в районі цього населеного пункту сьогодні ми з вами переконаємося особисто, – наголосив під час короткого передмаршового брифінгу голова мобільної групи, офіцер Головної інспекції Міноборони полковник Олексій Трофименко.
Близько двох з половиною години руху курними фронтовими дорогами Донбасу – і ми дістаємося контрольного пункту в’їзду та виїзду «Майорськ». Картинка навколо нагадує ринок «Сьомий кілометр», що на Одещині. Тут, як завжди, в обох напрямках великі черги людей та машин. Але є одна відмінність. Так, із напрямку Горлівки на підконтрольну українській владі територію більшість людей рушає із порожніми тачками та валізами, а їм назустріч народ «валить» вже нав’ючений під зав’язку пакетами з курячими стегенцями, мішками з цукром, гречкою, рисом тощо.
Цього разу в наші плани не входило спілкування з мешканцями фейкових республік, яких вчергове обдурили кремлівські пропагандисти, тому, залишивши позаду останній блокпост прикордонників, швидко беремо курс на бойові позиції, де на нас вже чекають українські військові. Ще кілька кілометрів дорогою, рух якою через кількість вирв від великих калібрів більше нагадує слалом, і ми вже на місці.
– Командир 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила підполковник Гудзь, – по-військовому відрекомендувався затягнутий у бронежилет, із автоматом у лівій руці офіцер, який вийшов нам назустріч.
Після короткої доповіді та ознайомлення з бойовою обстановкою на лінії зіткнення, відразу приступаємо до виконання почесної місії. Слід зазначити, що рішення про заохочення кожного військовослужбовця приймається одразу на місці за пропозицією командира, та й нагородження відбувається без зайвих шикувань, безпосередньо на взводних опорних пунктах, де бійці ведуть спостереження.
– Останнім часом на підступах до Зайцевого активізувались ворожі снайпери, ловлять тих, хто «розслабився». Вийшов без бронежилета або шолома, показав голову в приціл через бруствер – і все. Крім того, бойовики періодично відкривають провокаційний вогонь, обстрілюючи наш бік зі стрілецької зброї та гранатометів. Тому пропоную окопами пересуватися швидко, – наголосив комбриг.
До речі, підполковник Валерій Гудзь є одним із тих командирів, які особисто виходять із солдатами на бойові завдання, живуть нарівні з ними в таких самих бліндажах, неподалік від ворожих позицій.
Зайцевим рухаємося, поділившись на невеличкі групи.  Мала відстань до ворога змушує мовчати. Неподалік окупована росіянами Горлівка.
Лінія фронту пролягає тут просто по заміських котеджах і задніх дворах. Майже всі вони стоять пустками та зруйновані обстрілами. Ті ж, що вціліли та вкрилися під широкими кронами дерев, кілька років поспіль слугують укриттям для українських військових.
Заходимо в один із таких, де наразі розташовано штаб батальйону. Хтось із військових схилився над картою, хтось біля стіни з мішків з піском, сховавшись від літньої спеки, чистить зброю, а хтось у сусідній кімнаті зайнятий приготуванням обіду. При цьому всі вони будь-якої миті готові за командою зайняти місця на позиціях і дати гідну відсіч ворогу.
– У селі проживають ще близько сотні цивільних мешканців, – розповідає армієць Олександр. – І Зайцеве не таке вже покинуте, як здається на перший погляд. Здебільшого в пронизаних осколками будівлях живуть люди поважного віку. У декого з них ледь вистачає сил пересуватися за межі власного подвір’я.
Як і багатьом тисячам одиноких літніх людей, що опинилися в районі проведення бойових дій на Донбасі, цим людям більше нема куди йти. І взагалі в них немає вибору, окрім як жити всього за декілька сотень метрів від лінії фронту. До речі, військові для цих людей є єдиним порятунком. Вони й хату полагодять після обстрілу, а в разі потреби й довезуть до найближчого банкомату для отримання пенсії.
Але всі побутові справи військові намагаються встигнути зробити до настання сутінок.
– До нас щоночі продовжує прилітати смертоносне залізо, – каже військовослужбовець, який цього дня безпосередньо на своєму спостережному посту був нагороджений відзнакою Міноборони «Знак пошани». – Щоправда – вже не так щільно, як до оголошення перемир’я. Ми ж переважно у відповідь не стріляємо, але, запам’ятовуємо, що і звідки до нас прилітає. Насправді, сидіти й очікувати щохвилини несподіванок
з боку ворога складніше, аніж просто відстрілюватися від нього. Та ми й не віримо, що така ситуація протримається довго, і поки є нагода, робимо свої шанці глибшими.
…Рухаємося далі вулицею, що тягнеться зі сходу на захід через центр Зайцевого. За час війни вона перетворилася на укріплену мережу окопів, бліндажів та кулеметних гнізд, які нащетинилися сотнями метрів колючого дроту. Крайня точка – взводний опорний пункт «Метелик».
– Я не відкидаю того, що просто зараз за нами веде спостереження снайпер, – подякувавши за грамоту від Міністра оборони України, попереджає військовий, що лаконічно представляється як Петрович.
Йому на вигляд вже близько шістдесяти, але він ще досить впевнено тримає великокаліберний кулемет. Він відразу справляє враження добродушної людини, яка любить пожартувати та вміє товаришувати.
– Дуже часто провокують нас. То стрельнуть кілька разів, то гранату кинуть у наш бік. Мабуть хочуть, щоб ми спочатку давали відповідь, а потім вони сказали, що ми не дотримуємося режиму тиші. Але ми поки терпимо, – каже Петрович.
Як виявилося під час розмови, Петрович на війні з 2014 року. Тож за цей час бачив не одне «перемир’я».
– Терористи ніколи не дотримуються того, що обіцяють. Кілька днів можуть помовчати, а потім знову стріляють, – говорить військовий.
До речі, в армійця є всі підстави бути надто обережним. Ворожі позиції і вогневі точки всього за декілька десятків метрів від нього.
– Противник приховується від нас за тим дерев’яним бруствером, але в бінокль можна з легкістю побачити їхні фігури, – продовжує Петрович і одночасно роздивляється через мішки з піском лінію укріплень противника в перископ спостереження.
Залишивши військового, що, ледь стримуючи емоції від нагороди, почав телефонувати додому, ми рухаємося далі занедбаними та зарослими травою і чагарником вулицями Зайцевого. До речі, в літній час дика рослинність дещо пом’якшує похмурість понівеченого війною населеного пункту, приховуючи зруйновані та спалені будинки.
Від багатьох із них не залишилося навіть стін, а про те, що вони тут були, – нагадують лише кам’яні димові труби та скрегіт битого скла під ногами.
Разом із тим армійці зазначають, що хрускіт скла може сповіщати й про пересування ворожої розвідувально-диверсійної групи, а також переміщення техніки.
– Раз на тиждень вночі диверсанти стабільно намагаються прорватися. Буває, що і важка техніка заїжджає, але не працювати, а, швидше за все, щоб нагнати на нас страх, – посміхаючись, припускає військовослужбовець Андрій.
Сьогодні він отримав нагрудний знак «За зразкову службу», який є яскравим свідченням того, що нагнати на нього або його бойових побратимів страху буде дуже не непросто, адже бійці цього підрозділу мають по декілька років бойового досвіду, а дехто і взагалі – на передовій з перших днів війни. Тож армійці запевняють, що противник не просунеться ані на сантиметр.
Зазначимо, що безпосередньо на «нулі» та в передових підрозділах операції Об’єднаних сил відзнаками оборонного відомства  «За військову доблесть», «Знак пошани», «За зразкову службу», грамотами, подяками та цінними подарунками (наручними годинниками) нагороджено триста захисників України.

 Євгеній СИЛКІН

 

Powered by Ajaxy