Журнал

ОБРІЇ СЕРЖАНТСЬКОЇ РЕФОРМИ

ОБРІЇ СЕРЖАНТСЬКОЇ РЕФОРМИ

Процес створення в Українському війську професійного сержантського корпусу розпочався ще 2005 року. Зміни тривали дуже поволі без більш-менш видимих результатів. Власне так само, як і реформа армії загалом. Починаючи з 2015-го, роботи в цьому напрямі активізувалися. Поштовхом для серйозних змін стала російська агресія в Криму і на Донбасі. І хоча казати про повну професіоналізацію українського сержантського корпусу ще зарано, та обриси моделі молодшого командира, про яку так довго говорили, нарешті стали проявлятися

Каста лідерів

До початку бойових дій на Сході України командири приділяли дуже мало уваги такій категорії військовослужбовців, як сержанти. Їхня професійна підготовка та морально-психологічні якості відходили на другий план. Натомість цінувалися вміння тримати дисципліну серед підлеглих та справне виконання обов’язків у добовому наряді чи варті. Основних бойових якостей та вмінь сержант мав набувати під час різного роду навчань і польових виходів, кількість яких, як відомо, була вкрай обмеженою. Так само не вистачало й професійних курсів з підготовки молодших командирів.

Сержанти не мали необхідних повноважень і авторитету, як, приміром, в арміях розвинених європейських країн. Фактично їхні функції виконували офіцери. Повну професіоналізацію цієї категорії військовослужбовців унеможливлювало те, що більшість посад сержантського складу обіймали військово­службовці-строковики. Плинність кад­рів була просто ней­мовірною. За півтора року офіцери не встигали не те щоб належно підготувати сержанта, а й навіть розгледіти його як слід.

Всі ці недоліки далися взнаки 2014 року, коли Російська Федерація розпочала збройну агресію проти України. На щастя, вони були  компенсовані щирим бажанням наших мобілізованих воїнів та добровольців за будь-яку ціну зупинити ворога. Під час бойових дій чимало сержантів проявили себе якнайкраще. У зв’язку з браком офіцерів вони брали на себе командування взводами та ротами, з успіхом виконували всі бойові завдання. Чимало рядових бійців продемонстрували, що також мають право бути зарахованими до почесної когорти молодших командирів. Так у Збройних Силах почала з’являтися каста справж­ніх воїнів-лідерів.

Але для продовження реформи лише так званого природного відбору вкрай мало. Потрібна системність. Саме тому становлення професійного сержантського корпусу в Українському війську нині відбувається за декількома напрямами. Один із них – розширення інституту сержантських посад. Про нагальну потребу цього йдеться давно, а дієвість – перевірена на досвіді армій країн-членів НАТО.

 

Нові звання

Зокрема, введено низку посад цієї категорії в органах військового управління всіх рівнів, починаючи від взводу і закінчуючи Генеральним штабом. Наприклад, головний старшина Збройних Сил України є начальником Управління по роботі з сержантським складом Генерального штабу. Усі посади в ньому сержантські, немає жодного офіцера. Так само й центри підготовки видів Збройних Сил укомплектовані виключно сержантами. Нині триває подальше впровадження цієї новації. Вже незабаром деяких офіцерів у підрозділах та штабах також замінять сержанти.

Наступним кроком стане введення нових військових звань. Адже наразі вони не відповідають тим завданням і вимогам, які мають сержанти. У спадок від радянської армії Збройним Силам України дісталися посади, які обіймали прапорщики і старші прапорщики. Згодом їх скасували, але ці звання залишилися найвищими для сержантського складу. Тож тепер головний старшина, наприклад, батальйону і головний старшина Збройних Сил України мають однакове звання – старший прапорщик. Чи правильно це? Звісно, ні.

Історично посада прапорщика була первинною для молодшого офіцерського складу. Згодом ця категорія досить добре вписувалася у модель армії непрофесійного зразка, комплектування якої здійснювалося за рахунок призову на строкову військову службу. Переважна більшість сержантів тоді були строковиками. Ті, хто підписував контракт, могли дослужитися, приміром, до старшини роти. Вони отримували почесне, як вважалося, звання «прапорщик – старший прапорщик» і, власне, звільнялися на пенсію.

Сучасні сержантські посади в Україні сформовані аналогічно до натівських. Вони відповідають уніфікованим званням більшості країн Альянсу і дозволяють під кожну з них ввести свою штатно-посадову категорію. Тож уже незабаром в Українському війську з’являться штаб-сержант, майстер-сержант, старший майстер-сержант, головний майстер-сержант. Серед корабельних військових звань – штаб-старшина, майстер-старшина, старший майстер-старшина і головний майстер-старшина. Це має значно покращити мотивацію проходження військової служби та позитивно вплине на систему кадрового менеджменту. Законопроект, підготовлений оборонним відомством, уже пройшов усі погодження і тепер чекає винесення на голосування у Верховній Раді України. Перелічені звання мають схожість із діючими в американській армії: сержант, штаб-сержант, сержант першого класу, майстер-сержант або перший сержант, команд-сержант-майор, сержант-майор. Приміром, сержант-майор – найвище звання сержанта в сухопутних військах. Аналогічні посади є у військово-повітряних, військово-морських силах, а також у Корпусі морської піхоти та Береговій охороні. Ці посадові особи офіційно представляють усіх солдатів і сержантів перед вищим командуванням кожного виду військ та перед начальниками відповідних штабів.

Наступними в сержантській ієрархії США йдуть: команд-сержант-майор (сухопутні війська), головний майстер-сержант (військово-повітряні сили), майстер-головний старшина (флот), майстер-комендор-сержант (морська піхота). Вони є головними сержантами в своїх родах військ та радниками начальників їхніх штабів. Сержантський склад частин та підрозділів: штаб-сержант командує відділенням, сержант першого класу – взводом, перший сержант – ротою. Ці посадові особи несуть безпосередню відповідальність за підлеглих, їхню підготовку та дисципліну. Офіцери тим часом планують і керують діями підрозділів.

А ось сержанти-інструктори навчають не лише солдатів, а й лейтенантів – випускників військових училищ, які до вступу на навчання не проходили армійської служби. Протягом трьох-чотирьох тижнів вони перебувають у підпорядкуванні сержантів, які передають молодим офіцерам основні навички роботи з особовим складом. Професіоналізм сержантського складу настільки високий, що офіцери не вважають для себе принизливим виконувати їхні накази.

Навчити тих, хто навчатиме

Але навіть у новому військовому званні наш сержант не зможе виконувати своїх службових обов’язків на високому рівні без належної професійної підготовки. Тож усім тонкощам молодших командирів навчають у видових (Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-морські сили) центрах підготовки. Один із них – у селищі міського типу Десна – діє три з половиною роки. Інші два ще на стадії формування. За структурою, функціями та завданнями вони ідентичні відповідним школам та академіям країн НАТО.

Інструктори, які викладають навчальний матеріал і забезпечують проведення практики, напередодні неодноразово проходили відповідну підготовку в країнах НАТО. Досвід, здобутий там, вони широко використовують у своїй роботі. Нині посади сержантів-інструкторів введені у відділеннях, взводах та ротах навчальних центрів. Система їхньої підготовки має три рівні: базовий, підвищений та академічний.

– Загальна потреба війська в інструкторах становить близько 1,7 тис. осіб, – пояснює головний старшина Збройних Сил України старший прапорщик Олександр Косинський. – За минулий і нинішній рік загалом було підготовлено понад 650. Але це зовсім не означає, що при досягненні необхідної кількості у 2020 році цей процес зупиниться. Адже трирівнева система їхньої підготовки передбачає: коли інструктор пройшов підготовку на першому рівні та має право готувати рядового спеціаліста, він також зобов’язаний підвищити свою кваліфікацію, закінчивши курс другого рівня, аби готувати командира-лідера. Курс третього рівня дає змогу готувати навчальні програми. Тобто, процес підготовки інструкторів постійний. Потреба в інструкторах залишатиметься ще й через плинність кадрів. Адже цілком природно, що військовослужбовець коли-небудь може звільнитися або перейти служити в бойову частину. Враховуючи вищезгадані нюанси, ми хочемо вийти на сталу цифру. Загалом це має бути 300-500 інструкторів, підготовлених за один календарний рік. Зокрема й за рахунок підвищення кваліфікації.

Особливе місце серед навчальних програм для майбутніх інструкторів посідають курси лідерства. Раніше, на жаль, формуванню необхідних якостей у молодших командирів приділяли дуже мало уваги. А дарма. Адже навіть добре підготовлений у професійному плані сержант не зможе ефективно командувати підлеглими й виконувати бойові завдання, якщо він не є лідером у своєму підрозділі. Це засвідчив і досвід проведення антитерористичної операції.

Від «універсального» прапорщика до профі

Навчальний процес у центрах постійно вдосконалюється. Зазнають змін навчальні програми. Сьогодні, наприклад, впроваджується чотирирівнева система професійної підготовки сержантського складу. Вона відповідає вимогам армій провідних країн світу та враховує бойовий досвід, здобутий Збройними Силами України. У чому її суть?

Наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років вважалося, що для належної підготовки військово­службовців цієї категорії достатньо лише півроку навчання в школі прапорщиків. З цим багажем знань, мовляв, вони зможуть обій­мати будь-які посади. Натомість така система мала певні недоліки. По-перше, тривалий відрив чималої кількості військовиків від виконання службових обов’язків на період навчання. По-друге, навіть дуже здібна людина навряд чи змогла б охопити значний обсяг знань, аби у подальшому стати абсолютно «універсальним» прапорщиком.

Відтак підхід вирішили змінити. Адже фахівців краще готувати під кожну конкретну посаду на короткотермінових курсах. Тепер кандидата, відібраного, наприклад, на посаду командира відділення, направляють на 1-3-місячне навчання. За цей час він отримує багаж знань і практику для виконання своїх обов’язків. Після підвищення по службі йому належить пройти наступні курси. Ефективність цієї системи апробована в усіх країнах НАТО, зокрема в пострадянських.

Впроваджувати це та інші нововведення українським сержантам допомагають знання, набуті в сержантських школах, академіях та коледжах країн-членів НАТО. Наприклад, у Школі НАТО в Обераммергау (Німеччина), Школі сержантів ЗС Литви, Латвії, Польщі, Академії головних старшин Військово-Морських Сил та Академії головних сержантів Сухопутних військ США тощо. Інструктори зі США, Канади, Великої Британії, Латвії, Литви проводять низку курсів також безпосередньо в Украї­ні. Наші закордонні партнери визнають: потенціал сержантів у Збройних Силах України використовується по мінімуму. Тим часом у країнах НАТО вони є ключовою ланкою військового управління.

Саме тому права та повноваження цієї категорії командирів нині намагаються розширити. А також чітко розподілити відповідальність між сержантами та офіцерами. У зв’язку з цим функціональні обов’язки сержантського складу нещодавно зазнали змін. Наступним кроком стане внесення їх до Статутів Збройних Сил Украї­ни. Відповідний законопроект очікує розгляду у Верховній Раді. Загалом на розгляді в Адміністрації Президента, Верховній Раді та Кабінеті Міністрів перебувають 26 нормативно-правових актів, які мають забезпечити оборонну реформу.

Дорожня карта Концепції розвитку професійного сержантського і старшинського складу Збройних Сил України передбачає завершити більшість заходів реформування до 2020 року.  А досвід бойових дій на Сході нашої держави засвідчує: в армії з’явилися офіцери та молодші командири, які прагнуть змін і готові взяти на себе весь тягар цієї нелегкої роботи. Не скористатися цим ресурсом – значить топтатися на одному місці ще невідомо скільки.

Сергій БАСАРАБ

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту