Журнал

ОДНОСТРІЙ ДЛЯ СОЛДАТА

ОДНОСТРІЙ ДЛЯ СОЛДАТА

Уже восени українські військові отримають нове військове екіпірування та єдиний бойовий комплект, наближений до міжнародних стандартів НАТО. Принаймні таку обіцянку дав керівник робочої групи Міністерства оборони України з реформування структури матеріального забезпечення армії  Костянтин Лесник

forma-22За його словами, сьогодні необхідно повністю змінити модель постачання речового майна до війська. Робота ця складна. Але вигадувати щось абсолютно нове не варто. За основу фахівці візьмуть досвід країн  НАТО. І такий шлях заслуговує на увагу, адже його уже пройшли держави, які після розвалу Радянського Союзу мали таку ж систему тилового забезпечення, як і в Україні. Приміром, Литва. Набувши в 1991 році незалежність, ця країна відразу приступила до реформування власних Збройних сил.
– Головне, що мала тоді Литва і зараз немає Україна, – це час, – говорить литовський військовий експерт Маріус Шульга. – Наше тилове забезпечення ми налаштовували протягом десяти років. У вас цього часу, на жаль, немає.
Донедавна проблема речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України залишалася однією з найнагальніших. Адже протягом 23 років існування армії система логістики загалом, окрім харчування, фактично не змінилася. Це може здатися смішним, але питання полягало не лише у відсутності фінансового ресурсу. Так, до останнього часу контроль за якістю екіпірування українського солда- та здійснювався відповідно до постанов Кабінету Міністрів ще колишнього СРСР 50-річної (!) давнини. Тим часом війна на Сході нашої держави вкотре продемонструвала високу затребуваність на полі бою саме високоякісних закордонних зразків уніформи.
forma-1Приблизно перші півтора десятиліття свого існування наша армія частково виживала за рахунок старих непорушних запасів військової форми й обмундирування. На підставі дозволів   Міністра оборони та начальника Генерального штабу ЗС України впродовж 1992-2005 років вони вилучалися зі складів і надходили у військо. Про якість і зручність одностроїв тоді навіть не йшлося, адже великою радістю для військового було хоча б щось отримати. Тепер же вкрай назріла потреба змінити структуру.
Глобальною проблемою 90-х на теренах новостворених держав була корупція. Саме її насамперед намагалися побороти в уже згадуваній Литві. Прикро, але Україна досі не може похвалитися відсутністю цього ганебного явища. Зокрема у питанні закупівель військової форми одягу й екіпірування. Як повідомила директор Департаменту внутрішнього аудиту та фінансового контролю Міністерства оборони України Марина Бариніна, протягом останніх років постійно виявлялися численні зловживання щодо якості продукції та її невідповідності державним стандартам.
Наступним кроком литовських колег стало оцінювання потужностей підприємств. Річ у тому, що в Україні залишилося чимало запасів, вироблених ще за часів СРСР. Тож гострої по-    треби терміново налаштовувати виробництво не було. Литовці ж тим часом провели моніторинг потреб солдата, а вже потім оцінили здатність своїх підприємств виготовляти продукцію на замовлення Міністерства оборони. Тож нині екіпірування й озброєння литовських військовослужбовців не поступаються зразкам армій провідних держав світу.
Цілком очевидно, що саме з оцінювання потреб солдата мають розпочатися реформи і в українському війську. Аби вони відповідали міжнародним стандартам, а нашим хлопцям було комфортно. По-друге, потрібно запобігти появі будь-яких корупційних схем. По-третє, робота єдиного центру в системі тилового забезпечення, про створення якого вже є відповідне рішення, має бути гнучкою. Це необхідно для того, щоб постійно враховувати новітні тенденції в розробці нових видів одностроїв, спорядження й у подальшому впроваджувати їх в українському війську.
Обов’язковими його складовими повинні стати відділи стандартизації та контролю якості. Їхні фахівці працюватимуть на кінцевий результат, відслідковуючи процес від моменту розробки до надходження готової продукції на склад.
Реальні потреби кожного військовослужбовця в тих чи інших видах постачання відображатимуться в індивідуальній електронній картці, яка міститиме його біометричні дані й інформацію про отримане майно. Впровадження такого обліку значно спростило б систему речового забезпечення, оскільки нині всі ці питання регулюються чималою кількістю постанов і  наказів. У них досить складно розібратись не лише солдату, а і його командиру та начальникам відповідних служб. До того ж ця картка запобігатиме виникненню корупційних схем і дозволить контролювати отримання форми й амуніції через систему он-лайн.
forma-7Нині такий порядок створений та успішно функціонує в Литві. Рівень екіпірування солдатів цієї країни за деякими позиціями перевершує навіть провідні країни НАТО. В Україні тим часом навіть до якості матеріалів, з яких вироблялися однострої та екіпірування, ставилися формально. Ця традиція збереглася ще з радянських часів, коли функціонувала обмежена кількість швейних фабрик, які виготовляли продукцію для армії.
forma-9На цих підприємствах знаходились представники Міноборони, які контролювали процес виробництва. Нині це зробити неможливо. Адже сьогодні фабрика є, а завтра вона може збанкрутувати. Тож виділяти на кожну з них представників Міністерства оборони недоцільно. Отже останнім часом стали регулярними випадки, коли прописані спеціальні артикули тканин підприємства підміняють на більш дешеві зразки.
– У всі часи контракт з військовим відомством для будь-якого виробника вважався ласим шматком, – пояснює Костянтин Лесник. – Оскільки ж Міноборони часто-густо було в боргу перед підприємствами, то вони вважали, що роблять йому послугу. Тому час від часу грішили поставками неякісного майна, яке в буквальному сенсі «з’їдалось» армією.
forma-6Як свідчить закордонний досвід, фірми, які поставляють свою продукцію військовим організаціям, здійснюють на своїх виробництвах власний контроль. Їхня продукція проходить не одну перевірку. Чому? Тому що Міністерство оборони – це жорсткий і вимогливий замовник. Тож навіть не розбиратиметься у виявлених у продукції недоліках. Воно просто відправить усю партію виробнику й занесе його в «чорний список».
Схожу схему варто запровадити і в Україні. Коли, наприклад, кожен тисячний комплект відправлятиметься на експертизу для оцінювання якості матеріалу. У разі, якщо вимоги, прописані у контракті, дотримані, партія приймається. Якщо ні – з таким виробником Міністерство оборони в подальшому не співпрацюватиме.
Окрім вище згаданих нововведень, нині в Міноборони розробляється єдиний бойовий комплект, який використовуватиметься і в інших військових формуваннях. Він матиме єдині стандарти та правила. Це будуть літній і двошаровий зимовий костюми, які відповідатимуть погодним умовам, характерним для України. Над розробкою працюють дизайнери, реформісти й інші спеціалісти.
Також тривають роботи над розробкою нових знаків розрізнення для польової та повсякденної форм одягу. Адже до останнього часу військовослужбовці переважної більшості міст і містечок одягали лише польову форму. Але ж армія повинна    мати й представницький одно- стрій. Зараз існують три концепції такої форми. Попередньо вона буде представлена керівництву держави та Збройних Сил, а також запропонована для обговорення громадськості.
Наскільки дієвими виявляться окреслені вище шляхи – покаже час. Але очевидним залишається одне: навести лад з формою одягу в українському війську дійсно треба.

Олександр ВАСИЛЬЧЕНКО

Powered by Ajaxy