Журнал

ОНУК ОУНівця

ОНУК ОУНівця

Темний, тісний бліндаж, до якого сонячні промені потрапляють лише тоді, коли хтось відчиняє двері та заходить погрітися або перепочити після чергування, став для Віталія Дідика навчальною аудиторією. Коли не було бойового завдання, він брав планшет і читав літературу з фармакології. Коли ж гаджет розряджався, вмикав ліхтар та студіював книжки з медицини. Він лише кілька тижнів у Донецькій області, та, прийнявши перших поранених, чітко усвідомив: хвилини вирішують, чи житиме боєць. І він тільки тоді зможе вирвати зі смертельних лещат людину, якщо зробить усе правильно

Кілька разів бійці мінометної батареї намагалися атакувати блокпост проросійських найманців, розміщений у «сірій» зоні. По наших підрозділах ворог, попри Мінські домовленості, бив з артилерії. Хлопцям добряче діставалося, але вони тримались. Щоразу, коли командир визначав, кому йти в бій, лунали невдоволені вигуки: «А чому вони?! Ми теж хочемо!» Єдиним, хто йшов завжди, був 20-річний санінструктор Віталій Дідик. Він відсунув на другий план навчання в медичному університеті імені О.О. Богомольця, після другого курсу написав заяву на академвідпустку і добровольцем поїхав у район АТО. Він просто не зміг більше жити розміреним мирним життям, коли там, на передовій, гинули від ран і потребували негайної допомоги його друзі й побратими.
Події на столичному майдані Незалежності, а потім коматозний спалах «руского міра» у Криму і на Сході України не могли залишити байдужим юного патріота. Ще коли був школярем, його бентежили настрої місцевого населення Донбасу. Одного разу, гостюючи в родичів у Генічеську, почув від місцевих: «Генічеськ – це Росія, Крим – це Росія». «Як таке може бути?» – не вкладалося в голові Віталія, адже ще його дід боровся за незалежність нашої країни в лавах воїнів ОУН – УПА у волинських лісах.
І коли українці повстали проти корумпованого режиму Януковича, Віталій одразу приєднався до руху опору. Він був активним учасником протистояння, а в розпал лютневих подій 2014-го його наздогнала куля снайпера. Нога загоювалася три місяці. Поки лежав на лікарняному ліжку, побратими з Майдану вже боронили Україну від ворога.
– І мені треба до них, – не знаходив собі місця студент-першокурсник.
Телефонував друзям і щоразу чув у відповідь: «Ми воюємо, приєднуйся до нас! Ми на тебе чекаємо!» Це не давало йому спокою, але він зрозумів: потрібно вивчити принаймні ази медицини, щоб бути корисним. Бо бути безпорадним у складній ситуації – не в його характері. Він би, в цьому разі, мабуть, перестав поважати самого себе.
Більше року минуло відтоді, як Віталій зміг наблизитися до реалізації своєї мрії. Служба в АТО для молодого воїна розпочалася поблизу Маріуполя. Звичайно, бракувало досвіду та професійних навичок, але ніколи не губився, бажання допомогти додавало сил та впевненості.
– Головне в таких випадках – здоровий цинізм, – це вже зараз спокійно згадує юнак. – Але тоді, коли перед тобою лежить контужена людина і кожні півхвилини непритомніє, а потім, повертаючись до тями, б’ється в конвульсіях, – от тоді не до жартів.
То був його перший важкий випадок. Спочатку Віталій був шокований, та це тривало лише долі секунди, а далі, опанувавши себе, почав прокручувати в голові, що робити. Вколов потрібний препарат, і це допомогло. Бійця вчасно евакуювали, а досвідчені медики констатували: допомога надана правильно, тож воїн вижив.
«Ти – красунчик!» – хвалили молодого санінструктора бійці батареї, коли тому вдалося врятувати ще одного побратима у важкому стані. Діставши 30 відсотків опіків тіла, той конав без знеболювального на ліжку лікарні в Запоріжжі. Командир запідозрив недобре і сказав хлопцю: «Їдь негайно і розберися, в чому там справа. Схоже, його там хочуть загнати в могилу». За кілька днів поранений втратив майже 25 кг, не міг ні їсти, ні спати. Картина, як то кажуть, не для слабких нервів.
– Я дивлюся, а в нього все, що вище діафрагми, згоріло. Місцеві медики намагалися вигнати мене з палати, кричали, що я незаконно займаюся «самодіяльністю». Але я відрізав: ви тут – безсилі! Не відходив від нього ні на мить, – згадує хлопець.
Він взяв із собою все необхідне для лікування, щоразу колов знеболювальне та обробляв рани від опіків. Минуло два тижні, й пацієнт почав одужувати, навіть зміг сам їсти. Стан бійця стабілізувався настільки, що його можна було прооперувати, щоб пересадити на деякі ділянки шкіру. Операція була успішною, і за два тижні він повернувся на службу. Щоправда, пересаджена шкіра на плечі недостатньо розтягувалася, тому воїн не міг підняти руку. Проте реабілітація пішла йому на користь – вже за кілька місяців чоловіка було не впізнати, ніхто б навіть не подумав, що той свого часу балансував на межі між життям і смертю.
– От тому я туди й поїхав, – з напругою в голосі згадує наш герой, – а ще вчив і бійців підрозділу, бо я не міг бути всюди і з усіма. Пам’ятаю, як одного разу вишикував бійців на стадіоні і розповідав їм, як виносити пораненого з поля бою. Вони стояли переді мною – сильні, накачані – і твердили, що в повному екіпіруванні витягувати такого на собі нереально. Я важив принаймні на 20 кг менше за будь-якого з них. Одягнув бронежилет, шолом, взяв автомат, валізу й баул із медичними препаратами та засобами, а це 20 і 50 кг відповідно, поклав на плечі бійця також у шоломі та бронежилеті, і просто пробіг навколо футбольного поля. Вони більше не сперечалися.
За рік, проведений у боях, Віталій Дідик навчився набагато більше, ніж за цей же час у стінах університету. Нині він повернувся на навчання, щоб отримати диплом реабілітолога. Потім – знову на передову, туди, де на нього найбільше чекають. Йому вдалося зажити справжній авторитет у бійців, багато з яких годяться йому в батьки. Але у районі АТО стираються вікові межі. Щодо цього молодий медик Віталій Дідик кидає влучну фразу: «Там всі швидко дорослішають. Дивишся на 18-20-річних хлопців, а у них такий вогонь в очах, що розумієш: міркують вони на років 30-40. А коли йде бій, воюють з таким завзяттям, що позаздрять і найдосвідченіші воїни…»

Галина ХАВЧЕНКО

Сохранить

Сохранить

Сохранить

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту