Журнал

«ПЕРЕВІЗНИК», «БАБУСИН БАТАЛЬЙОН» ТА ІНШІ

«ПЕРЕВІЗНИК», «БАБУСИН БАТАЛЬЙОН» ТА ІНШІ

Квітень 2014 року. У державі оголошується про початок антитерористичної операції. Її рушійною силою виступило українське військо, яке почало виганяти  російсько-терористичні угруповання з наших міст і сіл. А їхньою надійною підтримкою стають патріоти – волонтери. Серед тих, хто щиро переймався долею України та її війська, є представники різних верств населення, віросповідання і навіть політичних поглядів. Але їх єднає любов до рідної землі, бажання зберегти Українську державу

Під час служби в  Афганістані полковник у відставці Володимир Щеглов командував екіпажем МІ-8 і неодноразово заглядав смерті в очі. Але доля виявилася прихильною до чоловіка, він залишився живим, був нагороджений кількома бойовими орденами.
– Не сподівався, що за кілька десятиліть війна знову увірветься в моє життя, – каже Володимир Щеглов. – А те, що прийде вона до нас із Росії, мені й у страшному сні не могло наснитися.
Зважаючи на вік і втрачене на «афганській» війні здоров’я, він у 2014-му не пішов до війська. Але й бездіяльно спостерігати за подіями на Донбасі теж не міг. І з кількома такими ж небайдужими земляками-сумчанами організував збір коштів для допомоги війську. За них купували найнеобхідніше для українських вояків і відвозили на передову.
– Влітку 2014-го ситуація була вкрай складною, – говорить Володимир Олександрович. – Йшлося – за великим рахунком – про збереження незалежної Української держави. І пересічні громадяни, дізнаючись для чого ми збираємо кошти, жертвували хто скільки міг: від 10-20 гривень до кількох тисяч. Назбиравши належну суму, ми придбали 15 бронежилетів і кевларових шоломів, сотні пляшок питної води, засобів особистої гігієни і доставили їх у район бойових дій. То була крапля в морі. Але з часом до наших акцій почали приєднуватись інші люди.
Загалом за час проведення антитерористичної операції Володимир із товаришами доставили – за приблизними підрахунками – близько 50 тонн гуманітарних вантажів. Він і сьогодні зберігає лист від одного з бійців 72-ї механізованої бригади, в якому воїн дякував Володимиру Олександровичу за отриманий шолом, який врятував йому життя під час артобстрілу…
– Я щиро вдячний і керівникам державних підприємств, і бізнес-структурам, які надають нам свої продукцію і кошти, – каже пан Щеглов. – Особливо тим пересічним громадянам, серед яких є навіть пенсіонери, що виділяють для українського війська зі своїх скромних бюджетів 50-100 гривень. А також учням, вчителям багатьох шкіл, які теж є учасниками наших благодійних проектів.
Володимир Щеглов – відомий бард, який ніколи не розлучається з гітарою. Буваючи в підрозділах на передовій, своїми піснями, героями яких є сьогоднішні захисники України, зміцнює бойовий дух бійців.
– Знаєте, слухаючи пісні про рідну хату, батьків, уявляєш, що побував серед рідних людей, – ділиться свої враженнями Анатолій Заєць, кулеметник однієї з механізованих бригад, якою опікуються сумські волонтери. – За це ми дуже вдячні Володимиру Олександровичу.
У Щеглова багато планів на майбутнє. Головне, за словами чоловіка, залучити до надання благодійної допомоги захисникам України якомога більше людей.
Російська агресія навесні 2014-го показала: абсолютна більшість українців переймаються майбутнім країни. Адже тисячі, десятки тисяч наших співвітчизників поспішили на допомогу армії. Серед них Юрій Шутяк, який сьогодні очолює одну із громадських організацій Миколаївщини.
– Держава не примушувала своїх громадян займатись волонтерською діяльністю. – Але я й мої друзі вважаємо своїм святим обов’язком робити посильний внесок у зміцнення війська – чи не єдиного надійного гаранта нашої безпеки.
За плечима пана Юрія – конкретні справи: на Донбасі цей чоловік побував десятки разів, неодноразово ризикуючи життям. Про це розповідали бійці кількох окремих механізованих бригад, яким він привозив питну воду, медикаменти, яких так не вистачало на початку неоголошеної війни. Сьогодні ситуація діаметрально протилежна тій, у якій перебувало наше військо кілька років тому. Та пан Юрій не полишає добрих справ. Так, нещодавно він із такими ж небайдужими земляками вкотре долучилися до благодійної акції, яку проводили волонтерський центр «Перевізник» та благодійна організація «Волонтерський пост»: наші військовики отримали  прилади нічного бачення, продукти харчування. Найцінніший «регулярний вантаж» – дитячі малюнки, в яких душа і серце українського народу.
Розповідаючи про волонтерську діяльність Шутяка та його однодумців, варто згадати добрі справи самого Юрія Олександровича. Він допомагає армії з весни 2014-го, об’їздив майже всю прифронтову територію Донбасу, побував у найгарячіших точках цього краю. Волонтерів добре знають у 17-й окремій танковій бригаді, а також у підрозділах 79-ї, 81-ї окремих десантно-штурмових бригад. Солдати, яким вони допомагали, з великою вдячністю згадують миколаївських волонтерів.
– Волонтери ризикували потрапити під обстріли з «Градів» чи кулі снайпера, – говорять українські військові, згадуючи ті події. – Попри це, їхали до бійців, везучи найнеобхідніше: генератори, акумулятори, запчастини до автомобілів, а також маскувальні сітки, медичні препарати, яких на початку війни так не вистачало.

Ділитися пенсією і душею  
З початком російської агресії тисячі українців подали українським воякам руку допомоги. Серед них можна зустріти людей із різними соціальними статусами, статками. Навіть і тих, хто належить до найуразливіших верств населення. Попри невеликі пенсії, відсутність великих статків, вони мають щирі серця. Тому і жертвують на потреби українських вояків, скільки можуть. На Житомирщині, наприклад, діє «Бабусин батальйон», до якого входять пенсіонери – дідусі і бабусі. Вони шиють  білизну, ковдри та подушки для бійців. Матеріалом на це, за словами  директора департаменту праці та соціального захисту Житомирської міської ради Вікторії Краснопір, стареньких забезпечують жителі обласного центру – такі ж пересічні громадяни.
– Наприклад, зі старих  джинсів «Бабусин батальйон» шиє чудові і, головне, дуже затребувані на фронті рукавиці для артилеристів, – каже пані Вікторія. – Бабусі обшивають їх стрічками, вишивають і пишуть щирі слова-побажання, передають волонтерам, які везуть рукавиці на передову.
А ось пенсіонерка Олександра Баланюк – жителька одного з подільських сіл – передала бійцям, які проходять лікування у госпіталі, тисячу гривен. За її словами, їм кошти потрібніші, аніж їй…
Немає в Україні населеного пункту, жителі якого б тією чи іншою мірою не надали б українському війську посильної допомоги. Наприклад, мешканці міста  Долина, що на Івано-Франківщині, придбали для волонтерів, які працюють на передовій, реанімаційний автомобіль швидкої допомоги.
Це лише кілька фактів надання благодійної допомоги воякам, які захищають наші східні кордони. Таких прикладів можна навести десятки тисяч, назвати сотні тисяч прізвищ українців, які долучилися до цієї благородної справи.

     Олег ДАЦЮК

Powered by Ajaxy