Герої АТО

«Привітання» Пуєву від бійців з Чугуєва

«Привітання» Пуєву від бійців з Чугуєва

Дорога до Мар’їнки була ненадто хорошою, тож наш водій Євген мав достатньо шансів підтвердити своє звання «дорожнього аса» та водночас продемонструвати свій словниковий запас. Як виявилося, він у нього багатий!

Від усіляких розмов нас, військових журналістів, відволікають краєвиди Донеччини: безкраї поля, які інколи уступають територію невеличким шматочкам лісу, і, звичайно, візитівка цього краю – горді терикони. На шляху зустрічаємо населені пункти та блокпости наших військових. Та по-справжньому подих війни відчуваємо, наблизившись до Мар’їнки.

Прифронтове місто розташоване на лінії зіткнення за кілька кілометрів від тимчасово окупованого Донецька, інакше кажучи, під боком у терористів. Про війну в самісінькому центрі Мар’їнки нагадують вибиті шибки у багатьох житлових будинках та нечислені містяни. І хоча важкі снаряди сюди долітають рідко, проте осколки – практично щоночі. Гірша ситуація – на східних околицях райцентру, де вцілілих осель майже немає. Мирне життя у місті триває до обіду. Потім місцеві ховаються по домівках чи підвалах, адже під вечір терористи педантично влаштовують їм нічні жахи, такий собі цинічний «обстріл за розкладом». Тож тутешні жінки бідкаються, що давно вже забули, що таке сон.

– Хай буде проклятий той «русский мир»! За що ми таке терпимо?! Через отих російських іродів залишилися без газу та води, а по ночах будинки ходором ходять від їхніх мін. Два роки тому після одного такого танкового обстрілу харцизяк від тяжкого поранення померла Лілечка Корнієнко. А це була п’ятимісячна дитина! Чому це немовлятко повинно було померти? Після того ми встали на захист своєї Мар’їнки, – з розпачем  розповідає житель міста Степан Михайлович.

І це був справді страшний злочин, скоєний бойовиками 17 серпня 2015 року, який місцеві запам’ятали чи не на все життя…

Того літнього вечора тихеньке аґукання та перевертання зі спинки на животик маленької донечки зібрало біля її ліжечка усе дружне сімейство Корнієнків. Щасливе подружжя, обійнявшись та посміхаючись, уважно вдивлялося в кожну рисочку обличчя своєї любої крихітки та тихо сперечалося, на кого вона схожа та ким буде, коли виросте. Тут жили і мріяли про майбутнє. І лише декілька годин їх віддаляло від тієї страшної миті… Це сталося вночі – тієї самої пори, коли злодії чинять свої чорні справи. Не маючи нічого людського, бойовики підступно обстріляли з танка житловий квартал. Один зі снарядів влучив у будинок Корнієнків. Уся родина опинилася під завалами. Найбільше поранень зазнало крихітне немовлятко. Тоді під вогнем нападників дитину відчайдушно рятували українські військові та медики Курахівської лікарні. Та попри усі зусилля лікарів, врятувати життя п’ятимісячної Лілії, на превеликий жаль, не вдалося. Дівчинка померла вранці 30 серпня від зупинки серця під час чергової операції.

Нині оборону під Мар’їнкою стійко тримають загартовані в боях воїни 92-ї окремої механізованої бригади. Цей рубіж для проросійських окупантів – наче кістка поперек горла, тому позиції піхотинців вони обстрілюють регулярно. Перебуваючи в місті, наша група військових журналістів вирішила познайомитися з бійцями однієї з найбоєздатніших та найславетніших частин Українського війська. Слово – за нашим водієм.

Євген, відчуваючи від­повідальність, натис­кає по максимуму на газ. Через постійні обстріли
терористів трикі­ло­мет­­ро­ву асфальтну ді­лянку між Мар’їнкою та Красно­го­рів­кою, яку ук­ра­­їнські захисники охрестили «Дорогою життя», долаємо із вражаючою швидкістю. Далі – кадр за кадром: поле, кілька лісосмуг, пропускний пункт. Нарешті дістаємось укріплень. Оборонці Мар’їнки перебувають на «нульових» позиціях, від яких до противника рукою подати. Тож пильність та професіоналізм тут понад усе!

Першим нас зустрічає командир відділення з позивним «Алмаз». Відразу зацікавило,  чому так назвали. І перше, що спало на думку: «Глаз – алмаз, очей алмаз… Отже, влучний?» А виявилося все набагато простіше: чоловік має красиве та звучне прізвище – Алмазов.

Продовжуючи з ним розмову, помічаю виваженість і мудрість, незважаючи на досить молодий вік. Не без гордості та з особливим задоволенням він показує свої володіння в окопах, які доводилося рити під вогнем супротивника. На «опорнику» Олександра Алмазова добре налагоджена служба, виставлені пости та організовано цілодобове чергування.

– Ситуація – стабільно напружена, але бувало й важче. Здебільшого наші позиції піддаються обстрілам з артилерії та важких мінометів із тих лісосмуг, – вказує на напрямки ворожого вогню захисник Мар’їнки. – Наша артилерія «мовчить», адже відведена від лінії фронту. Та якщо треба, належну відсіч противнику даємо стрілецьким озброєнням. Знаємо, що ворог відчуває нашу силу і наш дух.

До війни Сашко жив у Слов’янську, тож він майже місцевий. 2014 року протистояв прихильникам сепаратистського руху. Коли озброєні бандити терориста Гіркіна захопили місто, чимало його знайомих подалися у бандформування. «Алмаз» зробив інший вибір – поїхав до Чугуєва та поповнив лави 92-ї механізованої бригади. Разом з побратимами пройшов кілька «гарячих точок» на Луганщині. У Красногорівці отримав поранення. Того дня на окраїні міста між нашими бійцями та терористами зав’язався жорстокий стрілецький бій. Коли окупанти усвідомили, що зазнають поразки, застосували гранатомети…

– Сепари знаходилися на відстані 150 метрів. Це практично була «дуельна війна». Кулі пролітали над головами, наче бджоли. Раптом після ворожого пострілу з АГС поруч мене розірвалася граната. Осколки посікли ногу, зачепили обличчя. Тоді момент від гіршого мене врятували бронежилет і шолом, – згадує той бій молодший сержант.

Уже у шпиталі Покровська він дізнався від побратимів, що противник того дня запросив перемир’я, аби забрати поранених поплічників та «двохсотих». Трохи підлікувавшись, Алмазов знову повернувся на фронт до своїх хлопців.

Розповідаючи про свій бойовий шлях, Олександр веде нас до сусіднього поста. Пересуваємося швидко, оминаючи відкриті ділянки. Коли ж опиняємося на спостережному пункті, увагу привертає двадцятирічний воїн, який уважно вдивляється в бінокль та прискіпливо проглядає місцевість. Це Ігор Єрешко, відданий друг «Алмаза», який одним із перших кинувся рятувати пораненого Олександра у тому бою під Красногорівкою.

Військову кар’єру Ігор обрав за велінням серця. За успішну бойову роботу він має кілька заохочень, зокрема відзнаку  «За оборону міста Щастя». Хлопець завжди рівнявся на свого батька-«афганця», який солдатом тривалий час воював у країні пекучого сонця. На жаль, його вже немає серед живих. Та я переконаний: він би гордився сином, який став на захист України.

Нашу розмову з піхотинцем раптово перериває тріскотіння автоматів з ворожого боку. Ігор насторожується. Відчувається,  що хлопець добре навчився розрізняти, коли в супротивника «пьяный сепар вышел пострелять», а коли може початися справжній бій.

– От прислухайтеся. Це – чистої води провокація. Працюють «калаші» та кулемети. Стріляють по своїх позиціях та в повітря, а потім звинуватять наш підрозділ у порушенні режиму тиші. Це неабияк дратує, – обурюється молодший сержант. – Дивно, але сьогодні «орки» трішки вгамувалися. Ймовірно, туман став на заваді. Утім від них можна чекати різних сюрпризів. З’являються будь-де: лізуть на дерева, маскуються в лісосмугах, підходять близько їхні розвідники. Якось бачимо: лізуть двоє сепарів. Із радіоперехоплень почули, що одного з них звуть чито «Пуєв», чито «Буєв». Спостерігаємо, як вони нишпорять у високій траві, намагаючись встановити розтяжки. Ще кілька хвилин – і небезпечна пастка могла б стати фатальною для когось з побратимів. Тож всипали ми покидькам з кулемета кілька черг, аби не лазили. Потім дивлюся в тепловізор, а вже один тягне іншого… Як бачите, виявити і заставити диверсантів відступити є кому. Чого лише Макс
вартий, – військовослужбовець вказує на американського тер’єра, який несподівано з’явився перед нами. – Він також захищає рідну землю від загарбників та виручає нас у складних ситуаціях.

Пес, неначе зрозумівши, що його хвалять, радісно замахав хвостом. Разом зі своїм господарем – бійцем «Вакулою» – він щовечора заступає на бойове чергування. «Унікальний боєць» вслухається та принюхується у бік противника та вчасно попереджає «двоногих побратимів» про будь-які підозрілі події. На рахунку однорічного стаффорда уже кілька успішно виявлених диверсійно-розвідувальних груп. Утім військовослужбовці люблять Максиміліана не лише за цінні «бойові» якості, а й за веселу вдачу, відданість та привітність до кожної людини в українському однострої.

Попрощавшись з новим чотирилапим знайомим, ми йдемо далі. Ліворуч – ще один опорний пункт. Навколо все всіяно гільзами, на стінах укріплення розвішані кільця від гранат. Збоку – добре замаскований вагончик.  Справжня «криївка». З буржуйки в’ється дим. Це обладнаний медичний пункт, де порядкує медсестра Людмила Забродіна. «Наша Іванівна» – лагідно та з повагою називають її бійці.

В Іванівни – медична освіта. Працювала в швидкій медичній допомозі, у відділенні терапії. Коли почалися бойові дії, жінка вирішила, що має бути поруч з бійцями, аби захистити своїх, нехай і дорослих, дітей. До військкомату прийшла добровільно, підписала контракт, а із жовтня 2016-го виконує свій обов’язок на передовій у Мар’їнці. На її рахунку не один десяток врятованих життів.

– Бинти, джгути, перев’я­зу­вальний матеріал… – знайомить із вмістом робочої сумки військовий медик. – Ліки і таблетки підвозять регулярно. Зараз – перехідний період з різними вірусними інфекціями, та медикаментів вистачає.

На запитання, чи не страшно їй, жінці, на війні, Іванівна з усмішкою відповідає: «Я – хоробра. Насправді ж боятися треба тільки одного – погано виконати свою роботу».

І дійсно відволікати цю мужню і вольову жінку від справ не хотілося. Тим більше, цього б не дозволила і черга, яка утворилася біля «криївки». Хлопці з пролісками в руках спішили привітати свого «ангела милосердя» з 8 Березня.

А весна тим часом переможно змінювала зиму. Розквітала природа. На розмерзлих сірих полях з’являлася зелена травичка. Пробивалося життя. У бійців покращувався настрій. Адже рідна земля, яку вони захищають, додає їм сил і наснаги.

Олег СУШИНСЬКИЙ

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту