Журнал

«Радянських військовополонених не існує…»

«Радянських  військовополонених не існує…»

Під час Другої Світової війни в німецьких концтаборах опинилися понад 5 мільйонів радянських солдатів і офіцерів. Таких прецедентів історія воєн доти не знала. Усіх їх Сталін вважав зрадниками

     Влітку 1941-го сержант Василь Марко проходив службу неподалік радянсько-польського кордону.
– У неділю, 22 червня, мала приїхати наречена, і я не міг дочекатися ранку, – згадує події 76-річної давнини Олександр Васильович. – Але замість Оксани з’явилися німецька танки…
Під натиском переважаючого у живій силі і краще озброєного ворога червоноармійцям довелося залишити свої позиції, відступати вглиб країни. У вересні полк, вірніше – його рештки, опинився в оточенні. Сталося це в районі Фастова. І майже всі бійці, серед них і Василь, потрапили в полон…
Кремлівські вожді навіть після невдалої фінської кампанії, під час якої втрати Червоної армії становили десятки тисяч убитими, переконували народ: Радянський Союз воюватиме лише на чужій території і лише малою кров’ю. Думки про те, що радянські бійці можуть потрапляти в полон, взагалі не допускали! Тому, мабуть, й не приєдналися до підписантів Женевської конвенції від 1929 року, яка зобов’язувала воюючі сторони не лише зберігати життя полоненим, а й гідно їх утримувати.
З початком німецької навали за таку злочинну недалекоглядність розплачуватись довелося червоноармійцям. Адже влітку-восени 1941-го в районі Умані були оточені 6-та і 12-та армії, а під Києвом така ж доля спіткала офіцерів та рядових бійців 21-ї, 26-ї і 37-ї армій. Тож понад 700 тисяч червоноармійців опинилися в полоні.
З повідомлень Радінформбюро радянські люди знали, що наші війська відступають, залишаючи на поталу ворогу міста і села. Але в цих повідомленнях полонені жодним словом не згадувалися. Наче їх не існувало.
– Радянське керівництво і сам Сталін добре знали про те, що в полон потрапляють цілими дивізіями, – говорить голова Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук Володимир В’ятрович. – Але гірка правда про їхню долю могла не лише спровокувати паніку серед цивільного населення, але й стати для влади вироком.
Історики, які досліджують «темні» сторінки Другої світової війни, кажуть, що Сталін жодним чином не намагався полегшити долю бранців. Навпаки, він вважав їх боягузами і запроданцями. Більш того, у наказі № 270, виданому 16 серпня 1941 року, зазначалося, що «Тих, хто зриває під час бою знаки розрізнення і здається в полон, вважати злісними дезертирами, їхні родини заарештовувати як сім’ї порушників присяги і зрадників Батьківщини. Таких утікачів розстрілювати на місті. Тим, хто потрапив в оточення, битися до останньої можливості, пробиватися до своїх. А тих, хто віддасть перевагу полону, знищувати всіма засобами, сім’ї таких червоноармійців позбавляти державної допомоги.
12 вересня 1941-го, напередодні здачі Києва, Верховний головнокомандувач видав директиву про боротьбу з панікерством. Вказуючи на наявність у стрілецьких дивізіях чималої кількості «панічних і відверто ворожих елементів», він пропонував створити в п’ятиденний строк при кожній стрілецькій дивізії загороджувальний батальйон, призначений для встановлення жорсткої дисципліни та припинення втечі військ.
Радянські генерали також діяли по-сталінськи. Як стало відомо з розсекречених документів, командувач Ленінградського фронту генерал армії Георгій Жуков у вересні 1941 року надіслав у війська фронту та на Балтійський флот шифрограму, в якій пропонував розстрілювати не лише тих, хто здався в полон, а й їхні сім’ї!..
Найближче оточення Гітлера радило йому полегшити радянським солдатам умови перебування в полоні, вважаючи, що цим «можна переконати їх у добрих намірах і отримати сотні тисяч вірних вояків». Проте Гітлер не погодився, вважаючи, що «доблесна німецька армія і так переможе більшовиків». Лише після поразок під Москвою і Сталінградом він змінив свою думку щодо непереможності і дозволив залучати військовополонених «до спільної боротьби з комунізмом». Ось що писав у своїх мемуарах Вальтер Шелленберг:
«В таборах для військовополонених відбиралися тисячі росіян, які після навчання закидалися вглиб СРСР. Їхнім основним завданням були політичний розклад населення і диверсії. Інші групи призначалися для боротьби з партизанами».

«Це дуже мужні солдати…»
Голова Міжнародного Червоно-го Хреста Марсель Юнод запропонував урядам СРСР, Німеччини, Фінляндії і Румунії обмінятись списками військовополонених, вбитих і поранених. Та Москва гордовито відмовилася від цієї пропозиції, висунувши свої неприйнятні умови. І якщо Сталін вважав своїх солдатів панікерами і зрадниками, то ворог стосовно цього мав іншу думку. Наприклад, начальник генерального штабу вермахту Йодль доповідав Гітлеру:
«Захоплені в полон радянські солдати фанатично чинили опір, знаходячись 10 днів без продовольства. Вижити пощастило лише тим, хто їв кору дерев і коріння. Вони потрапили до наших рук у такому стані, що навряд чи виживуть».
Перебування у фашистських концтаборах інакше як пеклом важко назвати. Досить красномовним свідченням ставлення гітлерівців до полонених може слугувати інформаційний бюлетень №112, розповсюджений серед вермахту. У ньому, зокрема, було сказано:
«Необхідно ліквідовувати червоних нелюдей разом з їхніми кремлівськими диктаторами. Більшовицький солдат втратив право на поводження з ним як з істинним солдатом згідно з Женевською угодою».
Тож 6 серпня 1941 року німецьке командування визначило для радянських полонених добовий раціон харчування у 2040 калорій. Але за місяць його знизили до 1400 калорій. Але й цих норм, звичайно, ніхто не дотримувався. А ось ставлення до полонених англійців, французів, американців було дещо іншим. Не через гуманізм гітлерівців: Міжнародний Червоний Хрест мав їхні списки, постійно перевіряв умови утримання, вимагаючи від німців дотримання вимог Женевської конвенції. І ті змушені були це робити. Принаймні є багато документальних підтверджень цього, а також свідчень самих бранців.
Гітлер і його оточення не сподівалися, що до їхніх рук потрапить стільки червоноармійців. На одній з нарад фюрер сказав:
«Раніше ми вимагали брати полонених, а тепер не знаємо, що з ними робити».
До кінця 1941 року близько 1500 тисяч військовополонених загинули через нелюдські умови утримання…
З німецьких таборів – до радянських
Голова Червоного Хреста Юнод запропонував вождям Німеччини і СРСР обмінятись списками військовополонених, щоб через треті країни надсилати їм посилки з продуктами харчування, надавати іншу допомогу. Гітлер пообіцяв подумати, а ось Сталін відразу відповів: «Радянських військово-полонених не існує. Радянські солдати воють насмерть. Якщо ж вони обирають долю військовополонених, то автоматично виключаються з радянського суспільства». І все ж кремлівська кліка зацікавилася цими людьми: за наполяганням Сталіна до підписаної керівниками СРСР, США і Великобританії у Ялті спільної заяви включили такий пункт:
«Ми зобов’язуємося надавати всебічну допомогу… з метою забезпечення швидкої репатріації всіх військовополонених і цивільних осіб». Це означало, що всіх «боягузів і зрадників», які опиняться в їхніх руках, американці і англійці видадуть СРСР, що й відбулося. Чи знали вони, яка доля чекає цих людей на рідній землі?
Згідно з наказом Державного комітету оборони № 270 від 8 серпня, здача в полон розглядалася як «злісне дезертирство» і зрада. Тому звільнені з німецького полону червоноармійці піддавалися  новим переслідуванням і репресіям від радянської влади. Із понад 836 тисяч полонених, які вижили й повернулися на Батьківщину, майже 250 тисяч були засуджені й відбували покарання в радянських концтаборах. А понад 600 тисяч примусово працювали у так званих трудових батальйонах.
Як згадували деякі з колишніх полонених, що «перевиховувалися» в радянських таборах, умови перебування в них мало чим відрізнялися від німецьких, а інколи були ще гіршими». З цієї причини до рідних домівок повернулися далеко не всі з них.
Василю Марку пощастило: його звільнили радянські війська. І не відправили як «ворога народу» на Колиму. Правда, після перевірки на благонадійність, яку проводили офіцери СМЕРШу, додому повернувся з п’ятьма зламаними ребрами, переламаною рукою і без трьох  вибитих зубів…

Сергій ВАСИЛЬЄВ

EnglishFrenchGermanItalianPortugueseRussianSpanishUkrainian
Powered by Ajaxy

Ти станеш командиром!

Військо України
Международный выставочный центр

Партнери проекту