Журнал

РОСІЙСЬКИЙ БАРАН ПІШОВ НА ТАРАН

РОСІЙСЬКИЙ БАРАН ПІШОВ НА ТАРАН

Ось у чому мокшанам не відмовиш, так це у вмінні взяти щось чуже, перефарбувати його, а потім майже століття надиматися, мов жаба на дощ, пишаючись черговою «новітньою російською розробкою». Досить було до тачанки, придуманої Нестором Івановичем, пришпандорити замість чорного махновського прапора червону ганчірку – і вона вже «ростовчанка, наша гордость и краса». Відпиляли у штурмової гвинтівки німецького інженера Хуго Шмайсера лобзиком шматок дерев’яного приклада – і вона моментально перетворилася на автомат імені сержанта Калашникова. Та якщо у ділі присвоєння і освоєння чужих технологій все йшло більш-менш нормально, то з іншими аспектами військової науки складалося якось не такось.
І зокрема з морськими баталіями. Адже російські флотоводці у разі «полундри» одразу ж починали топити власні флоти. Спочатку адмірал Нахімов продемонстрував цей фокус півтора століття тому під час Кримської війни. А щоб росіяни від жалості за потопельниками не дуже плакали, їм на втіху змайстрували пам’ятник загиблим кораблям у Севастополі. Росіяни так «возгордилися», що й досі отямитися не можуть. Такий пам’ятник! Такий «город славы русских му… э-э-э… моряков»! Подвиг адмірала у 1918 році повторили більшовики. Тільки-но у Брест-Литовську кайзерівські війська, позіхаючи, почали знехотя натягувати шинелі, як за тисячу кілометрів від них пішов під воду увесь Балтійський флот. Страждав на цю хворобу російський флот і 1941-го року. Аж поки до влади не прийшов Владімір Владімірович. Спочатку при ньому тонуло все, що до нього могло хоч якось плавати, літати і навіть співати: надводні кораблі, підводні човни, літаки і військові оркестри з хорами. Владімір Владімірович після кожного такого випадку пихато поглядав на планету і запитував: «Ну що, гади, лячно? Ми й не таке можемо!»  Але планета чомусь чим далі, тим менш боялася, все більш голосно коментуючи стратегію мисливця за щуками: «Тю на тебе, придурку!»  А потім сталося страшне: два місяці тому кілька катерів України нахабно пройшли Керченською протокою, здіймаючи хвилі під мостом, який і так ледве тримається на «ногах». І Владімір Владімірович не витримав. І викликав на килим міністра оборони Росії генерала Сергія Шойгу.
Президент Московського улусу повелів подати «шойзі неруській» дерев’яну табуретку і гаркнув: «Сідай!»
– Ну? Чому українські катери пройшли з Одеси до Маріуполя? – примруживши очі ботоксними щоками, спитав Владімір Владімірович. – Так є ж угода між нами і ними від 2003 року про вільний прохід як військових, так і цивільних плавзасобів Азовським морем і Керченською про….
– Що Керченською про…? – зірвався з дециметрових каблуків Владімір Владімірович. – Що – про…? Давно у ПРОктолога не був?! Серьйожа, ще раз про якісь угоди почую, засуну тобі твою кокарду в саме проктологічне місце, дам тобі її облизати… І ніхто навіть не згадає, що «титутбув».
– Що ж робити? – зменшився до розмірів хазяйських закаблуків так званий міністр оборони.
– Думай! – гаркнув президент, любовно погладжуючи на грудях улюблений свій талісман: ярлик від Кримського хана, виданий на княжіння Народному Герою Росії Олександрові Невському.  І раптом здивувався, звідки він знає таке слово – «Думай»? І що воно взагалі означає?
– Досі ми користалися ворожою технологією, – доповів йому з табуретки так званий міністр. – А тепер я пропоную скористатися ворожою тактикою, за допомогою якої вони нас били не одне століття!
– Ти хочеш сказати, топили? – зацікавлено запитав Владімір Владімірович.
– Ні, топити нас їм не вдавалося!
– Чому так?
– Не встигали. Ми за них це робили самі. Крім останнього разу. Пам’ятаєте, минулого року затонув наш розвідувальний корабель «Лиман»?
– Серьйожа, – зітхнув головнокомандувач. – Поки я тут президентом, того заліза затонуло і попадало стільки… Чому я маю все пам’ятати?
– То я нагадаю. «Лиман» зіткнувся з судном «Ашот-7», яке перевозило баранів. «Лиман» пішов годувати раків, а «Ашот» того навіть не помітив і пішов далі своїм ходом. То ж я думаю, що вся сила – в баранах!
– Що ж, це цікаво, – промуркотів головнокомандувач. – Набирай баранів. Нам потрібна перемога! Набридло топити самих себе. Треба затопити хоча б когось іншого!
Подальше – відоме. «Чергова партія української армади у складі двох катерів і одного буксира зробила спробу пройти Керченською протокою, нахабно прикриваючись міжнародними угодами щодо вільного судоходства». Та не тут-то було! Російський баран пішов на таран! 56-тонний корабель прикордонних військ РФ мужньо таранив маленький український буксир, при цьому так навалився на «Нові ворота» («Яни Капу» в перекладі з кримськотатарської), що й сам дістав дірку в корпусі. Репортаж про мужній абордаж хтось із мокшанських абордажників виклав в Інтернет – і він одразу ж набрав мільйон переглядів. Мабуть, користувачам напрочуд сподобалися команди командира російського корабля, якими він направляв атаку у потрібному напрямку.  Якби капітан Джек Воробєй такими словами командував своєю «Чорною перлиною», то його самі б пірати Карибського моря повісили на реї. При чому, не за шию, а за язик. Якщо до цього відео хтось ще наївно вважав, що російські офіцери «честь мають», то після його перегляду всім стало зрозуміло, що вони «честь имели».
– У нас найсильніша армія у світі! – негайно ж почав репетувати військовий «експерт» Ігор Коротченко у програмі «Вечір» ще одного «експерта» Соловьйова. – Ми – попереду!
Хто б сперечався…
А знаєте, в якій галузі Росії взагалі немає рівних? Звичайно ж, в освоєнні космосу. Так, ракети падають через одну, а успіх їхнього запуску вимірюється тим, куди саме вони падають. Якщо десь в Якутії, то претензій немає. Таку новину завжди можна подати так: «Велика Росія своїх громадян не забуває! Сьогодні в результаті чергової катастрофи ракети «Союз», жителі якутського краю отримали прекрасний подарунок – кілька кілограмів освячених особисто отцем Серапонтієм хрестиків, які доправлялися на МКС!» Якщо ж десь у океан, то це вже гірше.
Втім, в сенсі «падати в океан». скоро буде покінчено.  Голова «Роскосмосу» Дмитро Рогозін на закритому засіданні згадав про методи Йосифа Сталіна, які, на думку Дмитра Олеговича, могли б згодитися для перевірки безпеки космічних кораблів. Тут саме Росія зафігачила нове таке космічне чудо «Федерація», яке мало б злітати, місяць швендяти у Всесвіті, а потім не падати людям на голови, а самостійно приземлятися. І щоб це виконувалося хоча б на 50 відсотків, Дмитро Рогозін запропонував (цитуємо без правки і перекладу, так смішніше):
–  Когда товарищу Сталину показали бронемашину, в которой он должен ездить, и что ее не пробьет ППШ, он посадил внутрь конструктора этой машины, и ее изрешетили из автомата. Конструктор остался жив, потому что машина оказалась хорошая. Я предлагаю записать в решение, что мы конструкторов обязательно должны посадить в корабль при испытаниях системы аварийного спасения нового космического корабля «Федерация».
Щоправда, Дмитро Рогозін за освітою філолог і на космосі знає-ться так само, як віслюк, на якому Ісус Христос в’їхав до Єрусалиму, на написанні Біблії. Судячи з цієї цитати, філологію він знає на тому ж рівні. Щоб не бути голослівними, просто відкриймо «Толковый словарь русского языка» і подивимося означення слова «изрешетить»: «Покрыть сплошь дырами; прострелить во многих местах (собств. сделать из чего-нибудь подобие решета). Изрешетить доску. Его изрешетили пулями».
Тобто з машини зробили решето, але вона «оказалась хорошая» і конструктор відбувся лише нервовою гикавкою, хоча й наковтався «свинцю» по гланди. Ну-ну, правильним шляхом йдете, товариші! Владімір Владіміровіч вже випробовував міцність Керченського мосту з надувним кругом під майкою. Зробіть усьому світові приємне: нехай він першим випробує і вашу майбутню «Федерацію». Бо досі він ту вашу Федерацію лише «імєл».

P.S: Мокшани напрочуд пишаються своєю літературою, зокрема анекдотом про «народного умільця Лівшу», котрий підкував блоху. І досі не можуть зрозуміти, що «Сказ о тульском косом Левше и о стальной блохе», написаний Миколою Лєсковим 1881 року, був таки сатирою. Ну, якщо подумати: використовуючи, як нині прийнято казати, нанотехнології, англійці виготовили механічну блоху один в один. І скакала вона, і танцювала. І що зробив Лівша, щоби за дорученням мокшанського царя, клятих англійців переплюнути? Приклепав на одну з ніг того механічного чуда підкову, чим порушив баланс – і блоха загнулася. Ото і всі успіхи російської промисловості і науки. З чим росіян і поздоровляємо, бажаючи і далі їм повзти, плисти і летіти в тому ж напрямку. Коли доповзуть, допливуть і долетять до фінішу – всім полегшає.

Олег ЯНОВСЬКИЙ

 

Powered by Ajaxy