Журнал

РОЗСТРІЛ – ЗА ВИШИВАНКУ

РОЗСТРІЛ – ЗА ВИШИВАНКУ

Історія України часів російсько-більшовицького режиму – це історія заслань до Сибіру, Крайньої Півночі сотень тисяч українців, масових страт людей. Ця кривава вакханалія тривала десятиліття. Вона була б неможливою, коли б ми, українці, мали власну державу і почувалися в ній господарями.
З перших днів свого панування в Україні комуністична влада методично знищувала українців. А в серпні 1937-го почався так званий «Великий терор», інструменти тоталітарної системи – суди-трійки виносили смертні вироки протягом кількох хвилин

9 лютого 1918 року червоноармійська орда захопила Київ. Вже наступного дня, за свідченнями очевидців, місто кишіло «п’яними солдатами, які демонстрували свою зверхність, розмахуючи зброєю».
Ось як згадував ті події київський юрист Олексій Гольденвейзер: «Коли стихла канонада і до міста увійшли більшовики, нам було не до спокійних спостережень. Вони систематично били всіх, хто мав будь-яке відношення до української армії. Солдати й матроси, увішані кулеметними стрічками і ручними гранатами, ходили від будинку до будинку, проводили обшуки і забирали людей. В палаці, де розташувався їхній штаб, відбувався короткий суд і відразу – розправа. Будь-якого киянина могли розстріляти навіть за вишиванку».
Від початку 20-х років, коли більшовицька Росія остаточно окупувала Україну, репресії стали звичайним явищем. Застосовувалися вони насамперед до колишніх вояків Української Народної Республіки, селян, які чинили спротив грабежам, творчої інтелігенції та й загалом усіх українців. Мета – залякати людей, змусивши їх бути покірними перед окупантами.
Під час так званого розкуркулення постраждали сотні тисяч українських селян. Тих, кого оголошували куркулями, виганяли з домівок, саджали у товарні вагони й вивозили до Сибіру. Чимало з них загинуло. Загалом лише в межах «куркульської операції» так звані трійки засудили понад 300 тисяч осіб, з них близько 100 тисяч розстріляли.
Захопивши владу, компартійний режим відразу приступив до створення таборів для утримання «ворогів народу» у віддалених районах СРСР. Умови перебування там були жахливі.
Збереглися свідчення людей, яким дивом пощастило тоді вижити. Зокрема Ярослав Вакуленко, селянин з Полтавщини згадував: «Я перебував в одному з таборів Сибіру. Так ось, при виконанні робочого плану кожен з нас отримував на добу 300 грамів хліба, вранці – гарячу воду та іноді 10 грамів цукру, а на обід і вечерю – баланду. Невиконання норми призводило до зниження пайки хліба до 200 грамів. Часто позбавляли й баланди, вишукуючи вигадані причини. Багато в’язнів не витримували таких умов існування і вмирали. Ніхто з нас не був впевнений у тому що повернеться коли-небудь додому».
«Наш концтабір у Магадані являв собою ділянку на березі Охотського моря, обнесену колючим дротом. На ній не було жодних бараків. В’язні лежали просто неба на холодній землі. Тут я надивився на страшні людські муки, коли щодня вмирало багато в’язнів. На місце померлих відразу привозили нових», – записав у своєму щоденнику вчитель з Києва Андрій Федорів.
«Просимо збільшити ліміти на розстріли…»  
1933 року Українську РСР очолив Павло Постишев – один з найближчих поплічників Сталіна. І відразу розгорнув кампанію проти «українського буржуазного націоналізму», намагаючись звинуватити в голодоморі «клятих петлюрівців». Для полегшення боротьби з ними та іншими «ворогами народу» було ухвалено постанову про «спрощений порядок ведення кримінальних справ». Зокрема цей документ передбачав виконання смертних вироків протягом 24 годин. Але й цього більшовицьким виродкам здалося замало, тож у серпні 1937 року тодішній нарком НКВС Єжов підписав наказ №00447 «Про операції з репресування колишніх куркулів, кримінальників й інших антирадянських елементів». У ньому, зокрема, йшлося:
«Більша частина колишніх куркулів і кримінальників, висланих у північні й, сибірські райони, повернулася у свої області. Вони є головними винуватцями антирадянських злочинів як у колгоспах і радгоспах, так і на транспорті й у деяких галузях промисловості. ЦК ВКП(б) пропонує всім… обласним, крайовим і республіканським представникам НКВС узяти на облік всіх куркулів, що повернулися… для того, щоб найбільш ворожі з них були негайно арештовані й розстріляні, а менш активні, але все-таки ворожі елементи були переписані й вислані. ЦК ВКП(б) пропонує в п’ятиденний строк представити в ЦК склад трійок, а також кількість тих, що підлягають розстрілу, так само як і кількість тих, що підлягають засланню».
Ще не висохло чорнило на документі, як працівники НКВС, виконуючи «волю партії і особисто товариша Сталіна», як писали тоді газети, приступили до його реалізації. Спочатку були винищені всі опозиціонери – провели кілька показових процесів проти троцькістів і правих ухильників. А потім взялися за пересічних громадян, виконуючи плани щодо знищення «ворогів народу». До складу судів-трійок входили представники обкому партії, НКВС і прокуратури. Перед тим, як розпочати масове винищення людей, московські вожді відправили керівникам усіх регіонів плани, які визначали кількість майбутніх жертв! Їхній пошук і бажання відрапотувати про виконання і перевиконання планів зайшли так далеко, що партійні керівники регіонів і їхніх управлінь НКВС просили Москву… збільшити кількість жертв!.. Документи свідчать: найбільший ліміт передбачався для України. Але місцевий НКВС все ж просив збільшити його … у 5 разів!..
«Людей забирали серед ночі, не давши навіть попрощатися з рідними і близькими», – згадував Макар Федорченко – пересічний селянин з Чернігівщини, якого звинуватили в «контрреволюційно-петлюрівській» діяльності і відправили до одного з таборів у Вологодській області.
У 1937-му Сталін наказав провести відкриті процеси «над шкідниками в сільському господарстві», стимулювавши пошук «ворогів народу» на селі. Тоді ж, у 1937-му, ЦК ВКП(б) дозволив застосовувати фізичний вплив на тих, кого підозрювали у ворожих діях.
Родичів «ворогів народу» теж репресували. Їхніх дітей, що залишилися без батьків, відправляли до спеціальних установ. Сьогодні, маючи доступ до архівів, які зберігають гірку правду про ті часи, історики, які досліджують ці події, схиляються до думки, що рахунок жертв компартійного режиму йде на сотні тисяч, а то й понад мільйон. І це без жертв голодомору 1932-1933 років!..
Хвиля репресій чи не найбільше зачепила представників творчої інтелігенції, яких тодішня влада теж побоювалася: було знищено сотні письменників і поетів. Їм теж ніхто не пояснював, чим вони завинили.
Павло Филипович. Поет і літератор. З 1920 року був професором Київського університету з історії нової української літератури, видав кілька збірок поезій. До підвалів НКВС потрапив 1937 року. І не вийшов з них.
Володимир Ярошенко. Поет-символіст, прозаїк. Належав до літературних організацій «Ланка» і «Марс». Спочатку писав російською, потім перейшов на українську. Автор багатьох оповідань і віршів. Проте і його не пощадив режим: 1937 року заарештований і розстріляний.
Олекса Слісаренко. Поет і прозаїк. З першими віршами виступив ще у студентські роки. З 1924 року працював у жанрі прози й видав понад 20 книг. 1927 року відмовився видати роман М. Горького «Мати» українською мовою. Цього йому не вибачили, заарештували 1935 року і вислали на Соловки. Там і розстріляли.
У червні 1941 року тюрми Української РСР були переповнені «антирадянськими елементами». Особливо на Західній Україні. Зважаючи на стрімке просування вермахту, керівництво НКВС боялося, що вони потраплять до рук німців і воюватимуть проти СРСР, тож наказало знищувати цих людей! За неповними даними, лише у Львові кати розстріляли понад чотири тисячі осіб, загалом на теренах Західної України – понад 30 тисяч.
Масове знищення вязнів відбувалося й у пересильних тюрмах Умані, Києва та Харкова. На Тернопільщині з початком війни було зруйновано залізничний міст через Дністер. У цей час до місцевого управління НКВС надійшли два ешелони з в’язнями. Кати вирішили проблему швидко: обливши вагони бензином, підпалили їх і скинули в річку. По закінченні війни злочини у львівській та інших тюрмах радянська влада приписала гітлерівцям…
Більшовицька «весна»
Вожді компартійного режиму не забували і про армію. Так, ще  1929 року в Червоній армії розпочалися так звані чистки серед командного складу. Виконуючи волю господаря Кремля і його найближчого оточення, працівники каральних органів викрили низку «контрреволюційних організацій та угруповань серед молодшого, середнього і навіть старшого командного складу».
Після цього упродовж року, як звітували керівники ДПУ (попередник НКВС), було звільнено 16 тисяч 695 військовослужбовців, ліквідовані 594 контрреволюційні організації та угруповання, заарештовано 2 тисячі 603 особи. У лютому 1930 року арештували 105 червоноармійців у гарнізонах Українського військового округу, які погано висловлювалися на адресу керівників держави в листах. Ліквідували також 19 антирадянських угруповань.
У 1930-1931 роках відбулися арешти серед військових у Києві та Харкові, більшість з яких були колишніми офіцерами царської армії. Ця чекістська операція увійшла в історію під назвою «Весна», оскільки «змовники» нібито очікували навесні 1931 року на   інтервенцію країн Антанти.
Протягом 1937-1938 років з армії усунули майже 45 тисяч командирів різного рівня. З 408 представників вищого командування 401 був розстріляний. Найбільше репресували в Київському особливому окрузі.
Сьогодні Кремль вкотре намагається перетворити нас на «молодших братів», встановити на теренах України горезвісний «русский мир». З усіма відповідними наслідками. Саме за те, щоб його тут вже ніколи не було, щоб ми, онуки і правнуки знищених катами НКВС українців, жили у вільній країні, і воюють сьогодні на Донбасі кращі сини Українського народу.
Аби гідно вшанувати пам’ять невинно убієнних, донести до українського суспільства та світової спільноти об’єктивну інформацію про злочини, вчинені у XX столітті комуністичним тоталітарним режимом на території України, Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937-1938 років».

Сергій ВАСИЛЬЧУК

EnglishFrenchGermanItalianPortugueseRussianSpanishUkrainian
Powered by Ajaxy

Ти станеш командиром!

Військо України
Международный выставочный центр

Партнери проекту