Журнал

СКІЛЬКИ РОКІВ ВІЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ?

СКІЛЬКИ РОКІВ ВІЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ?

Квіти, обійми та сотні ветеранів у радянських одностроях… Чимало з них приїхали до України з Росії та інших республік, що входили у Радянський Союз. Саме так влітку 2013-го, незадовго до російського вторгнення на Донбас, своє 95-річчя святкувала одна з найстаріших військових частин Збройних Сил України. Дата поважна, та якось не зовсім поєднується з історією нашої держави, сучасний літопис якої розпочався лише 27 років тому. Виходить, що отримавши незалежність, ми й далі продовжуємо жити за радянським часом. Таких колізій в історії українського війська, на жаль, поки що чимало. Позбутися їх допоможе нова ініціатива військового відомства

У радянській системі координат
Навіть після здобуття Україною незалежності Збройні Сили, як і держава загалом, близько чверті століття продовжували перебувати під ідеологічним впливом Російської Федерації. Передусім це було зумовлено тим, що українські офіцери та генерали старшого віку свого часу здобували освіту в радянських військових вишах. Вони були носіями певної армійської субкультури, яка по своїй суті мало відрізнялася від радянсько-російської.
Додайте до цього демографічний чинник. За часів СРСР українців традиційно відправляли служити на Далекий Схід і в Забайкалля, а росіяни їхали до ситої, як вони вважали, України. Після розвалу Радянського Союзу українські та російські військові зберегли схожість, адже й надалі залишалися радянськими. Не надто різнилися форма з елементами радянської, статути, атрибути, традиції і… повне нехтування суто українською військовою історією. «Старшого брата» такий стан справ беззаперечно влаштовував.
Найбільш проблемним місцем сучасної української військової історії залишаються дні заснування військових частин та установ. У Чернігові, наприклад, 2013 року помпезно відзначили 95-річчя(!) обласного військового комісаріату. Чернігівський губернський комісаріат у військових справах – таку назву мала установа на момент створення у грудні 1918-го.
Почесне найменування Героїв Крут присвоїли Військовому інституту телекомунікацій та інформатизації. Так 29 січня 2018 року відзначили воєнно-історичну дату та вшанували військову школу імені Богдана Хмельницького. Того дня сто років тому під станцією Крути 450 юнкерів і 20 старшин разом із добровольчим Помічним студентським куренем Січових стрільців вступили в бій з переважаючими силами червоногвардійців. Затримавши ворога на кілька днів, вони фактично переломили хід історії: український уряд за цей час домігся визнання української державності на міжнародному рівні.
Вже за місяць у військовому виші настала інша важлива дата – 99-та річниця створення інженерних курсів Червоної армії, які після переїзду з Харкова розташувались у будівлі тодішнього училища. Саме вона після отримання Україною незалежності і до останнього часу вважалася ключовою в багатолітній історії навчального закладу. Так само і свято військ зв’язку в Україні відзначали того дня, коли радянські курси переїхали до Києва. День інженерних військ – 3 листопада. Але військові історики наголошують, що саме 3 листопада 1941 року радянські сапери підірвали Успенський собор на території Києво-Печерської лаври. До того ж ця дата жодним чином не пов’язана з будь-якою українською традицією.
Загалом шанування радянських дат – це ніби лакмусовий папірець, за яким «старший брат» протягом нашої незалежності відслідковував, наскільки Збройні Сили України як один із найзначущіших інститутів держави перебувають в орбіті радянсько-російського впливу.
В останні роки перед Революцією гідності, коли оборонним відомством керували особливо лояльні до Москви посадовці, українські брендові дати і військові традиції замовчувалися найбільш ретельно.
Натомість майже всі роди нашого війська (за винятком хіба що десантно-штурмових) мають українські відповідники сторічної давнини. Піхота, артилерія, флот, морська піхота, панцирні частини, війська зв’язку і навіть хімічного захисту існували в арміях Української Народної Республіки та Української держави. Чому ж військо продовжувало святкувати радянські дати?

Історичний «вінегрет»
Істинну мету цієї «лояльності» до нібито спільної історії наше суспільство побачило 2014 року. Анексія Криму та агресія на Донбас продемонстрували, що в такий спосіб Росія просто намагалася приспати пильність українців, аби в подальшому підступно загарбати частину території. Росіяни готові були стріляти в наших, не зважаючи ні на що.
Так їх вчать російські підручники історії. В одному з розділів, наприклад, зображений плакат із солдатом Червоної армії. Нижче перелічені перемоги червоноармійця – над Павлом Скоропадським, Симоном Петлюрою, Нестором Махном. Тобто над тими полководцями та політичними діячами, без яких неможливо уявити сучасної України. Про те, що з грудня 1917 року Українська Народна Республіка юридично і фактично перебувала у стані війни з радянською Росією, яка насильно впроваджувала на наших землях більшовицьку владу, тамтешні підручники мовчать.
У тих подіях, до речі, брала участь і колишня стрілецька «залізна» дивізія, наступницею якої нині є окрема механізована бригада Збройних Сил України. Створена  1918 року, вона успішно воювала під Самарою та Симбірськом. Передислокувавшись 1920-го на Україну, відзначилася в боях із армією Української Народної Республіки. Ось і виходить, що наша держава веде свій родовід від УНР, а військо – від армії, яка її знищувала. Нині ця частина дислокується в Яворові. Її недавня повна назва – 24-та окрема механізована Самаро-Ульянівська, Бердичівська, ордена Жовтневої революції, трьох орденів Червоного Прапора, орденів Суворова та Богдана Хмельницького залізна бригада імені князя Данила Галицького. Такий «вінегрет» насправді дуже складно зрозуміти. Такі ж подвійні стандарти пропагують кімнати бойової слави, музеї частин тощо.
Цікаво, як взагалі поєднуються правитель Галицько-Волинського князівства і російські міста Самара та Ульянівськ? До того ж для приниження у назві його вказано саме князем, а не королем. Нинішнього року «двадцятьчетвірка» в дусі пострадянських традицій могла б відзначати сторіччя від дня свого заснування. Але, зважаючи на історичні реалії, у його доречності виникає великий сумнів.
На сьогодні назву бригади змінено – з 23 серпня 2017-го це 24-та окрема механізована бригада імені короля Данила.
До речі, в армії Української Народної Республіки також була частина, що називалася залізною. Це 3-тя Залізна стрілецька дивізія. Після остаточного формування в її складі налічувалося 5 тис. вояків, понад 100 кулеметів, 14 гармат та 1 панцирник. Чим не приклад для наслідування? Загалом ми маємо чи не найстаріші у світі військові формування. Перші фіксовані назви полків згадуються, зокрема, у боях під Хотином 1621 року за часів Петра Сагайдачного.
– На жаль, у наших військовослужбовців відсутній образ українського офіцера чи генерала часів визвольних змагань, – пояснює Василь Павлов, голова Громадського об’єднання «Центр мілітарної історії». – Тому потрібно починати з елементарного –
вивчення власної історії. Це має відбуватися переконливо і водночас популярно. Лише повернувши історію українських військових частин та їхніх перемог, ми отримаємо власні військові свята.
Війна УНР з більшовицькою владою тривала включно до 1921 року і закінчилися поразкою наших військ. І якщо територія окупована, то Червона армія – окупаційна. Населення поступово пристосовувалося до такого способу життя. Більше того, стало ототожнювати себе з окупантом. Це так званий стокгольмський синдром. Він характерний не лише для нашої держави. Наприклад, коли Англія окупувала Шотландію, шотландці спочатку чинили опір, потім поступово почали служити в англійському війську і згодом ототожнювали себе із частиною Британської імперії. Схожа історична ситуація з ірландцями, валійцями тощо.
Для українців колаборація (від французького collaboration – співробітництво) стала стратегією виживання після 1921 року. Але поставте собі просте запитання: чи знаєте ви долю своїх найближчих родичів та їхніх предків, які жили у той період? Більшість дадуть заперечну відповідь. Пояснюється це тим, що їхнє доросле життя припало на дуже складний період в історії України. Хтось воював в УПА, хтось у білогвардійських загонах, хтось у Червоній армії… Розкуркулення селян, репресії, голод, Друга світова війна… Всі ці події, а надто власні злочини більшовицька влада раз і назавжди стерла з пам’яті громадян, замістивши реальність пропагандистськими сурогатами.
У цьому зв’язку доречно також пригадати відому справу «Весна». Це каральна операція органів ОДПУ, проведена в 1930-1931 роках з метою «зачистки» Червоної армії від фахівців армії Російської імперії. Репресії прокотилися Росією, Україною та Кавказом. Найбільші погроми відбулися у військових навчальних закладах, зокрема Києва. Провідних знавців офіцерської справи звинуватили в організації контрреволюційних груп та саботажі. До судової відповідальності притягли понад 2 тис. осіб, з яких близько 600 розстріляли, інших ув’язнили на тривалі терміни.

На часі декомунізація
Руйнувати складну конструкцію нав’язаної гібридної самоідентифікації у війську почали нещодавно – з вручення Бойових прапорів та почесних найменувань, започаткування власних військово-професійних свят тощо. Паралельно триває процес декомунізації. Його головна мета – позбутися всіх атрибутів, які пов’язують Українське військо з радянсько-російським минулим.
Торік, наприклад, 72-га окрема механізована бригада отримала почесне найменування на честь Чорних Запорожців. Навряд чи до цієї події її військовослужбовці достеменно знали про існування в армії УНР Першого окремого полку української кінноти з однойменною назвою під командуванням Петра Дяченка. Частина відзначилася в боях з Червоною армією під Вапняркою та Вознесенськом. Так само й нині противником «сімдесятдвійки» на Донбасі є війська Російської Федерації.
Нещодавно своє професійне свято, засноване виключно на власній історії, відзначили наші морські піхотинці. 23 травня 1918 року гетьман Павло Скоропадський видав указ по Морському відомству «Про початок формування бригади морської піхоти у складі трьох полків для несення служби». Дата визначна ще й тим, що нинішнього року Україна відзначає 100-річчя Української революції – першого досвіду державотворення ХХ століття. Президент України – Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Петро Порошенко на урочистій церемонії з цієї нагоди вручив морським піхотинцям нові берети кольору морської хвилі.
У травні нинішнього року фахівці Міністерства оборони та Генерального штабу у складі робочих груп вивчали питання організації військово-патріотичної роботи у вищих військових навчальних закладах та інших підрозділах. За результатами роботи виданий відповідний наказ Міністра оборони України Степана Полторака «Про стан впровадження вимог законодавства України щодо засудження комуністичного режиму». Крім того, наказом начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України Віктора Муженка затверджено «Програму заходів щодо відновлення та впровадження національних бойових традицій у Збройних Силах України».
Нинішнього року наша держава святкуватиме 27-му річницю своєї незалежності. Для людини це вік, коли вона має достатній життєвий досвід, коли її думки і помисли позбавлені всіляких ілюзій. Тому наступні кроки в подальше життя вона робить свідомо і зважено, не озираючись на чужі поради і побажання. Так і з Україною. Ми чимдуж прагнемо вийти із пострадянської орбіти і піти шляхом наших предків, шляхом власної автентичності.

Сергій БАСАРАБ

Сохранить

Сохранить

Сохранить

Сохранить

Powered by Ajaxy