Журнал

СЛОВА ВІДЛІТАЮТЬ – НАПИСАНЕ ЗАЛИШАЄТЬСЯ

СЛОВА ВІДЛІТАЮТЬ – НАПИСАНЕ ЗАЛИШАЄТЬСЯ

Гортаючи  документи Галузевого державного архіву Міноборони України, можна натрапити на досить цікаві факти. Буває, архівним працівникам самотужки вдається пролити світло на заплутані історії

Директор Галузевого державного архіву МО України Василь Турчик  згадує історію із двома рідними братами, в яких і прізвище і ініціали співпадали. Василь Володимирович та Володимир Володимирович мешкали в одному селі. Старшому брату було за 30 років, він встиг пройти строкову службу в армії. Настав час і молодшому виконати свій громадянський обов’язок. Він пройшов лікарську комісію і чекав на повістку. Та коли поштарка принесла довгоочікуваний документ, ніхто навіть не запідозрив, що це був виклик старшого брата до загону ліквідаторів вибуху. Помилку виявили лише тоді, коли молодший Василь Володимирович потрапив у зону аварії на електростанції. Проте в документах багато років під ініціалами «В.В.» мали на увазі Володимира Володимировича.
Тисячі архівних справ містять історію, а працівники закладу навіть за кольором паперу можуть чітко визначити, до якого періоду належить той чи інший документ. За кожним розпорядженням, наказом або довідкою стоять долі та події. Вони розповідають про настрої у суспільстві й про стан у державі.  Так, у лютому 1919 року за наказом №5 Київського губернського комісара  всі чоловіки віком до 55 років мали з’явитися протягом чотирьох днів на реєстрацію в мобілізаційний відділ Київського повітового військового комісаріату: «Особи, які ухиляються від виконання даного наказу, підлягають розстрілу, до такого ж покарання підлягають Голови та Секретарі Домових комітетів, якщо в їхніх будинках будуть виявлені незареєстровані офіцери…»
А з набуттям Україною незалежності можна відслідкувати такі моменти становлення війська, як повернення понад 30 тисяч строковиків із «гарячих» точок СНД, у переліку яких РФ, Молдова, Таджикистан; перехід у стислий термін з радянської на військову символіку української армії і навіть наказ Міністра оборони про запровадження вивчення української мови у військових колективах.
Архівні справи ретельно зберігають події давнини, аби не забулася жодна мить із загального надбання народу. На жаль, не все вдалося отримати чи зберегти. Наприклад, особові справи військовослужбовців, які воювали у роки Другої світової війни, тривалий період перебували у військкоматах. І немає гарантії, що їх стовідсотково вдалося вилучити. Багато документів не надійшло на зберігання і з зони Чорнобильської АЕС. Вціліли лише акти про знищення паперів із зрозумілої причини: рівень радіації перевищував допустимий.
До військових відеохронік, відеофільмів, фото- та друкованих матеріалів працівники київського архіву збираються додати ще один напрямок роботи: накопичувати документи особового походження. Це можуть бути описи, грамоти, подяки, нагороди видатних діячів та воїнів українського війська.  Начальник відділу комплектування Алла Деркач зазначає, що це лише нововведення, тож тільки з часом  люди звикнуть передавати особисті речі до фонду, які потім стануть історичним надбанням. Одна з перших спроб долучити документи двічі Героя Радянського Союзу, колишнього заступника командувача Ракетних військ і артилерії Головного командування Сухопутних військ ЗС України генерал-полковника Василя Петрова до загальної колекції не мала успіху. Нащадок відомого воєначальника відмовився співпрацювати. Та колектив не розчаровується. Тут розуміють: це лише питання часу.
А от така діяльність архіву, як відкриття фондів під назвою «Штаб антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей» й «Колекція документів, які пропагують службу в Збройних Силах України», продиктована часом і є вкрай потрібною. Тут зберігатимуться плакати та портрети героїв АТО, військовослужбовців, нагороджених орденом «Золота Зірка», загиблих бійців, які отримали звання та нагороди посмертно. Документи за 2014-2015 роки, які відображають всю діяльність військових підрозділів на охопленому вогнем Донбасі в архів надходять у величезній кількості. Навіть довелося вводити чотири нові штатні посади для роботи із ними. Адже не завжди папери в належному стані. І щоб не втратити цінну інформацію, їх щодень упорядковують.
На сьогодні цей архів налічує 10 тисяч окремих справ та 27 тисяч окремих документів. Сюди входять навіть зведені розвіддані за добу, бойові розпорядження та накази командирів. Містяться і документи із анексованого Росією Криму. Щоправда, не всі вдалося вивезти на материк. Начальник архіву Василь  Турчик каже, що навіть дружини військовослужбовців та небайдужі люди ховали документи під одяг та виносили із територій заблокованих підрозділів.
Вже на сьогодні виникають проблемні питання, які потребують негайного реагування. І в багатьох випадках саме архів може стати у пригоді. Вже тривають розслідування щодо оточень під Іловайськом та Дебальцевим. Тож за ухвалами суду Генеральна прокуратура вилучила із архівних фондів близько 380 справ. Є й особисті прохання.
– Наприклад, просять підтвердження, чи відбувалися в конкретний день у конкретному населеному пункті обстріли, бойові дії. Це пов’язано із тим, що багатьом переселенцям відмовляють у видачі допомоги. Їм треба апелювати до того, що саме в зазначений день їм загрожувала небезпека, тому вони змушені були залишити місце постійного проживання. З усіх запитів, які приходять щоденно, 5-10% – це ті, які стосуються саме зони проведення АТО, – говорить Василь Турчик.
Не відхрещуються працівники архіву від допомоги тим, хто залишився у Криму. Єдина перешкода: поштові відправлення туди не доходять. А якщо довідку можна переслати в населений пункт за межами півострова, то такі запити задовольняються. Виняток становлять військові комісаріати та діючі військовослужбовці РФ.
Загалом пошук може затягнутися на кілька тижнів. Часто робота ускладнюється відсутністю точних даних, або неможливістю прочитати текст. Василь Турчик дістає рукопис, в якому занотовані прізвища учасників ліквідації аварії на Чорнобильській атомній станції. Розібрати деякі нашвидкуруч написані літери не вдається, тож і визначити достеменні прізвища немає можливості. Але досвідчені фахівці знають, як вирішити ту чи іншу проблему. Наприклад, трапляються ситуації, коли потрібна довідка про заробітну плату або ж підтвердження про місце колишньої роботи, а минуло вже багато часу. Адже часто-густо на тих місцях, де були розташовані радянські військові частини, нині в кращому випадку покинуті будівлі. Дізнатися достеменну інформацію щодо затребуваних документів важко.
– Інколи підказує інтуїція, де можна знайти, а інколи беру довідники різних періодів часу і шукаю, – ділиться досвідом провідний архівіст відділу обробки запитів Лідія Бойко. – Наприклад, приходить людина і каже, що не пам’ятає назву частини, але пам’ятає, що це була база тилу. Я знаю, що дана база в тому місці була лише під час існування певної військової частини, тож переглянувши відповідні документи, можна знайти потрібну інформацію. Нині в мене лежить запит на людину, де вказано лише таке: 91-й ВСО. Я піднімаю наявні списки, це могло бути і КДБ, і спецбудівництво. Це різні варіанти. Потрібно шукати всюди. Було й таке, що в радянські часи військові частини передислоковувалися, відповідно забирали і документи. Тут можна спробувати дізнатися, куди веде слід.
Важлива складова діяльності архіву – наукова. Незабаром колектив установи святкуватиме своє 25-річчя, і за цей час завдяки його фондам написано чимало дисертацій, кандидатських робіт, проведені численні дослідження. У доробку п’ять книг, серед яких і 6-томна монументальна праця колишнього начальника Київського військового шпиталю Михайла Бойчака «Історія Київського військового госпіталю». Адже тут є всі дані, навіть найстаріші документи, датовані 1830-м роком. Наукові та пошукові дослідження на базі архіву здійснюють і іноземці. Так, Департамент пошуку військовополонених США шукав підтвердження загибелі військових льотчиків у Кореї та В’єтнамі.
– У нас зберігаються всі документи про дислокацію багатьох військових підрозділів у В’єтнамі,  Кореї, країнах Африки тощо. Ми шукали адреси тих людей, які потенційно в той час могли б перебувати в зоні проведення бойових дій. У такий спосіб можливо знайти свідків, які підтвердять чи спростують факт збиття літака. Якщо випадок зафіксовано, можна дізнатися і точне місце катастрофи, і що сталося з екіпажем, – говорить директор архіву.
Наразі до Київського сховища надійшло кілька прохань від дослідників з Польщі та Угорщини. У першому випадку дисертація на тему підготовки офіцерів-іноземців у ЗС колишнього Радянського Союзу, у другому – розбудова Збройних Сил України з 1995 по 2005 роки. Українських науковців цікавить широкий спектр питань: бойові шляхи військових частин, голодомор, єврейські погроми, боротьба з повстанськими загонами тощо.
– Хоча ті документи не є таємними, але я їх пересічним людям не даю. Бо там містяться відомості про те, хто і на кого доносив, хто на кого написав. А якщо живуть в одному селі і скажуть: твій дід написав, а мого забрали і розстріляли? Це нікому не потрібно, – переконує Василь Іванович.
Київський архів, а також і його філіали в Одесі та Львові з кожним роком стають більш потужними й високопрофесійними колективами. Адже за роки існування незалежної України лише у столичному сховищі міститься понад 680 тисяч одиниць зберігання (це може бути один аркуш паперу, фотографія, а може бути справа, в якій 250 документів), якщо говорити про документи, то тут лік йде на мільйони. У них – істина, події давнини, важлива інформація. А їхню справжню ціну знають ті, для кого гасло «Слова відлітають – написане залишається» стало невід’ємною частиною життя.

Галина ХАВЧЕНКО

 

EnglishFrenchGermanItalianPortugueseRussianSpanishUkrainian
Powered by Ajaxy

Ти станеш командиром!

Військо України
Международный выставочный центр

Партнери проекту