Журнал

СУД ДЛЯ «ІУД»

СУД ДЛЯ «ІУД»

«Зрада, може, комусь і подобається,
але зрадники ненависні всім…»
Іспанський  письменник Мігель Сервантес

До зрадників завжди ставилися з презирством. Навіть ті, на чий бік вони перейшли. До речі, колишні українські військовослужбовці, які вирішили, що прислужувати ворогу краще, ніж служити своїй країні, викликали огиду навіть у багатьох росіян. Один із жителів Криму з цього приводу розмістив у Facebook пост із фото під назвою «Знайомтеся: це – зрадник!»  На ньому – чоловік у військовій формі спалює український паспорт, тримаючи в другій руці російський. Ним виявився колишній український військовослужбовець, який таким вчинком, мабуть, намагався набути прихильність окупантів. Під світлиною – текст наступного змісту:
«Такий вигляд має зрада. Щасливий військовий у Криму, отримавши російський паспорт, спалює свій український паспорт. Дивна худобина. У мене немає українського паспорта. Я – громадянин Росії, але я не зміг стримати себе, коли побачив цього щасливого негідника. Це задоволене обличчя – обличчя зради. Він служив в українській армії, домагався підвищення по службі, отримував нагороди. А в душі мріяв про те, як він зрадить цю країну».

«Раді б бачити сина…»
Михайло Савелійович – житель одного з подільських сіл. Його син Антон навесні 2014-го обіймав посаду помічника командира корабля українських ВМС. Та ця обставина не завадила йому одним із перших перейти на бік росіян. І батько тоді схвалив вчинок сина.
Радів за свого Антона, не приховував емоцій: «А що? Грошове утримання в рази зросло, невістка, корінна кримчанка, теж задоволена, оскільки не уявляє свого життя поза Кримом».
Відтоді минуло 4 роки. Незабаром у Михайла Савелійовича ювілей, та сина не буде на батьковому святі.
Адже обидва знають: Антон – фігурант кримінальної справи, порушеної в Україні проти нього як зрадника, тому, перетнувши адміністративний кордон, може опинитись у слідчому ізоляторі СБУ. За інформацією Секретаря Ради національної безпеки і оборони Олександра Турчинова,  2014 року на бік ворога у Криму перейшли 9268 українських військовослужбовці, зокрема 2768 офіцерів, 1302 прапорщиків і мічманів, понад 5 тисяч контракт-ників. СБУ також зазнало втрат: зрадниками став 1391 співробітник цієї спецслужби. А це майже 90% від усього особового складу Кримського управління СБУ!

Замість південного берега – холодна Північ
З колишньою верхівкою українських ВМС росіяни вчинили більш-менш цивілізовано. Наприклад, віце-адмірал Денис Березовський, що особисто погрожував українським морякам, які відмовилися перейти на бік Росії, сьогодні навчається в академії Генерального штабу ЗС РФ. Його колишнього першого заступника  віце-адмірала Сергія Єлісєєва відправили заступником командувача Балтійського флоту. А Дмитро Шакуро – екс-начальник штабу ВМС України – переведений на Каспійську флотилію – заступником її командувача.
Натомість із пересічними офіцерами не панькалися: абсолют-на більшість із них сьогодні «насолоджується» краєвидами Півночі і Далекого Сходу, проходячи службу у віддалених гарнізонах. А жити там, особливо якщо в тебе є сім’я, малолітні діти, непереливки. Адже, окрім суворого клімату, існує чимало й інших проблем, часом штучно створених. Ось як змальовувала минулого року життя-буття офіцерів ВМФ Росії, які служать у цих «райських куточках», «Красная звезда» – головний інформаційний рупор російської армії:
«Більшість людей змушені шукати прихисток у бараках, збудованих ще у повоєнні роки. Говорити про будь-які зручності не доводиться: всі вони за 50-100 метрів від цих так званих гуртожитків.
І офіцери, і їхні дружини ремствують на труднощі, особливо обурені байдужістю та бездушністю з боку командування».
Долі офіцерів СБУ, які спокусилися більшим окладом і продуктовим пайком, заслуговують на окрему розмову. Наприклад, капітан СБУ Роман Хохлов відбув до Ярославської області, ще й на нижчу посаду. В Сєвероморськ перевели колишнього старшого оперуповноваженого з особливих важливих справ головного відділу військової контррозвідки СБУ в Севастополі Олександра Бориславського. Чи не найбільше «пощастило» старшому лейтенантові Миколі Захарюгіну – колишньому  оперуповноваженому управління СБУ в Севастополі: нові господарі запроторили його в Кандалакшу – забуте Богом військове містечко в Мурманській області.
А багатьох просто звільнили під різними надуманими приводами. Наприклад,  офіцерів-есбеушників Олексія Богданова,  Сергія Нікіфорова, Антона і Максима Гиндесів, Дмитра Бондаренка, Микиту Тучина, Олексія Тесіва та десятки інших їхніх колег. І це при тому, що всі вони ще влітку 2014-го як фахівці своєї справи були для росіян корисні, коли передали їм чимало цінної інформації.

«Росіяни полюють за нашими громадянами…»
Сьогодні тисячі українців захищають Україну від російських найманців на Донбасі. Але знаходяться й ті, хто радий прислужитися ворогові. Лейтенант Т. – один із них, промінявши честь і гідність військовослужбовця українського війська на «зелені», ще 2014-го передавав ворогу секретну інформацію щодо застосування в районі антитерористичної операції нашої авіації. А один із контрактників, встановивши контакти зі співробітниками ФСБ, теж забезпечував їх інформацією, що дозволяло росіянам зривати  бойові завдання, які виконували українські пілоти.
Старший лейтенант Б. влітку минулого року дезертирував із розташування однієї з українських частин і згодом потрапив до «війська» фейкової «ДНР», а потім бойовики відмовилися від його послуг і викинули зі своїх лав. Нещодавно українські військовики-розвідники зуміли захопити зрадника, і сьогодні він перебуває під слідством. Попереду – суд, який і вирішить його подальшу долю.
На жаль, російські спецслужби для виконання своїх завдань мають змогу вербувати українських громадян і на підконтрольній Україні території. Ось і нещодавно українські контррозвідники припинили у Миколаївській області діяльність агентурної мережі, створеної представниками головного розвідуправління Генштабу російської армії. Вони з’ясували, що до неї входили місцеві жителі, які здійснювали збір розвідувальної інформації про суспільно-політичну обстановку в Миколаєві, діяльність місцевих патріотичних організацій та їхніх активістів, а також щодо дислокації і переміщення підрозділів ЗС України, військової техніки. Отримані дані передавали куратору з російської cпецслужби.
Під час обшуків у них було вилучено засоби зв’язку, комп’ютерну техніку, електронні носії інформації. А також – незареєстровану зброю, набої різного калібру, вибухові пристрої, карту Миколаївської області з позначенням залізничних мостів, топографічні карти Миколаївської та Херсонської областей, велику кількість російської символіки та агітаційних матеріалів. Інший емісар – Ігор Ткаченко свого часу проходив службу в батальйоні «Дністер» невизнаної Придністровської Молдавської Республіки. А до цього був кадровим офіцером Головного розвідувального управління російського Генштабу. З початком неоголошеної війни проти України росіяни згадали про нього (у спецслужбах ніколи і не забувають про таких). І Ткаченко отримав завдання відбути до Одеси. Мета «відрядження» – вербування офіцерів СБУ. Та під час чергової спроби схилити одного зі співробітників української спецслужби до зради його заарештували.
Українські військовослужбовці, які їдуть до Росії, часто потрапляють у поле зору ФСБ, яка намагається їх вербувати, схиляючи до співпраці і обіцяючи при цьому золоті гори. Застосовують до них різні підходи, часто брудні методи, якими росіяни завжди користувалися. Можуть, наприклад, спровокувати автоаварію, бійку. Ну а потім запропонують допомогу у врегулюванні конфліктної ситуації, мовляв, за це ти маєш віддячити. Не в усіх вистачає сил відмовитися від такої «співпраці». Наприклад, свого часу у такий спосіб був завербований військовослужбовець А. Отримавши конкретні завдання, він передавав своєму куратору відомості, що містили державну таємницю. Зокрема дані про сили та засоби, задіяні у проведенні антитерористичної операції. Тепер проведе щонайменше 13 років у місцях позбавлення волі.
До 12 років позбавлення волі засуджено офіцера Повітряних Сил, який, виконуючи завдання російських спецслужб, планував викрадення військового літака-розвідника.
Перелік імен і прізвищ тих, хто продався ворогу, який окупував нашу землю, можна продовжувати. Але кожен, хто зраджує свій народ, свою країну, має знати: рано чи пізно доведеться відповісти за свої ганебні вчинки.

         Сергій ЗЯТЬЄВ

Коментар військового прокурора Центрального регіону України державного радника юстиції 3-го класу Григорія Рябенка:

– За статистикою, з 01.04.2014 року військові прокурори лише Центрального регіону України спрямували до суду 56 обвинувальних актів за ст. 111 Кримінального кодексу України («Державна зрада»).  У всіх цих випадках призначено проведення спеціального досудового розслідування відповідно до глави 24-1 Кримінального процесуального кодексу України. Загалом на сьогодні в розшуку перебувають 4245 військовослужбовців, які 2014 року не прибули з АР Крим для подальшого проходження військової служби та обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ст. 408 КК України («Дезертирство»). З них затримано 4 особи, які наважилися приїхати на підконтрольну Україні територію. Кримінальні провадження щодо затриманих з  обвинувальними актами направлено до суду. Трьох із них засуджено до різних строків позбавлення волі. Наразі триває судовий розгляд за державну зраду щодо четвертого затриманого –  полковника ЗСУ. Встановлено, що він, будучи громадянином України та військовослужбовцем Збройних Сил України, перейшов на службу до держави-агресора, тобто вчиняв дії на шкоду Україні.  Стосовно інших зрадників – проводиться процедура заочного засудження. Приміром, нещодавно слідчий відділ військової прокуратури Центрального регіону України завершив досудове розслідування у кримінальному провадженні за підозрою заступника начальника управління державної охорони України – директора Департаменту охорони в Автономній Республіці Крим Управління державної охорони України генерал-майора Шапортова С.В. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 Кримінального кодексу України. 05.07.2018 року обвинувальний акт щодо генерала-зрадника направлено до суду.

 

Powered by Ajaxy