Герої АТО

«СВОЇХ НЕ ПОКИНУ…»

«СВОЇХ НЕ ПОКИНУ…»

У терміналі донецького аеропорту він робив те, що далеко не всі лікарі  зможуть зробити в обладнаній операційній.

І коли побратиму Ігорю Римарю осколком відірвало нижню щелепу, і,  здавалося, боєць був приречений, медбрат Ігор Зінич не розгубився – вирішив провести інтубацію. І сталося диво: дихання відновилося! Воно було вкрай важким, неритмічним, але саме завдяки йому підтримувалась життєдіяльність усього людського організму. Згодом хлопця прооперували у Національному військово-медичному клінічному центрі МО України. Лікарів-хірургів, серед яких було і двоє англійців, неабияк здивував такий нетрадиційний підхід до порятунку пацієнта. При цьому вони одностайно заявили, що якби сержант-медик так не вчинив, Римара не довезли б до Києва…
psih-2Ігоря Зінича, 26-річного фельдшера Рокитнянської центральної лікарні, що на Київщині, мобілізували до війська влітку 2014-го. Служити випало у 80-й аеромобільній бригаді. 17 грудня 2014 року він зайшов у донецький     аеропорт і протягом 34-х діб надавав медичну допомогу бойовим побратимам. Цілодобово. В особливо небезпечні моменти брався за зброю і разом з ними відбивав атаки російсько-терористичних покидьків.
То були останні тижні оборони ДАПу, коли бойовики шаленіли від люті на «кіборгів», по яких вони день і ніч гатили з «Градів», але не могли витіснити з позицій. Пораненим, також із вкрай складними тілесними ушкодженнями, він надавав допомогу просто на бетоні – під зливою куль і осколків. Серед вибухів, диму, що виїдав очі, він заспокоював, як міг, кремезних десантників, що потерпали від болю.
– Терпи, братику, – казав він.
Вдома Ігоря з нетерпінням чекали мати – Віра Іванівна, батько – Віктор Михайлович та два брати – Андрій і Петро. Ігор Зінич вже ніколи не розповість про ті драматичні зимові дні, бо 20 січня він загинув під уламками терміналу…
– Ігор знав, як він тут потрібен, бачив, що ми дивимось на нього, як на Господа Бога. В моїх словах немає перебільшення: на наших очах він творив чудеса, витягуючи багатьох з того світу, – згадує «кіборг» Ігор Гуль. – Під час чергового мінометного обстрілу осколок пробив мій шолом. Побачивши, що я впав, медбрат, попри те, що кулі та осколки літали над нами, як бджоли у весняному саду, підхопив мене на руки і заніс до невеличкого приміщення, прилаштованого ним під операційну. Там він і прооперував мене, як, до речі, і десятки інших бійців.
Я не помилився, вживши слово «прооперував»: маючи статус фельд-шера, Зінич чудово це зробив. Де він навчився цього – невідомо, але так було. Краще підтвердження моїх слів – врятовані життя багатьох наших побратимів, які, як мовиться, внаслідок важких поранень стояли однією ногою в могилі. А ще Ігор був напрочуд відчайдушним, ніколи не ховався за спини інших, через що його і прозвали «Психом».
– Йому пропонували ротацію. Та він відмовлявся, жартував, що без нас нудьгуватиме, – пригадує солдат Зеновій Лобчук.
– 15 січня, тримаючи оборону на першому посту, я дістав поранення: від вибуху гранати мене привалило. Хлопці, котрі були неподалік, вважали мене загиблим. Коли ж закричав, що живий, вони кину- лися до мене і відтягли в глибину терміналу, заповненого їдким димом. Дізнавшись про моє поранення, прибіг й Ігор. Я ще й слова не встиг вимовити, як він просто на ходу розрізав на мені однострій і швидко оглянув. Зрозумівши, що найтяжче поранена нога, в якій виднілися кістки, Зінич обробив рану, забинтував її. А потім часто підходив, цікавився  моїм станом. Знаєте, можливо, мої слова здадуться комусь дивними, але Ігор піклувався про нас, поранених, як дбайлива мати про своїх малолітніх дітей! – розповідає Роман Калинюк, молодший сержант.
psih-3– До того, як потрапити в аеропорт, Ігор встиг повоювати і добре знав, що таке війна. Але наполіг, щоб командування відправило як медика саме його, – розповідає Ольга Башей, парамедик волонтерського благодійного фонду. – Востаннє ми бачилися 16 грудня 2014-го. Він настільки був спокійний, наче йшов не туди, де вирувала смерть, а з друзями на вечірку. До останнього дня   його перебування в аеропорту ми підтримували зв’язок. Якось я сказала, що з черговим транспортом, який ішов у ДАП, привезу медикаменти. Але Ігор категорично заперечив, сказав, що в нього їх вдосталь: він не хотів, щоб я ризикувала своїм життям.
psih-6– Мій син з раннього дитинства ріс напрочуд доброю людиною, сприймаючи чужі проблеми, як свої власні, – говорить мама Ігоря Віра Зінич. – Всі ті дні, коли він перебував у районі антитерорстичної операції, я не знаходила собі місця. А коли довідалася, що Ігор в одному з терміналів донецького аеропорту, то й поготів. Адже з телерепортажів, преси добре знала, що там відбувається!..
Побратими Ігоря не забувають мене: телефонують, приїздять у гості. Були хлопці і на відкритті пам’ятника на його могилі. Мені приємно чути гарні відгуки про сина, знати, що він врятував не одне людське життя. Шкода, що сам не вберігся. Знаєте, телефонуючи мені, він ніколи не говорив про небезпеку, яка підстерігала його. Навпаки, жартував, казав, що після повернення одружиться. Тепер я розумію, що Ігор, як тільки міг, заспокоював моє материнське серце.
Кажуть, що час лікує. Я теж так думала, допоки не втратила Ігоря. Якщо Господь Бог покликав його до себе, то, мабуть, він потрібен йому. Сподіваюсь, що з часом ми зустрінемось із ним…
Ігор Зінич врятував життя    щонайменше півсотні хлопців. «Своїх не покину…», – часто повторював він пораненим бійцям у донецькому аеропорту, тепер ці слова викарбувані на його пам’ятнику.
За виняткову мужність, героїзм і незламність духу, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, жертовне служіння Українському народу молодшому сержанту Ігорю Зіничу присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена  «Золота Зірка» посмертно.
Про оборону аеропорту Донецька, як і загалом про цю неоголошену проти нас війну, ще напишуть багато книг та знімуть багато фільмів. Наші нащадки зростатимуть на подвигах нинішніх захисників Вітчизни, безстрашних воїнів, серед яких і молодший сержант Ігор Зінич – звичайний поліський хлопець. В люту для країни годину він полишив спокійне життя, рідних і близьких йому людей, ставши на її захист.

Сергій ВАСИЛЬЄВ

Powered by Ajaxy