Журнал

ТЕПЕР УЖЕ ТОЧНО «ЇХ ТАМ НЄТ»

ТЕПЕР УЖЕ ТОЧНО «ЇХ ТАМ НЄТ»

Деякі історики подейкують, начебто Адольф Алоїзович Шикльгрубер (прізвисько – «Гітлер») дуже образився, коли у лютому 1945 року його не запросили на Ялтинську конференцію союзних держав, де лідери СРСР, США і Великої Британії вирішували, кому який шматок післявоєнної Європи дістанеться. Так образився, що навіть їсти нічого не міг, крім ціанистого калію.
– Вас іст дас, доннерветер?!! – ридав фюрер, витираючи сльози партійним штандартом, від чого фарба на свастиці розмазалася і символ «справжнього арійства» став схожим на якогось двохголового півня з серпом і молотком у кігтистих лапах. – Та якби не я, чорта лисого в них була б причина зустрічатися! Якби я не почав ту Європу збирати у Третій Рейх, що б вони зараз ділили? І ось тобі – дяка… Навіть вітальної листівки не прислали… Це – неповага до Німеччини і антинімецька змова!
Дізнавшись про невтішне горе колись демократично обраного «Гітлера-визволителя», союзники таки вирішили надіслати йому запрошення. Щоправда, зважаючи на слабке здоров’я Алоїзовича, підірване у боротьбі зі світовими «унтерменшами», не в далеку Ялту, а ближче – у Нюрнберг, де свого часу тисячі представників і представниць «нордичної раси», побачивши миршавого вождя  живцем, екзальтовано билися в падучій, мріючи народити від нього. Та не судилося – ображений фюрер на той момент уже переїв ціаніду і з двору рейхсканцелярії чорним димом пішов у небо.
Не минуло й 73 роки, як інший «демократично» обраний «освободітєль» – Володимир Володимирович Путін (відомий, як … ла,ла,ла) образився, що його не запросили в Париж на зустріч «Міжнародне партнерство з боротьби з безкарним застосуванням хімічної зброї». От не запросили – й усе! Представники 24 держав з’їхалися, аби поговорити про іприт-зарин, а від Росії – жодного спеціаліста! Просто тобі Олімпійські ігри якісь…
– Злісні випади на адресу Росії, що пролунали в ході паризької зустрічі, вийшли за рамки професійної етики і елементарної пристойності, – ображено заявив з цього приводу заступник глави тамтешнього МЗС Сергій Рябков, явно нанюхавшись чогось міцнішого за колумбійський «кокс». – Тон задала американська сторона, яка відкрито звинуватила Росію в безперервному використанні на сирійській території токсичних хімікатів і повноцінних бойових отруйних речовин.
– А що я такого нового сказав? – здивувався у відповідь держсекретар США Рекс Тіллерсон, котрий і «задавав тон» у Парижі. – Тільки те, що «хто б не проводив атаки, передусім Росія несе відповідальність за жертви у Східній Гуті і незліченні смерті інших сирійців від хімічної зброї, які почалися відтоді, як Росія прийшла в Сирію».
– Вас іст дас, доннерветер?!! – ридав тим часом Володимирович, сховавшись про всяк випадок під царським троном у Грановитій палаті Кремля і витираючи сльози президентським штандартом, від чого фарба на двоголовому півні розмазалася і символ «скрепного великороства» став схожий на свастику. – Та якби не я, чорта лисого в них була б причина зустрічатися! Якби я тричі не збрехав, що вся хімічна зброя із Сирії нами
вивезена, то хто б їх усіх згуртував? І ось тобі – дяка… Навіть вітальної листівки не прислали… Це – неповага до Росії і антиросійська змова!
І, не вилазячи з-під трону, президент Великої Росії видав розпорядження, аби всі підприємства, які ще мали запас дров для нормальної роботи парових котлів, були готові перейти на випуск воєнної продукції. Водночас осередки партії «Єдиная Росія» отримали секретний наказ готувати партизанські загони для спротиву в тилу ворога. Втім вже за півгодини той наказ ГШ ЗС РФ скасував, бо з’ясувалося, що ворожим тилом у разі чого вже за тиждень стане, з одного боку, територія від Сахаліну до Уралу, а з другого – від Калінінградської області до того ж таки Уралу. Ясно, що героїчну і непереможну російську армію без проблем можна було б загнати на Уральський хребет, як видатний полководець Суворов колись її заганяв у Альпи. А там, вдаючи берізки, вона б спокійно відбивалася балалайками  і перемагала ворога з усіх боків, поки не надійде допомога від космічних «зоряних русів».  Але де ж набрати стільки охочих палити землю під ногами ворога в такому здоровезному тилу? Тим паче, що найбойовитіші захисники Вітчизни здебільшого воліють захищати її лише в телевізорі.
– США – країна боязка і слабка! – лягав грудьми на телевізійну амбразуру в передачі «Недільний вечір» від 4 лютого ліберальний демократ Володимир Юристович Жириновський. – Воювати вони не вміють! Якщо війна почнеться – їм кінець! Час цю країну закривати! Треба підірвати ядерні бомби – одну під Нью-Йорком, другу – під Сан-Франциско. Їх усіх змиє!
Аудиторія у студії захоплено аплодувала.
– Для нас США – це ворог! – вициганив і собі порцію оплесків східнознавець Семен Багдасаров. – Треба оголосити весь пострадянський простір зоною наших інтересів! Треба зробити все, щоб Донбас, Новоросія, весь Південь і Схід України відійшли нам! Американці зажралися і воювати не вміють! У Сирії ми маємо бути господарями! Не Туреччина, не Іран, а ми! Треба зробити так, щоб американці плакали, думаючи про нас!
Ну як у воду дививсь! Американці таки подумали про росіян і справді заплакали. Від сміху.
Не секрет, що історія має тенденцію повторюватися. Наприклад, той же самий Алоїзович також мріяв щось таке підірвати під Нью-Йорком, марячи вголос про німецьку «чудо-зброю». Американці довго, можливо, й занадто довго, терпіли, зводячи свою участь у Другій світовій вій-ні до ленд-лізу і надаючи допомогу Кремлю десятками тисяч одиниць техніки і сотнями тонн консервів. Радянська пропаганда іронічно називала їх «другим фронтом», забувши додати, що їли той «другий фронт» на «першому» із величезним задоволенням. Потім Вашингтону уся та берлінська маячня набридла, американська морська піхота висадилася в Європі і Алоїзович побіг до доктора Геббельса по рецепт на ціаністий калій.
На початку 90-х років минулого століття в «незалежній» Росії також неабияк іронізували над гуманітарними «ніжками Буша», водночас наминаючи їх з таким же апетитом, як «дідивоювали» товкли «другий фронт». Та наївшись і відригнувши, «великороси» з доброго дива чомусь вирішили, що тепер вони великі цабе. Особливо в це повірив Володимир Володимирович – видатний знавець німецької мови і книжки свого історичного попередника «Майн кампф», яку він у своїх промовах цитував цілими абзацами. Тривало це аж до 7 лютого цього року, коли американцям знову урвався терпець…
Треба віддати належне Білому дому – панькався він з Кремлем доволі довго. Так довго, що з цього почали кепкувати навіть усілякі петросяни, не кажучи вже про самого російського голо-командувача із його міністром так званої оборони Росії. Сміялися, аж поки не нарвалися.Одне слово,
керуючись думкою телевізійного воїнства, що американці воювати не вміють, російські стратеги надумали віджати один із сирійських нафтоносних районів за 80 кілометрів від міста Дейр-ез-Зора, що знаходився під контролем сирійської демократичної опозиції та військ США.  Ну справді, що тут такого? Буде «Газпрому» подарунок, а американці знову, як максимум, висловлять «глибоке занепокоєння», бо ж «боязкі і слабкі». Дізнавшись про це, за словами представників Пентагону, американська сторона попередила росіян про неприпустимість таких дій. У відповідь «російські військові запевнили представників коаліції в тому, що вони не будуть атакувати коаліційні сили». І за півгодини після цього силами однієї батальйонної тактичної групи, в якої було близько 10 танків і трьох десятків одиниць іншої бронетехніки, поперли вперед під прикриттям артилерійського вогню. Американці мудро вирішили з дурнями в прямий вогневий контакт не вступати і відійшли з передових позицій. Ото вже було радості в лавах наступаючих! «Піндоси» тікають! Дійдемо до Берліна! Щоби легше було йти, в дію ввели ще одну резервну БТГ. І тут прилетіло те, чого аж ніяк не чекали…
Пентагон не має звички хизуватися своїм озброєнням на військових парадах. Він його замовляє для діла. Тому сказати точно, чим саме американці смажили м’ясо під Дейр-ез-Зора, важко. За оцінками очевидців, спочатку була задіяна високомобільна ракетно-артилерійська система оперативно-тактичного призначення HIMARS. Це така штука, ракети якої можуть пролетіти 200 кілометрів і за п’ять хвилин одним залпом знищити до п’ятдесяти цілей. За допомогою цієї системи були знищені російські артилерійські батареї прикриття і передові групи «освободітєлєй». Потім вдарили по тилах, відправивши до праотців другу БТГ на марші, а також оперативний штаб, з якого командували наступом. Паралельно летіло і з неба. В результаті від усієї бронетехніки залишилося тільки тонни обгорілого заліза, а кількість цинкових домовин, необхідних для відправки залишків «непереможної і легендарної» на тамбовські і рязанські кладовища, і досі підрахувати не можуть – від 217 до 640.
Російські ЗМІ, як завжди, делікатно замовчали чергову «перемогу над сирійськими терористами», відбувшись коментарями, що американці, мовляв, насмажили шніцелів не з кадрових військових, а з найманців із ПВК «Вагнер», до яких Міністерство оборони Росії і особисто Володимир Володимирович не мають ніякого стосунку. Якби Володимир Володимирович свого часу особисто не нагороджував деяких «вагнерівців» державними нагородами, а Міністерство оборони Росії не надавало їм різноманітну зброю і амуніцію, то в це можна було б і повірити. А так – вже пізно.
– Росіяни нас запевнили, що їх там немає, – не без гумору прокоментував цю історію міністр оборони США генерал Джеймс Меттіс. – Фактом є те, що хтось вирішив нас атакувати, а росіяни казали, що йдеться не про них. Не можна просити Росію попередити конфлікт, якщо вона щось не контролює.
Ну що ж, тепер їх там точно немає. Кремль утримався від коментарів, і навіть Володимир Юристович Жириновський на деякий час роздумав підкладати ядерний боєзаряд під Сан-Франциско. А вже 12 лютого президент Росії несподівано захворів, про що повідомив міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров. Простудився, мовляв. Як такий морозостійкий мачо міг простудитися, тільки Богу відомо. Вочевидь, поки під троном лежав, змерз. Час виписувати рецепт на ціаністий калій. Відразу полегшає. Причому – всім.

Олег ЯНОВСЬКИЙ

 

Powered by Ajaxy