Журнал

ТЕРОР ЧЕРВОНОГО КОЛЬОРУ

ТЕРОР ЧЕРВОНОГО КОЛЬОРУ

Світ буде залитий річками крові…»
Вже майже 27 років немає радянської імперії. А історики, що досліджують проблему репресій, до яких вдавались її вожді, досі не можуть назвати точної кількості їхніх жертв.
Навіть після того, як архіви НК-ВНК-ДПУ-НКВС-МДБ-КДБ в Украї-ні були відкриті, ніхто не може сказати, скільки українців загинуло за час більшовицького режиму.  Відомо тільки, що лік іде на мільйони. Чого вартий лише Голодомор!..
Масовий терор у СРСР започаткував ще Володимир Ленін. Наступники «справи Ілліча» вия-вилися його не менш затятими послідовниками. Саме однодумці Леніна заснували Соловецький концтабір, де згинула практично вся українська інтелігенція 30-х років.
– У 1929-1930 роках сталінські посіпаки звинуватили в належності до вигаданої націоналістичної організації  «Спілка визволення України» 45 провідних вчених та письменників, зокрема Сергія
Єфремова, Володимира Чехівського, Йосипа Гермайзе, Михайла Слабченка, – розповідає голова Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук Володимир В’ятрович. – Всі вони були репресовані. Використавши цей судовий процес для створення атмосфери підозрілості, радянська влада перейшла потім до широкого наступу на творчу еліту. Чекати на нього довго не довелося: 1934 року переслідуванням НКВС піддано 97 із 193 членів Спілки письменників України, яких теж звинуватили у «буржуазному націоналізмі» та інших неіснуючих гріхах.
Відомий російський письменник Федір Достоєвський виявився геніальним провидцем, ще у 1877 році написавши такі рядки:
«Передбачається страшна, колосальна революція, яка сколихне всі царства світу. Але для цього буде потрібно сто мільйонів, весь світ буде залитий річками крові… Бунт почнеться з атеїзму і грабунку всіх багатств». Зважаючи на віщування Достоєвського, які справдилися, не варто дивуватись, що вождь світового пролетаріату називав його «архіреакційним письменником».
Репресії проти українців почалися з перших днів окупації більшовицькою Росією наших земель. Та свого піку, на думку багатьох істориків, вони набули 1937 року. Тоді нарком НКВС Микола Єжов видав наказ НКВС СРСР
№ 0447, який старанно відредагував господар Кремля Сталін. Маховик репресій «закрутився»
5 серпня 1937 року. Кривава вакханалія мала тривати лише 4 місяці. Але «ворогів народу» виявилося «так багато», що вирувала вона аж 15. За цей час, за підрахунками самих чекістів, в Україні було заарештовано близько 300 тисяч  «буржуазних націоналістів», «петлюрівців» і «куркулів». З них близько 56 тисяч були розстріляні або ж відправлені до концтаборів, звідки мало кому вдалося повернутися додому.

Бізнес на смерті
В архівах каральних органів СРСР  збереглися  не лише свідчення кривавих чекістських злодіянь, а й того, як  кати наживалися  на своїх жертвах.
Зокрема одяг, особисті речі нещасних вони  продавали на базарах та в магазинах, де працювали «свої люди». Наприклад, у Києві водій автозака Петро Бабічев, який доставляв засуджених на смерть до внутрішньої тюрми НКВС на території Жовтневого палацу, збував одяг убитих у магазині на вулиці Прорізній. Туди, зокрема, звозили  верхній одяг і навіть валізи, з якими люди потрапляли до тюрем, взявши найнеобхідніше.
Аналогічна система незаконного привласнення майна функціонувала і в інших містах України. Адже існувало негласне правило –  команда, яка розстрілювала «ворогів народу»,  могла залишати собі частину речей.
Зафіксовано випадок, коли в Умані жінка впізнала на чужій людині шкіряний плащ чоловіка, якого заарештовували чекісти. Чутки про ймовірність бізнесу на крові поповзли містом, після чого начальник  Уманської міжрайонної оперативно-слідчої групи НКВС наказав одяг «ворогів народу нищити  разом з їхніми трупами».
Зловживали своїм службовим становищем і керівники тих закладів, у яких «петлюрівці» і «буржуазні націоналісти» перебували до виголошення вироків. Наприклад, начальник уманської тюрми Самуїл Абрамов відправляв  заарештованих на сільгоспроботи, отримуючи за це від голів колгоспів   продукти харчування. Та згодом цього йому здалося замало, і він влаштував у тюрмі майстерні… з пошиття одягу й виготовлення меблів!..
З історії Другої світової війни ми знаємо, що гітлерівці часто видаляли у своїх жертв золоті коронки. Виявляється, таким же «бізнесом» займались і радянські чекісти. Той же  Абрамов «колекціонував» золоті зубні коронки «ворогів народу».

Обласкані владою і… розстріляні!..
Прізвище Антонова-Овсієнка відоме всім, хто хоч трохи цікавиться історією. Саме під його командуванням загони Червоної армії воювали проти Української Народної Республіки, знищивши десятки тисяч українців. Саме за активної підтримки цього «видатного діяча», як його називав Ленін,  відбувся у грудні 1917 року Всеукраїнський з’їзд рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, які виступили проти створення незалежної Української держави.
Згодом він обіймав посаду народного комісара юстиції РРФСР, але це не врятувало його від розправи тих, кого він так підтримував: 10 лютого 1938 року наркома розстріляли як «ворога народу».
Така ж доля спіткала і багатьох інших його соратників. Наприклад, Юрія П’ятакова, який воював у лавах так званого Червоного козацтва, а згодом очолював і ЦК КП(б) України. Спочатку його понизили в посаді, призначивши заступником наркома важкої промисловості, а в 1937-му розстріляли.
Організатор січневого повстання проти УНР Ян Гамарник 1935 року став першим армійським комісаром 1 рангу Червоної армії, був навіть членом оргбюро ЦК ВКП(б). Але й він потрапив у немилість господаря Кремля і, передчуваючи арешт, застрелився.
Проте згодом, коли чекісти порушили справу проти Тухачевського, в ній також фігурувало його прізвище як «злісного троцкіста». Більш того як члени родини зрадника вітчизни постраждали його діти, дружина.
У 1937-1938 роках з 62 членів ЦК КП(б)У, обраних XIII з’їздом республіканської партійної організації в червні 1937 року, було звинувачено у шкідницькій діяльності 55 осіб. З 11 членів Політбюро ЦК КП(б)У було репресовано 10, з 5 кандидатів у члени Політбюро – 4. Розстріляні всі 9 членів Оргбюро ЦК КП(б)У.

Пам’ять про жертви репресій – священна
Згідно з Указом Президента України День пам’яті жертв репресій припадає на  третю неділю травня. Традиційно цього дня вище українське державне керівництво, представники інтелігенції, духовенства покладають квіти до Національного меморіалу «Биківнянські могили», де було розстріляно близько 100 тисяч людей.  Покладання квітів до пам’ятних знаків на місцях масових розстрілів та жалобні заходи відбуваються також у всіх обласних і майже в усіх районних центрах України. Адже, за твердженням дослідників, такі поховання є навколо будь-яких будівель, які займало НКВС. Імена багатьох закатованих і досі невідомі…
У весняний день, який вкриває розкішним квітом землю, україн-ці вшановують пам’ять жертв комуністичного режиму. І неповторній красі природи не дано вилікувати страшних ран людської пам’яті.  Та саме пам’ять, яка не дає забути моторошних сторінок історії, оберігає від їхніх повторень. Священна народна пам’ять оберігає нас від нових фатальних помилок.

Сергій ВАСИЛЬЄВ

 

Powered by Ajaxy