Журнал

ТОЧКА НЕБАЙДУЖОСТІ

ТОЧКА НЕБАЙДУЖОСТІ

Вони повернулися з поїздки вздовж лінії розмежування на Сході України та діляться враженнями про відвідування військових підрозділів, що перебувають на передовій. Згадують про розбиті дороги і ворожі обстріли. А ще – про теплі зустрічі з уже давно знайомими бійцями

Вони – це волонтери Дарницького району столиці. Цього разу їхній маршрут пролягав від Широкиного через Мар’їнку, Красногорівку, Талаківку, Водяне, Піски…
Скільки було таких «бойових» виїздів, у волонтерському штабі й не пригадають. Кажуть, не рахували. Але один із активістів, якого тут називають «Хантер», вважає, що на передову за чотири роки здійснено вже понад дві сотні виїздів.
Із самого початку подій на Сході везли туди все, як кажуть, по погоді й за потребою: протизастудні ліки, шкарпетки, футболки, головні убори, а також поживну, калорійну їжу. Кияни приносили, хто що міг: мед і домашнє печиво, крупи і макаронні вироби, банки з соліннями і варенням. Шукали акумулятори, закуповували зап-частини для авто та електротехніки, зустрічалися й домовлялися із спонсорами, благодійними організаціями. На зібрані гроші купували зимову гуму на автомобілі, везли й маскувальні сітки, мішки, в які бійці насипають пісок, а потім застосовують для укріплення позицій. Парамедику – необхідні ліки. Думали лише про те, що машина, яку відправляють у зону бойових дій, має бути по максимуму завантажена обладнанням, речами та харчами.
Раїса Шматко, лідер Всеукраїн-ського жіночого руху «За вільну Україну» показує відеозапис того, що їм довелося побачити дорогою: зруйновані ворожими обстрілами будинки, порожні подвір’я і вулиці, де вже давно не чути дитячого сміху. Прізвища командирів і бійців, з якими зустрічалися, волонтери називати не хочуть. Як і розповідати про тих, хто особливо відзначився в боях мужністю. Кажуть, з етичних міркувань, щоби когось не обійти увагою. Мовляв, кожен заслуговує, аби його називали одним з найкращих. А там всі є рівними, всі воюють і ризикують однаково.
Але про одну зустріч Раїса Шматко не змогла не згадати. І досі вона не в силах забути «кіборга» Альошу з позивним «Динамо», розвідника з 93-ї бригади, який відомий тим, що на даху будівлі донецького аеропорту встановлював державний прапор, Олексія Дурмасенка. Він є представником мабуть, найбільш миролюбної та важливої професії – ландшафтний дизайнер. Але коли почалися акції протесту на Майдані, залишив престижну роботу в Москві і переїхав до Києва. Був на барикадах в центрі столиці, добровольцем пішов на війну, що запалала на Донбасі.
– Цьому хлопцю, – розповідає Раїса Юріївна, – я тоді привезла передачу від мами. Коли ми приїхали до донецького аеропорту, нас зустріла невелика група військовослужбовців. У мене на згадку, до речі, залишилося фото, де я сфотографувалася разом з ними. Серед них був і цей хлопчина, славний, світлий такий. Побачивши нашу команду, Олексій зніяковів. А потім говорить: «Я знаю, що чоловік має дарувати жінці квіти. А в мене їх немає. А я так хочу вам щось подарувати». Потім витягає з кишені гільзу, які бійці зазвичай пристосовували для відкривання банок. Простягає мені і так сором’язливо каже: «Візьміть хоча б це. Не образитеся?» Для мене, до речі, ця гільза-відмикачка є дуже дорогим подарунком. Коли ж ми наступного разу приїхали до «кіборгів» з гуманітарним вантажем, Олексія вже не було серед живих. Загинув у бою, – згадюючи ту зустріч, Раїса Юріївна не приховує сліз.
У Києві волонтери також не сидять без діла. Як лідера Всеукраїнського жіночого руху «За вільну Україну» Раїсу Юріївну часто запитують, чи не набридла їй ця неспокійна і виснажлива робота. Та жінка відповідає, що всі хлопці, з якими зустрічаються волонтери в окопах, є чиїмось діть-ми. І вони стають ріднішими за рідних. А коли хтось із них гине на війні або отримує поранення, то й волонтерам стає дуже боляче. І тому Раїса Юріївна весь час себе запитує: якщо мені так боляче, то як же страждає матір, батько, які втратили найцінніше для себе – дитину? Тому батьки, які віддали війні найдорожче, мають постійно відчувати, що про них пам’ятають, їх підтримують.
Ось і вирішили волонтери заснувати відзнаку – «Орден матері бійця АТО». Долучилися небайдужі люди. Наприклад, з ВТО «Орден». Майже рік трудилися. Участь у розробці нагороди брав і відомий ювелір, який, до речі, також є учасником бойових дій. Цю відзнаку, вважає Раїса Юріївна, вона повинна вручити кожній мамі, чий син воював на Донбасі. І дуже просить: якщо хтось дізнається про їхню ініціативу, нехай напише або зателефонує до ради волонтерів Дарницького району. Орден обов’язково буде вручено.
Ще один важливий напрямок у роботі волонтерів – це героїко-патріотичне виховання юного покоління. Наприклад, вони проводять уроки мужності в освітніх закладах. На зустрічі із школярами Раїса Шматко приносить артефакти, які можна називати і трофеями війни, з фронту, а учні створюють у школі куточки слави.
– Коли я починаю уроки мужності, – розповідає Раїса Юріївна, – то завжди запитую дітей: а чи знають вони, хто з колишніх учнів школи зараз на Сході країни захищає їхній спокій? Сьогодні практично в кожній школі такі є. І молодь буде рости більш патріотично налаштованою, пишатися героїчними вчинками старших, поважати ветеранів.
Згадала Раїса Шматко й про не бойовий виїзд, коли відвідали Бахмут. Там функціонує кімната школяра «Бригантина», яка перетворилася на пункт допомоги людям, що потерпають від війни. Чимало привезли дітям того разу, хоча до цього відправили близько двох з половиною тонн різного майна. Наприклад, кімнату для тренувань поповнили 5 тренажерів. Привезли футболки і м’ячі, які передала Федерація футболу України, боксерські груші, спортивні мати, не кажучи вже про одяг і взуття. Не зайвими виявилися й ліки.
Волонтерством Раїса Шматко займається з 2006 року. Правда, тоді таку діяльність називали благодійністю. Допомагала онкохворим дітям. Фактично вона є засновником проведення в Україні акції «Допоможи – це просто! Видатні артисти шоу-бізнесу – в допомогу онкохворим дітям». Тепер повністю переключилася на допомогу армії. За її словами, вона як жінка добре розуміє, що без надійного тилу неможлива перемога у війні. Тому святим обов’язком волонтерів, якими переважно є жінки, вважає допомогу військовослужбовцям. І закликає людей до небайдужості, піклується про солідарність у волонтерському русі.
Раїса Юріївна переконана, що від волонтера військовослужбовці чекають іноді просто душевної розмови, звичайної життєвої поради. Вони прагнуть відчути присмак домашнього затишку, зрозуміти, що потрібні всім нам і що за кожного з них хвилюються сотні пересічних громадян. Це варте того, вважають громадські активісти, щоби їхати до бійців.
– Намагаюся сприяти об’єднанню зусиль, координації наших дій, – говорить Раїса Шматко.
Часто відвідують волонтери і поранених, що лікуються у шпиталях, привозять їм інвалідні візки, медичні препарати, долучаються й до реабілітаційного процесу.
І такі волонтери, як Раїса Шматко, міцно стоять на своїх позиціях і щоразу, ризикуючи власним життям, доводять, що наша армія заслуговує поваги та підтримки суспільства. Якщо військовослужбовці ще й побачать, що вся країна стоїть поруч із ними в окопах, це неодмінно подвоїть їхні стійкість і сили.
Саме тому волонтери продовжують самовіддано працювати і глибоко переконані в тому, що своєю роботою наближають перемогу.

Олександр БОНДАРЕНКО

 

Powered by Ajaxy