Журнал

ЦИРК-ШАПІТО «РОСІЯ»: КОНІ НА ПЕРЕПРАВІ

ЦИРК-ШАПІТО «РОСІЯ»: КОНІ НА ПЕРЕПРАВІ

Президент Росії Володимир Володимирович Путін сидів у Грановитій палаті Кремля на високій табуретці і задумливо чухав царським скіпетром голу спину, обгризену мошкою під час останньої риболовлі в тайзі. Мошку явно вивели у секретних бандерівських лабораторіях Пентагону, бо пекло так, що скіпетр абсолютно не допомагав. Від чого настрій у ВВП був до того паскудний, що не хотілося навіть жартувати про вторинні статеві органи дідусів і бабусь. Хоча привід для притаманного президентові тонкого гумору напрошувався сам собою: намагаючись розвеселити нацлідера, перед самим його носом пітніла у гімнастичних етюдах Аліна Кабаєва, демонструючи залишки гнучкості своєї фігури, яка вже давно насилу влазила в крісло Державної Думи, депутатом якої колишня гімнастка числилася.
– Хоч би газетку або Конституцію підстелила, увесь паркет заляпала! — злобно просичав президент.
До того ж тріск суглобів коханої заважав йому насолоджуватися улюбленою піснею свого пітерського дитинства, що линула з трофейного приймача «Телефункен», вивезеного колись майором КДБ Путіним з окупованого ним Дрездена: «За эти двадцать лет немало горя видел я, и не один на мне волосик полинял…»
– Так, чимало горя я бачив за майже двадцять років свого президентства, – тужливо прошепотів Володимир Володимирович, ігноруючи натяки шансоньє про волосики, які в нього за ці роки не стільки поблякли, скільки повилазили. – Добре хоч, що горе було здебільшого не моє. Але треба знову балотувати… тобто, нести свій золотий хрест батька нації і далі…
Він з огидою подивився на Аліну, яку в цю хвилину двоє здоровезних охоронців розтягували за ноги в різні боки, допомагаючи їй сісти на анонсований нею «шпагат», і несподівано з гострим болем у паху згадав свою собаку Коні, з якою так приємно було годинами плескатися в теплій ванній. Злі язики говорили, що саме від цих спільних водних процедур з експресивним господарем Коні і «двинула коні» – загнулася, бо не витримала фізіологія. Та Володимиру Володимировичу, з урахуванням його героїчного дрезденського минулого, досі вдавалося успішно дуркувати, відбріхуючись, що його хвостату улюбленицю отруїла українська ДРГ, підкинувши їй візитку Яроша із запахом краківської ковбаси.
Зусиллям волі Володимир Володимирович вигнав з черепної коробки думку про Коні і запустив туди іншу. З власного досвіду він знав, що зазвичай дві думки разом в його голові не вміщаються, а якщо випадково і зустрінуться, то там починається такий Майдан, що хоч самому до Ростова втікай, де, кажуть, є чудові психіатри…
А подумати останньою звивиною було про що. На березень 2018 року вже заплановано прем’єру чергової програми цирку «Шапіто Росія», головним режисером якого він працював. Назву вже придумали: «Обери мене!». Квитки розходилися, мов гарячі пиріжки – аж три вже вдалося продати президентам КНДР, Південної Осетії і Абхазії. Президенти «ДНР» і «ЛНР» циганили контрамарки на дурняк, бо нібито всю зарплату витратили на боротьбу з київською хунтою. У це навіть у Кремлі не надто вірили, та все ж таки головних погоничів донецьких трактористів дозволили допустити на майбутню ексгумацію… тобто інавгурацію знову президента Росії Володимира Путіна, хай би хто там не виграв. Все ж таки п’ять рил на Мавзолеї з букетиками незабудок – це ж міжнародне визнання!
На щастя, виборчі бюлетені з дотепним текстом: «Якщо ти за Володимира Путіна – став галочку напроти його прізвища! Якщо ж ти за когось іншого – ми поставимо хрестик напроти твого прізвища!» вже встигли віддрукувати в типографії ФСБ. А ось із сценарієм поки що не складалося. Микита Міхалков зациклився на залізному крюку замість руки, яким, на думку остовпілого дворянина з діда-прадіда, президент, ще до виборів обраний президентом, мав би на радість електоратові видирати кишки опонентам просто на виборчих дільницях. Це якось не відповідало естетиці Володимира Володимировича, яку йому прищепили у школі КДБ. Ну справді, навіщо кишки назовні, коли можна полоній всередину? Проте інших визначних діячів російської культури Володимир Володимирович не знав. До того ж навіть заради такого ефектного жесту руку втрачати не хотілося. Хотілося чогось новенького…
Від тяжких дум його відволік жалібний стогін: Аліна вирішила порадувати президента Росії новою акробатичною вправою «керченський мостик» і вигнулася догори пузом… У тій позі її й заклинило.
– Допоможи, коханий, розігнутися! — із останніх сил прошепотіла депутат Державної Думи.
– Грошей немає, але ти тримайся! – процитував Володимир Володимирович свого дубля з качечкою. – Була б ти Коні… А ти – коняка!
І тут немов би «Іскандер» засміявся і каміння з неба посипалося! Президент прозрів! До біса усіх тих сценаристів, головою об «Мосфільм» ударених! Він і сам може!
З деякими труднощами злізши з табуретки, Володимир Володимирович кинувся до телефону, дорогою не відмовивши собі в задоволені дати Аліні копняка. Але не дістав ногою до потрібної точки.
– Чорт, треба було наказати, щоб каблуки і до тапочок пришпандорили! – лайнувся лідер та зупинятися не став. Не пригинаючись, він пробіг під «керченським мостиком» і схопив слухавку…
Цей телефон був його особистою гордістю, отже, і гордістю всієї великої Росії. За його розробку і запуск у серію двох екземплярів п’ятеро доцентів отримали звання академіків, а столяр заводу «Самарвторметдров-індустрі» – зарплату за останні шість місяців. Адже на це чудо електроніки вперше за всю історію індустріальної Росії не пішло жодної імпортної деталі! І корпус, і всі транзистори з діодами були любовно вирізані з вітчизняної російської берези! І якщо абонент на другому кінці конопляного кабелю був не дуже далеко, то чутливість була неймовірною! Крім того, ГРУ РФ президента запевнило, що у НАТО і близько немає апаратури для прослуховування настільки надійного зв’язку.
– Баришня! — закрутив ручку суперового телефону національний лідер. — Альо! Спите ви там чи шо? Дайте мені кремлівську стайню!
– Хай вам Аліна дає! – почулося із дерев’яної слухавки. – А я можу тільки з’єднати. Кричіть голосніше, вас почують… Альо, кремлівська стайня? Висуньте хто-небудь голову у вікно, з вами хоче побалакати президент Росії!
У вікні через двір від Грановитої палати з’явився генеральський кашкет, шкрябаючи раму двохголовою кокардою. Під ним насилу можна було розгледіти міністра оборони Росії Сергія Шойгу, який увесь вільний час проводив у стайні, тренуючись у рубанні лози. Так міністр ліквідував прогалини у своїй військовій біографії. Зокрема зараз генерал проходив курс молодого бійця, про який він багато чув у рідному селі від «дембелів», але зблизька ніколи не бачив. Його інструктор – майор, «замполіт» штурмового батальйону «Бурятський малорос», кавалер татуювання «Герой ДНР» і, за чутками, відомий російський письменник Захар Прилєпін запевняв пресу, що міністр робить величезні успіхи і років за п’ять йому можна буде навіть дати в руки трилінійку Мосіна, не боячись, що він виб’є нею комусь око.
– Кожухгетрович, – закричав у мікрофон президент, – ти мене чуєш?
– Загалом, я Кужугетович, – почулося з-під кашкета.
– Та мені начхати! У мене в блокноті записано, як тебе там, тільки немає часу шукати. Що ти знаєш про Калігулу?
– Це той якутський скульптор, який із гною півня виліпив?
– Матінко-заступнице, свята Наташка Поклонська, рятуй! З ким доводиться працювати! – простогнав Володимир Володимирович. – Це імператор, мля!
– Такий же, як і ви? – улесливо поцікавився міністр.
– Гірший! Він зробив сенатором свого коня, а я хочу виставити якусь конячину кандидатом на президентських виборах. Це крутіше буде. І смішніше для електорату. Хто там зараз у стайні є?
— Ну, якщо не враховувати міністра зовнішніх справ Лаврова, то більш нікого… Були два битюги, але вони на ракетних навчаннях. Після того, як ви в рамках дискусії 19 жовтня у клубі «Ялда» сказали…
– Валдай!!!
– Га?
– Клуб «Валдай», бовдуре, а не «Ялда»! Це різні речі! Господи, хто-небудь у цій країні знає російську мову?
– Та я ж і кажу. Після того, як ви у тому клубі бовкнули, що, «крім «Калібрів», у яких 1400 кілометрів дальність, у нас є й інші ракетні системи повітряного базування – 4,5 тисячі дальність», ми вирішили продемонструвати ворогам Росії це наочно.
– А битюги тут до чого?
– Ну як до чого? Відстань розробники забезпечили, але в них не вистачило коштів на компас. Якщо просто так запустити ракету, то чорт його знає, в який бік вона полетить. А так – все в ажурі! Запрягли битюгів у бричку, на бричку поклали ракету, дали кучеру карту – і вперед, у потрібному напрямку. Якихось чотири з половиною тисяч кілометрів, дурниці. Якщо дотягнуть – рвонемо з точністю до одного кілометра!
– Гм-м… Згоден. Але ж я, пам’ятається, давав двісті рублів на компас. Знову пропили, падлюки?
– Та ну, жартуєте. Що за двісті рублів зараз можна випити, крім води з калюжі? При такому манюсінькому ВВП…
– Серьожа, – несподівано тихим голосом прошепотів президент, – що ти сказав?
— Я кажу, що при такому манюсінькому… ой, вибачте, Володимире Володимировичу! Я мав на увазі внутрішній валовий продукт, а не вас. Може вам і справді прізвище змінити? Скажімо, на Кабаєв-Путін? Принаймні, плутанини не буде.
– Я вже думав, але воно занадто довге. Скандувати на мітингах важкувато.
– Ну можна ж скоротити. Скажімо, Ка-Пут… Ой…
– Серьожа, – ще тихше прошепотів президент. – Ти ці каламбури облиш. Мало мені Машки Захарової?
Міністр зрозумів натяк. Нещодавно офіційний представник російського МЗС Марія Захарова, після третьої склянки настоянки бояришника, вирішила дати одкоша голландському генеральному прокуророві Фреду Вестербеке, котрий звинуватив Росію у небажанні допомагати слідству щодо збитого малайзійського «Боїнга».
– Внеску в розслідування України і США, а також свідченням з Інтернету чомусь приписується неймовірно висока цінність, тоді як будь-яка допомога від Росії навмисно применшується, – давила на сльозу представниця у прямому ефірі передачі «Соловйов співа, заливається». – Такі висловлювання у вищій мірі несправедливі, враховуючи, наскільки вражаючий обсяг даних Росія надала слідству від самого ж першого дня.
Світова преса негайно ж відгукнулася коментарями, найделікатнішим з яких був: «Відібрали у юродивого копієчку». Росії знову пригадали весь той, дійсно вражаючий, обсяг брехні, якою вона намагалася прикрити свої довгі вуха, що стирчали із горезвісного «Бука». Машку довелося відшмагати на тій самій стайні, де міністр оборони проходив курс молодого бійця.
– Давай перейдемо до діла, – добросердо не став розвивати тему тілесних покарань Володимир Володимирович. — Для циркової програми «Обери мене!» мені потрібен конкурент.
– Так візьміть Олексія Навального! Молодий, красивий, опозиціонер!
– Плагіатор він, а не опозиціонер, – скривився президент. – Пам’ятаєш, що я говорив Оліверу Стоуну в його кіно? «З Україною нас пов’язують тисячі ниток. Я глибоко переконаний, що український і російський народ – вони просто близькі родичі. Це практично одне і те ж саме».
А потім чую від Навального в інтерв’ю українському телебаченню: «Наша зовнішня політика має бути максимально спрямована на інтеграцію з Україною і Білоруссю. Фактично ми один і той же народ». З такими думками його, не дай Боже, і справді оберуть. Тим паче – молодий, красивий… Ні, Навальний – кандидат провальний! Я б висунув Коні, але ж невчасно здохла, сука. Треба щось смішніше. Як ото в Калігули… Є якісь ідеї, Будьонний?
Сергій Шойгу витер натруджені шашкою руки об галіфе, зітхнув і гаркнув:
– Так точно, є!
… Наступного дня на вибори Володимира Путіна типу самовисунула свою кандидатуру його хрещениця Ксенія Собчак.
– Я за те, щоб у країні з’явилася справжня політика, влада, підзвітна вільному волевиявленню людей, котрі самі вирішать, як їм жити, і на рівних з усією світовою спільнотою і сусідами вирішать, чий же Крим насправді, – заявила циркова коняка, яку випустили на манеж для імітації виборчого процесу.
Електорат заіржав.

Олег ЯНОВСЬКИЙ

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту