Ворога на кпини

«ЦИВІЛІЗАЦІЯ» ЛЮДОЖЕРСТВА

«ЦИВІЛІЗАЦІЯ» ЛЮДОЖЕРСТВА

Ні, що не кажіть, а зрозуміти  цю країну неможливо! Принаймні в її класичному вигляді. Тобто як це заведено в адекватних людей: перемолоти на органічне добриво кілька тисяч «їхтамнетів», підняти над Кремлем український або хоча б оонівський прапор (нехай тішаться), прийняти капітуляцію і після міжнародного трибуналу забезпечити десятку колишніх «пітерських» коротеньку прогулянку по вертикалі на довжину прядив’яної краватки. А потім уже реалізовувати «план Маршалла», вчити аборигенів користуватися туалетним папером, замінювати санкції на контрибуцію і вислуховувати: «Та ми ж не знали! Нас обдурили!» Тамошні поети писали б нові «Мы так вам верили тогда, товарищ Путин, как, может быть, не верили себе!», а кінорежисери знімали чергові «Покаяння», як це було після Другої світової і в часи «перебудови».
Так ось, хлопці, нічого цього не буде. Ми просто не розуміли, хто до нас із мечем прийшов. Якби Адольф Алоїзович дожив до наших днів, то він би зараз за Володимиром Володимировичем портфель тягав. Бо фюрер Німеччини був звичайною собі ницою «надлюдиною», а нацлідер Російської Федерації — надзвичайний пахан аж цілої «цивілізації»! Недарма ж його «бойовий Росінант», а за сумісництвом — головна коняка МЗС РФ Сергій Лавров, жуючи вудила на другому Міжнародному науково-експертному форумі у Москві, проголосив: «Якби влада Російської Федерації покинула росіян і російськомовних в Україні, то зрадила б свою цивілізацію!»
Вони таки точно прилетіли із Космосу! Як мінімум, гепнулися з Місяця, вдарившись головами об український чорнозем. Цивілізація нормальних землян весь час намагається зрозуміти «загадкову російську душу», та все не виходить. Вже і Олександра Блока з його «Да, скифы – мы! Да, азиаты – мы!», і Федора Достоєвського, і Миколу Гоголя до розгадки цієї вікової таємниці залучали — і все ніяк. Є така версія, що не там шукали, тим паче, що перший — німець, другий — поляк, а третій — українець. Про ефіопа Олександра Пушкіна і шотландця Михайла Лермонтова взагалі краще не згадувати. Інородці, що вони могли розуміти? Які там, на Бога, скіфи? Бери вище!
Хлопці, є такий давній голлівудський фільм «День незалежності», який колись отримав купу «полуничних» нагород. Мовляв, і сценарій дешевий, і гра акторів якась не така, і режисура «попсова». Насправді ж це — пророче кіно, явно вчасно недооцінене. Сьогодні йому «Оскара» треба вручити! Бо там і криється розгадка. Пам’ятаєте сюжет? Якась п’ятисоткілометрова «Армата» прибульців зависла над нашою планетою. Міжнародна спільнота в особі американського президента тиркалася-тиркалася, намагалася із «зеленими чоловічками» домовитися. З гелікоптерів ліхтарями їм підморгували на кшталт «Мы за мир и дружбу, за улыбки милых…»
Закінчилося це тим, що спочатку ті гелікоптери полетіли догори дригом, охоплені полум’ям, а потім і всі найбільші міста всіх країн світу пішли на щебінь. Американський президент змушений був тікати на якусь надсекретну базу, куди незабаром притягли полоненого «восьминога». Та знову ж таки наша цивілізаційна наївність: надумав президент поговорити з ним по-людськи. І мало не склеїв ласти, коли «брат по розуму» схопив його за шию щупальцями. Зате після такого «контакту третього роду» нарешті дійшло:

— Переконаний, ми чимало могли б навчитися одне в одного, якби домовилися про перемир’я. Ми б знайшли спосіб спільного існування. Чи можливий мир між нами?
— Мир? Жодного миру!
— Чого ви від нас хочете?
— Помріть! Помріть!

Тут президента починає трясця бити, а військові нарешті згадують, що в них є особиста зброя. Прибульця за допомогою «Глока» відправляють туди, звідки він і прибув — на небеса, а президент США, віддихавшись, видає чудовий текст:
– Я читав його думки! Я знаю, що вони хочуть зробити. Вони – як сарана. Переміщуються з планети на планету. Це ціла цивілізація! Пожравши всі природні ресурси, вони летять далі. Тепер – наша черга. Залишається одне – ядерні ракети…
Нічого не нагадує?  Ну, скажімо, історію одного ординського улусу площею ледь у п’ятсот кілометрів, який підступами, підкупами, війнами поступово розрісся «от Москвы до самых до окраин», перетворивши захоплені території на щось середнє між сільським нужником і генделиком.
Якщо ж комусь не до вподоби сучасний американський кінематограф, можна згадати класику. Наприклад, роман «Війна світів» Герберта Уеллса. Там, щоправда, не «космічні росіяни», а марсіяни приперлися на Землю, але з дуже схожою метою: наготувати із людей консервів. Ну їсти ж хочеться, а на Марсі зжерли все до останнього мікроба. Ото тільки не треба казати, що все це — ненаукова фантастика. Можливо, коли сер Герберт цей роман писав, він фантастикою і був. Але ж росіяни «рождены, чтоб сказку сделать былью». І роблять, поки цивілізація землян здійснює видатні наукові відкриття.
З ким ми воюємо? Хто знищує дітей у Сирії, громадян України на Донбасі, тероризує жителів Криму? Марсіани? Ні, «космічні» людожери. Ми дивуємося, якого біса вони лізуть на чужі землі. Жерти вони хочуть! Це вам не «три богатирі», це «цивілізація росіян». З якою домовлятися — все одно, що домовлятися з тарганами на кухні, щоб вони там не лазили. Таргани розуміють тільки «дихлофос».
Жила-була у Краснодарському краї одна сімейка — Дмитро і Наталія Бакшеєви. Не голодували, бо протягом як мінімум двох десятиліть поповнювали свій раціон котлетками з м’яса співвітчизників, яких заманювали на келих «бояришника», вбивали, а потім смажили і той «бояришник» ними ж і закусювали. Ну, буває, який же духовноскрепний росіянин не погодиться поділитися з таким же духовноскрепним співбратом своїми потрухами? Нас би це абсолютно не зачіпало, якби мадам Наталія (щастить Росії на Наталій!) не працювала всі ці роки медсестрою в Червонопрапорному вищому авіаційному училищі льотчиків імені Героя Радянського Союзу Сєрова. Які вона там у курсантів аналізи брала і які їм діагнози ставила, те не цікаво. Але достеменний факт – нинішніх літунів над Сирією вона регулярно підгодовувала… навіть не знаю, як це буде українською… «тушенкой из человеченки».  І ті напихалися за обидві щоки. А тепер літають за добавкою. Дивлячись на знищене фосфорними і касетними бомбами сірійське Алеппо, на розірваних на шматки дітей, ми, знову ж таки, через свою цивілізаційну наївність, жахаємося: «Як ви могли так чинити? Ви ж люди!» Ми помилялися – вони нелюди.
Канібальську сімейку викрили абсолютно випадково: хтось знайшов на вулиці «мобілу», в якій була ціла фотосесія – глава сім’ї позує з відрізаною головою чергової жертви. А коли в соціальних мережах «воїни небесних русів» гордо виставляли свої фото на фоні вбитих або закатованих «укрів», це нікому в Москві не муляло?
Ми знову ж таки дивуємося, як російське офіцерство на Донбасі («Ахвицеры, ахвицеры, ваше серце под прицелом», як співав один російський естрадний акробат) може гнати на забій сотні так званих місцевих «апалченців», наспівуючи, сидячи в глибоких бліндажах, пісеньку «Камбат, камбат, батяня камбат, ты серце не прятал за спины ребят». Так їм же не «вільний» російськомовний Донбас потрібен, а м’ясо! Куди з Донбасу «200-ті» вантажівками везуть? Чи не до їдалень військових училищ нащадків «зоряних»? Таке собі «імпортозаміщення».
Нещодавно перший заступник голови оборонного комітету Ради Федерацій РФ Франц Клінцевич нахвалявся:
– Американцям жодні посібники не допоможуть, якщо вони збожеволіють і влаштовують якесь протистояння з Росією. Ані у військово-технічному відношенні, ані в морально-психологічній підготовці вони не здатні боротися з росіянами… Американці дивним чином не враховують ні російські реалії, ні наш менталітет. Вони кожного разу не враховують морально-психологічні якості нашого солдата щодо ведення бою, взаємної підтримки і абсолютно правильної мотивації.
Це точно, не враховують. Принаймні поки що. Зате враховуємо ми – і «морально-психологічні якості» російського окупанта, і його «абсолютно правильну мотивацію». Тому і переконані: їх треба просто знищувати. Як тарганів.

Олег ШПАК

 

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту