Журнал

«ТУТАНХАМОН – НАШ ФАРАОН АБО «А-ЛЯ РЮС»

«ТУТАНХАМОН – НАШ ФАРАОН АБО «А-ЛЯ РЮС»

«Границы русского мира значительно шире границ Российской Федерации.
Я выполняю историческую миссию во имя русской нации, суперэтноса,
скрепленного православным христианством. Так же, как на Кавказе,
я борюсь на Украине против сепаратистов, на этот раз не чеченских, а украинских.
Потому что есть Россия, великая Россия, Российская империя»

 Колишній прем’єр «ДиРи» Бородай

Їм подобається над нами тупо іржати. Причому ключове слово в цій фразі — не «іржати», бо пан Лавров ще образиться, заплаче і перестане на кремлівській стайні з рук Владіміра Путіна сіно їсти, а «тупо». Що «гострого» і дотепного можуть придумати аборигени території, котрій все її буття жарти постачали винятково вихідці з України — від Миколи Гоголя до Михайла Жванецького? Ні, будемо справедливі, останні три роки вони самостійно намагалися щось таке утнути. Але відразу отримували їхнім же «щось таким» від українців по «великорусским сусалам». Не будемо брати до уваги навіть слово «свидомые», яке «несознательные» чомусь вважають смішнішим за жарти дружини Євгена Петросяна, котра із захопленням перезрілої німфоманки зі сцени постійно теревенить про чоловіче «достоїнство між талією і колінами». То вже таке, жіночку можна тільки пожаліти, якщо з отим самим їй доводиться діло мати лише на естраді. Та й то – словесно. Згадаємо хоча б запущене російською агітпропагандою в обіг слово «укроп». І що? Воно негайно ж стало в Україні брендом, перетворившись на «Український опір». Потім московські байстрюки почали потихеньку затирати загальноприйняте поняття «Київська Русь», з натугою трансформуючи його на якусь «Древнюю Гнусь». Вершиною цього процесу, над яким упрівало кілька десятків російських інститутів, категорично заперечуючи українську історію, стала, на їхній погляд, шпилька: «Гы-гы, древние укры выкопали Черное море!» Сміхуй…, пардон, жарти закінчилися відразу ж, як тільки утоплення в Чорному морі літака рейсом на Сирію з хором імені Александрова і десятком російських генералів на борту отримало коментар: «А нічого було над нашим морем літати! Не ви його копали!»

Останньою ж спробою перевести історію в ранг альтернативної фантастики стала маячня фюрера «Кривого дзеркала РФ» Владіміра Путіна на зустрічі з новообраним президентом Франції Емануелем Макроном, де це диво пітерської підворітні  заявило, що Росію з Францією пов’язує королева Франції росіянка Анна – дочка київського князя Ярослава Мудрого. Хоча єдине, що справді могло б поєднати високоосвічену киянку Анну Ярославну на той момент, коли вона вийшла заміж за гламурного короля Франції Генріха І – це жаби, які тоді квакали в болоті на місці майбутньої Москви і які у Франції вважаються делікатесом. Щодо якоїсь Росії, то про неї тоді не чули ні Анна, ні Генріх, ні Ярослав, ні пращури самого президент-майора РФ.
Що ж, те, що в України ніколи не було, немає й бути не може власної історії, відомо кожному, хто дивиться російське телебачення або читає російську пресу. Варто комусь лише заїкнутися про більш-менш значущий український внесок у загальносвітові процеси, як відразу ж на території «від Москви до самих до окраїн» зчиняється дикий ґвалт: «Хахлы савсем апалаумели!» Ясна річ, чимало українців на це ображаються. І даремно! Росіянам, виявляється, відоме таке, що нам з вами й не снилося. Щоб у цьому переконатися, досить прочитати хоча б одну із сотень виданих у Росії книжок на тему «звідкіля насправді пішла земля Руська». Ну, наприклад, «трактат» пітерського гіпнотизера, директора Російської національної академії гіпнозу Дмитра Кандиби «Універсальна техніка гіпнозу», перша частина якого присвячена не стільки мистецтву вганяти людину в міцний і здоровий сон, скільки «справжній» історії Російської імперії. Як зазначає сам Дмитро Вікторович, він «вперше у світі публікує особливу секретну історію великого російського народу, яка тисячі років передавалася лише по таємній усній Ведичній традиції» (А от індуси вважають, що «Веди» — це їхня найдавніша збірка священних писань на санскриті, але далі ми побачимо, що вони помиляються).
Про те, що це історія саме «великого» і саме «російського» народу, свідчить хоча б те, що про «українців-відщепенців» у книжці немає й слівця.  На жаль, нам невідомо, яким чином Дмитро Кандиба отримав ці «секретні знання». Цілком ймовірно, що за допомогою своєї основної професії гіпнотизера. Став перед дзеркалом, грізно подивився сам собі в ясні очі – і поринув у транс. А в трансі чого тільки не побачиш! Знову ж таки, на жаль, автор книжки ніяк і нічим не аргументував свої видіння, з яких він змайстрував довжелезну хронологічну таблицю, невеличку частину якої ми пропонуємо до вашої уваги. Тому ми дозволимо собі взяти це завдання на себе, подаючи, як нам здається, неспростовні докази того, що  «так воно і було» – в дужках поруч з авторським текстом. А ґрунтується наша доказова база на тому ж, на чому в усіх інших таких же російських «сенсаційних наукових працях»: на словесній еквілібристиці. Скажімо, Микола Новгородов, ще один «історик» кандибинського штибу, на сторінках журналу «Сибирские огни» №1 від 2004 року висловлює думку, що Стародавню Грецію заснували… російські хлопці із Сибіру. Докази? Будь ласка! Назву грецької столиці  Афіни можна, виявляється, писати і як Аfina, і як Аsina (Асіна). А це свідчить про те, що грецька столиця має завдячувати своєю назвою сибірським осикам — «осинам» російською! Переконливо? Ще й як! То чому б і нам не зробити кілька історичних відкриттів «на языке родных осин»?
Починається «кандибинська хронологія» 18 мільйонів років тому – з «космічної катастрофи в сузір’ї Сиріуса й прибуття «зеленого чоловічка» Орія на Землю із сузір’я Оріон». (Правильно, звідки ще міг прибути Орій? Якби він впав на Землю із сузір’я Козерога, то жили б зараз на теренах Московії не «справжні арійці», а «казлы рагатые»). І вже за 8 мільйонів років після цієї знаменної події почалося «втілення зоряних росіян у земних пралюдей», як би там Чарльз Дарвін своїх мавп не нахвалював. Отже, втілювалися вони, втілювалися, поки нарешті не втілилися остаточно. І пішло-поїхало!

40 тисяч років тому – утворення російського етносу в районі Верхнього Межиріччя (Це в колишній Ассирії, де зараз нахабно розлігся Ірак. Довести факт «утворення» саме там простіше простого. Як зазначає Дмитро Кандиба, «рус» давньоаравійською означає «леопард». А леопарди, як відомо, ні під Києвом, ні під Житомиром, ні навіть під Тамбовом не водяться. Зате в Азії їх багацько. То де ж ще міг утворитися «російський етнос»? Оце логіка, погодьтеся!).

10 тисяч років тому – розквіт найбільшого російського міста — Трої (Свідченням того, що греки не мають абсолютно ніяких прав на це місто, служить його назва, яка, безсумнівно, походить від стародавньої російської забави – катання на «трійках»-«тройках». Цією маленькою слабкістю троянців, до речі, згодом скористалися їхні вороги, підсунувши їм саме дерев’яного коня, а не корову чи там кенгуру. Втім не будемо заперечувати й проти ще однієї версії – заснувавши місто, «перевтіленні зоряні росіяни» негайно ж «сообразили на троих». Хто скаже, що так не могло бути?).

5 тисяч років тому – проникнення російської культури в Китай (Відтоді китайці від російської культури ніяк відвикнути не можуть. Так до неї й тягнуться! Особливо на Далекому Сході).

17 століття до н.е. – похід і завоювання росіянами Єгипту. Вплив на культуру і писемність (А про це можна окрему книжку написати! Ось, наприклад, Нефертіті — явно ж російське ім’я! Коли цариця гуляла напівголою (тобто «топлес» – від російського «топай лесом) під пекучим єгипетським сонцем, піддані захоплено кричали: «Ни фера себе тити!» Під таким ім’ям вона, бідолашна, в історію і влипла. А чому «фера», а не «хера»? Бо це від «простонародної» літери давньоросійськоєгипетської абетки Ф (ферт). Сакральною ж Х (хер) дозволялося користуватися лише фараонові. Один з них дуже цим привілеєм зловживав і тому, коли єгипетських мужичків заїжджі купці запитували: «А царь тута каков?», вони відповідали: «А тута хам он!» Звідси й пішло — Тутанхамон. Ну а про те, що назва «Рассея» походить від імені верховного російсько-єгипетського бога Ра, знають навіть діти).

13 століття до н.е. – ахейці розбили Трою. Загони росіян на 20 кораблях на чолі з Енеєм прибули на Апеннінський півострів. Початок етруської цивілізації (Цей трагічний епізод «справжньої російської історії» безцеремонно використав Іван Котляревский, який написав, що «Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак». За це його навіть почали  називати «родоначальником сучасної української літератури». Що в корені не вірно, тому що, як ми бачимо з твору Дмитра Кандиби, Еней міг бути тільки «кАзаком», але аж ніяк не «кОзаком». Інакше заснована ним цивілізація називалася б не «этрусской», а «этукраинской»).

8 століття до н.е. — каральний похід росіян на чолі з воєводою Гогом на Ізраїль (Саме після цього, власне, Ізраїль і назвали Ізраїлем. Спасибі воєводі Гогі. На кордоні тоді ще анонімної країни російські бедуїни його запитали: «Из Ра(ссеи) иль?» – «Из Ра, из Ра!» – розлючено відповів воєвода, витрушуючи з бороди пісок і скорпіонів з лаптів. Треба ще якісь докази?).

7 століття до н.е. – похід росіян в Ассирію й руйнування її (Ну хіба ж так можна з «місцем утворення» свого етносу?).

6 століття до н.е. – Ездра (відомий російський письменник), наслідуючи твори Фукідіда й Геродота (не менш відомих російських письменників), пише «Старий Заповіт» (який кляті вороги Росії привласнили і обізвали спочатку «Торою», а потім «Біблією»).

5 століття до н.е. – під впливом росіян виникли перші державні утворення в Японії, Кореї і В’єтнамі (На прикладі навіть однієї Японії легко доводиться таким же кандибобером! Скажімо, «самурай» – це від російського виразу «сам у Рай». Тобто людина, котра сама себе відправляє на той світ за допомогою харакірі. Останнє — також з російської опери. Спочатку самурай робив сильний видох: «Ха!» Потім зводив очі до неба, звертався до головного російського, а тепер вже й японського бога: «Ра!» – і вганяв собі ножаку в живіт. Що він після цього міг ще сказати? Тільки пропищати: «Кірі…» Є такі, хто проти цього відкриття?).

4 століття до н.е. – індійці записують російські Веди на санскриті (Ні, треба таки виставити індусам рахунок за порушення авторських прав!).

476 рік – воєнний похід росіян на чолі з Кімром Одоакром на Рим. Звільнення росіянами римських рабів  (Для цієї шляхетної мети була створена спеціальна команда спецпризначенців «Спартак». А розповіді про те, що бучу в Римі влаштував якийсь окремо взятий гладіатор на ім’я Спартак — брехливі інсинуації й наклеп на «великий російський народ»).

968 рік – насильне хрещення Володимиром киян. Знищення й жорстока розправа Володимира з багатотисячолітньою російською культурою. Вбивство й спалювання живцем непокірних, повне знищення (як язичеських) всіх книг і російської писемності. (Жах! І що дивно – ніхто з родичів ні з Єгипту, ні з В’єтнаму, ні з Індії на допомогу не прийшов. Ото й організовуй після цього людям цивілізації).

13 століття – відродження давньоруської ідеології й культури в північній Русі  – Новгород, Володимир, Москва, Ростов тощо (Аж на душі полегшало…).

20 століття – міжнародна змова проти Росії (Стиць-дриць, прокинулися. А до цього 18 мільйонів років, за тим же Кандибою, що було? Не встиг російський Орій гепнутися об землю, як проти нього почали плестися інтриги).

Від 1988 року – увесь світ проти нас… (Ото біда! Може «перевтілитися взад» – і знову на Оріон? «Південмаш» допоможе, з нашим задоволенням!).
Ось така, значить, історія. Втім таке ж і сьогодення. Як співав Володимир Висоцький:

«Проникновенье наше по планете
Особенно заметно вдалеке:
В общественном парижском туалете
Есть надписи на русском языке!»

Гріх ображатися….

Олег ЯНОВСКИЙ

 

 

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту