Журнал

УНІВЕРСАЛЬНИЙ «АГЕНТ»

УНІВЕРСАЛЬНИЙ «АГЕНТ»

«Фіналістом у категорії «Медична та військова техніка» визнано команду UKR GUN Projects!», – виголосив ведучий у залі, де відбувався  завершальний етап конкурсу інженерних проектів України Vernadsky Challenge-2017. У ці секунди команда ледь стримувала емоції, а «Агенту», керівникові та головному ідеологові проекту, поволі доходило до свідомості: «Ми в десятці найкращих»!

– Уніформа «Ласка-М» з інтегрованими турнікетами «Удав» – розробка, яка за лічені секунди спинить критичну кровотечу. Тактичний джгут-турнікет діє за унікальним принципом завдяки своєму механізмові, в якого немає аналогів. І це далеко не всі переваги нашого виробу, що став результатом поєднання бойового досвіду і сучасних технологій, – розповів   Роман Міщенко, який отримав на сході України позивний «Агент».
Буває так, що виникають проблеми, та варто подивитися на них під іншим ракурсом, і вони можуть стати потрібною рушійною силою. Цю істину чоловік збагнув ще старшим лейтенантом, коли панували часи «оптимізації» та «покращення» армії на початку 2000-х років. Випускник Харківського університету Повітряних Сил мріяв про небо, думав, що служитиме в елітних військах. А там – інша реальність: застаріла апаратура, порізані літаки і постійне зникнення плюсів перебування у війську. Його допитливий розум та бажання змін часто не сприймалися в тих армійських колективах, які жили за старими радянськими стереотипами.
Саме в ті важкі часи він вирішує самотужки вивчати 3D графіку. Курсів та відео уроків в Інтернеті із комп’ютерного моделювання тоді не було. Тож доводилося шукати літературу, переважно це були
англомовні статті та інструкції. Після закінчення обов’язкового контракту залишився у Вінниці, де й розпочав навчання в IT-академії. Місто стало таким же рідним, як і колись Харків.
Події на столичному майдані Незалежності та війна на Донбасі не лише змінили ставлення Романа до багатьох речей, а й повернули його до військової справи. Після анексії російськими військами українського Криму йому вдалося пройти вишкіл із тактико-спеціа-льної підготовки в навчальному центрі підготовки тілоохоронців.  А вже в Донецькій області став до бою разом  із відчайдушними сміливцями: снайперами, спец-призначенцями, парамедиками, які були одними з кращих, одними із перших на цій війні.
– Це був кістяк, потенціал нашого підрозділу був надзвичайно великим, – переконаний наш герой.
Підрозділ «Агента» влітку 2014-го зайняв та утримував Чорнухине, що неподалік Дебальцевого. Тижні та місяці – без перепочинку, інколи – без зв’язку.
Як каже чоловік, «із бронежилета часто капав адреналін», а напруга була така, що витримати пересічній людині неможливо:
– Нас було 60 чоловіків, чатували доба в добу, адже потрібно було і утримувати периметр і виходити в рейди. Сказати, що було важко, – нічого не сказати. Щоразу йдеш на завдання і не знаєш, чи повернешся.
Саме тоді «Агент» почав вивчати цю війну, розуміти її принципи, спостерігати важливі деталі. Саме там – у зонах підвищеного ризику – з’являється чуття хижака, і лише інтуїція  здатна виривати з лещат смерті.
– В університеті була школа сержантів, де основні години навчання надавалися кафедрі тактики. Саме там відпрацьовували реа-льні сценарії бою, дій розвідки та вникали в ази військової топографії. Здавалося, така собі «Джура»: почитали карту, поповзли в кущі, щось виконали…
Але ці знання виявилися найціннішими на Донбасі. Бо тактика сучасного бою – це нерозривний комплекс фізичної, тактичної та психологічної підготовок.
А ще Роман зазначає, що робота спецпідрозділів доволі важка і вимагає уваги до дрібниць. Один неправильний рух, хибний звук чи секундна неуважність можуть коштувати життя. Саме їм потрібні специфічне спорядження та відповідна зброя. Їхні дії непомітні та швидкі, й ніщо не має заважати. Екіпірування повинне бути продуманим до міліметра, а додаткові «новинки» не відволікати. Тож, повернувшись з Донбасу, талановитий «Агент» продовжив участь у війні, але вже як тактичний інструктор-волонтер, на інженерному фронті. Відтепер його розробками стала зброя. Бойовий досвід у поєднанні із сучасними технологіями  допомогли створити комплекти модернізації для автомата Калашникова та самозарядного карабіна Симонова.  Працювали над сучасною зброєю, без змін залишалися тільки основні частини, які дозволені нашим законодавством:

На відміну від класичної моделі, ми створювали схему компонування зброї «булпап». Пістолетне руків’я розміщується перед магазином, зменшується довжина зброї за тієї ж довжини ствола

– У розробках врахована робота стрільця під час стресу. І саме на його інтуїтивні рухи розрахована нова ергономіка. Оснащення зброї додатковими пристроями – вимога часу, і ми врахували філософію модульності. Миттєво вибігти із машини чи зачистити будівлю буде значно простіше з удосконаленим варіантом. Приміром, якщо взяти АКСУ, то після кількох використаних магазинів ствол починає розігріватися, влучність стрільби зменшується. У нашому модернізованому варіанті відповідні характеристики зброї покращуються. Зростає кучність завдяки зручності утримання. Швидко дійти до такого зброярського витвору допомагають команді сучасні технології. Зовсім невитратно можна отримати модель прототипу та вдосконалити її в 3D програмі, потім віддрукувати  на 3D принтері. Після перших досліджень – виливаються композити для отримання готового прототипу. На перших  етапах – це ручна робота,  яка в майбутньому буде автоматизована, така собі західна філософія економного стартапу. Та найважливіше для UKR GUN Projects – зворотний зв’язок з користувачами. Головні їхні лабораторії  – це полігони та  поле бою. І лише там народжуються ідеї, розвиваються думки щодо покращення тієї чи іншої моделі, співпраця з фахівцями. І незалежно від того, що тестують: зброю, форму чи кровоспинні турнікети, головне – це зручність та надійність для  солдата в бою.

«Перевдягнути» зброю кожен боєць зможе просто в полі, для цього не потрібні особливі знання чи спеціальне обладнання

Розробки зброї стали початком. Далі друг Романа, який мешкає у Вінниці, запропонував йому допомогти з консультацією: місцевим дівчатам-волонтерам, які плели засоби маскування для армійських підрозділів, благодійник передав 50-метровий відріз тканини «афганка», різати її не піднімалася рука, адже можна щось  пошити! Роман узявся і за цю справу. Так створився перший кістяк  команди UKR GUN Projects,  до якої вже входили  технологи та модельєри, які потім стали частиною його дружного колективу і розробили свій вдосконалений варіант військової форми.  Після чого  їх нарекли «ательє для спецпризначення».

Роман каже: розробляли не лише за формулою «зручно – не зручно», а й вдосконалювали саму технологію пошиття. Довели її до ідеалу: кожна деталь продумана з урахуванням бойового використання. Кожен комплект шиють під індивідуальні розміри, закуповують високоякісну фурнітуру і тканину, що виготовлена спеціально для військового призначення і дає фору багатьом аналогам: стійка до вогню (спалахування), довго не намокає, швидко сохне, вітрозахисна , але «дихає»

–      Ми завжди орієнтуємося на потреби людей, постійно вдосконалюємо свої зразки. Секрет успіху наших розробок у зворотному зв’язку: ми знаємо, куди надходить наша продукція, як покаже себе в бою, на марші, чи захистить під час поранення тощо. Адже часто-густо виробники не знають, що відбувається в полі, а ті, для кого вони шиють, нерідко обурюються: навіщо так зробили?! Наприклад, мене постійно дратували липучки на одязі, які виробники запозичили на заході. Липучка – ворог  розвідників!  В мене був випадок, коли під час штурму порвався рюкзак і з нього висипалися набої. Там, де мала б бути повна тиша – шум  від патронів, що падають. Тому такі випадки стали реактором ідей зі створення якісних і доцільних виробів для військових, – розповідає «Агент».
Чимало схвальних відгуків команда UKR GUN Projects отримала за останні два роки. Понад 100 високоякісних комплектів «воюють» на сході України і не мають нарікань. Бійці лише вдячні за такі обновки.  Проте питання розробок   досі відкрите. Адже отримати ліцензію, пройти всі випробування та передати необхідне в зону ведення бойових дій – дороге задоволення.
–      Все це коштує дорого. До нас зверталися китайці, хотіли відкрити виробництво деяких розробок у себе, ми відмовилися, потрібно розвивати свій український ринок праці та власне виробництво. Комплектом модернізації для СКС зацікавилися американці, і якщо в нас буде співпраця, то будуть кошти на розвиток усіх наших проектів, ми зможемо ефективніше допомагати захисникам.

Наш український джгут відповідає всім сучасним вимогам. Він не ламається, адже має металеву фурнітуру, не рветься, бо зроблений із 40 мм суперміцної стрічки, яка витримує навантаження у 2 тонни, а головне – його вмить може накласти собі боєць без сторонньої допомоги. Його конструкція така, що ні за яких обставин він не послабиться, тож життя пораненого під стовідсотковим контролем

Та, незважаючи на відсутність фінансування, команда з восьми людей робить неймовірне. Кожен з них – фахівець своєї справи, а разом вони – потужний організм, здатний долати перепони й досягати успіху. За один з виробів – тактичний  турнікет «Удав» – минулого року отримали винагороду. Учасників конкурсу було понад дві сотні. Члени журі кілька місяців обирали конкурентні стартапи. Попри шалену конкуренцію, UKR GUN Projects увійшли до десятки найкращих. Напевне тому, що їхній виріб продиктований часом. Ще на першому тренінгу з тактичної медицини,  до війни, Роману спало на думку: «А чому б не поєднати джгут-турнікет із формою та взагалі зробити щось зручніше, за САТ»? Зупинка критичної кровотечі під час поранення досить актуальна. Якісні засоби – кровоспинні турнікети зазвичай  дорого коштують, а дуже багато аналогів  мають низьку  якість, що може призвести до летальних випадків. Деякі західні вироби не підходять для
наших кліматичних умов. Роману та його команді  хотілося зробити виріб, який би був надійний та швидко накладався, але без перелічених вище недоліків. Вони посунули на другий план попередні проекти та спрямували всі сили на створення джгута, який можна було б поєднати  з формою «Ласка-М». Назвали його «Удав».
– Ідея, щоб турнікети були відразу інтегровані в форму, на мій погляд, дуже актуальна, бо під час бою важлива кожна секунда. Якщо поранений сам собі вмить спиняє кровотечу, це позначається не тільки на його стані – не втрачається й бойова спроможність групи.  Схожа практика була в армії США, проте недолік їхньої розробки – пластикова фурнітура, за допомогою якої перетиснути кінцівку можна лише частково, отже, неможливо повністю зупинити кровотечу.
– Ми створили, за лексикою патентів, «робочу корисну модель від американської», враховуючи сучасні протоколи тактичной медицини.
Дані  розробки – це життєва необхідність. Як каже Роман: «Команда отримує заробітну плату не в грошовому еквіваленті, а в кількості врятованих життів».  А потім додає:
– Я заспокоюсь тільки тоді, коли бійці вільно користуватимуться нашими розробками в районі бойових дій, а в критичній ситуації один одному кричатимуть: «Друже, кинь мені «Удава»!

Галина ЖОЛТІКОВА

 

 

 

 

 

 

Сохранить

Powered by Ajaxy