Журнал

Ветеранам монгольського іга приготуватись! На вас чекають у Кремлі!

Ветеранам монгольського іга  приготуватись! На вас чекають у Кремлі!

Конкурс «Євробачення-2017», проведений у травні в столиці нашої нескореної України, для нас найважливіша подія життя, яку обійти увагою не сміємо. Зрештою це ж наш видатний український кінорежисер Леонід Биков у фільмі «В бій йдуть лише «старики» проголосив:

— Кто сказал, что нету места песням на войне?

После боя сердце просит музыки вдвойне!

 

До речі, абсолютно не сумніваємося, що деяких віслюків, запряжених у таратайку «русского мира», тричі трясця візьме і двічі об залишки донецького асфальту гепне від визнання Леоніда Бикова українським режисером. Український він, гепнуті, український. Це він, уродженець Донеччини, устами капітана Титаренка нагадав тодішнім, та й майбутнім також, «обьеденителям (від слова «об’їдати») русскоговорящих земель: «Ми сьогодні над МОЄЮ Україною літали!»

Це він створив один з найкращих у світовій історії фільм, де немає жодного слова про «непобедимую русскую армию» і ніхто не співає «А я в Россию, домой хочу». Хочеш — топай, хто тримає?

Це він, українець з російським прізвищем, показав світові справді братню інтернаціональну ескадрилью, об’єднану однією метою: знищенням фашизму. Щоправда, не було там бурятів. Ну що вдієш, мабуть, передчував Леонід Федорович, що буряти літатимуть над його Україною на тракторах, знайдених у донецьких шахтах — якраз під кістками скинутих туди гестапівцями патріотів.

Цікаво, в Росії ще не заборонили цей фільм? Адже сьогодні всім «от Москвы до самых до окраин» відомо, що кілок у тім’я нацизму забили не якісь там узбецькі «Ромео» з «Молдованками». І тим паче не «хохли-маестри». Який там українець Берест, який грузин Кантарія! Спитайте в будь-якого обвішаного алюмінієвими «золотими зірками» «ветерана», котрий (за віком) побіг захищати Сталінград, навіть не дочекавшись, коли нянечка у дитсадку його після горщика підітре, хто такий росіянин Єгоров. Він вам що скаже? Еге ж, сусід по дачі, в ліпшому разі.

Це син полка НКВС Вовчик Путін, збиваючи по дорозі плювками німецькі і японські «месери», піднявся на двоголовому горобці до купола рейхстагу і приколов там колорадську стрічку! Знизу пострілами з маузера його підтримував маршал Жуков. Маршал потім хотів цей епізод навіть у своїх мемуарах описати, але йому американський госдеп в особі Микити Хрущова заборонив. Навіть не заборонив, а попросив вказати, якого роду-племені юний герой. Шукав маршал, шукав… Ну ніяк метрика юного героя з мордою його ж таки обличчя не збігається. Немає в багатонаціональному СРСР такої національності, яка на вузенькому лобі Вовчика Путіна вимальовується. В платяній шафі – є. Бліда міль називається. А серед людей – немає. Довелося вигадувати казку про Кантарія з Єгоровим…

Але правда одного дня нарешті перемогла. Саме цей День Побєди росіяни і святкують, поки інші скорботно відзначають День пам’яті та примирення, вшановуючи жертв Другої світової війни.

«Поранено 46 мільйонів 250 тисяч. Повернулися додому з розбитими черепами 775 тисяч фронтовиків. Однооких – 155 тисяч, сліпих – 54 тисячі. З покаліченими обличчями – 501342. З кривими шиями – 157565. З розірваними животами – 444046. З пошкодженими хребтами – 14324. З пораненнями в районі таза – 630259. З відірваними статевими органами – 28648. Одноруких – 3 мільйони 147. Безруких – 1 мільйон 10 тисяч. Одноногих – 3 мільйони 255 тисяч. Безногих – 1 мільйон 121 тисяча. З частково відірваними руками і ногами – 418905. Так званих «самоварів», безруких і безногих – 85942»

Це — з абсолютно секретної записки маршала Конєва Політбюро. Скільки вбито — ніхто не знає й досі.

— Зато мы фрицам дали! — радісно захлинаються коктейлем зі слини навпіл з «бояришником» правнуки козаків отамана СС Краснова. — Можем повторить!

І весь травень базари Росії і окупованих нею українських територій були завалені ковбасою, обмотаною колорадськими стрічками для відбиття гнилого запаху, ляльками «Ветеран надувной» і (це не жарт!) «подарунком з Криму»: «Вежливая мочалка для вежливых людей. Вежливо очистит вашу…» з фото якогось камуфльованого довбня під пекучим кримським сонцем.

Ну, дати можна по-різному, це від пози залежить. А ось «повто­рим» ні німці, ні інші колишні союзники по Другій світовій вже не витримають, це точно. Насилу відкашлялася закопчена Європа після героїчного походу плавучого паротяга «Ад. Куз.» до берегів Сирії і навшпиньки назад. Насилу знайшла одного на весь білий світ божевільного психіатра, який погодився пояснити, що означає будівництво під Москвою за 20 мільярдів рублів (350 мільйонів доларів!)  фанерного рейхстагу і штурм його юноармією під командуванням генерала Шойгу.

І тут ми знову перейдемо до «Євробачення». Якби його влаштовували ми (журнал «Військо України»), то перше місце посіла б давня пісенька про один капіталістичний рефрижератор, який потрапив у таку собі бурю і потопив ботик під назвою «Калуга». Її автор (кажуть, то був Юрій Візбор) майже 50 років тому запитував:

 

— Так на фига ж вы ботик потопили?

На нем был новый-новый грамофон,

И портрет Эдиты Пьехи,

И курительный салон.

Нещодавно цю пісеньку було проілюстровано. Турецька берегова охорона повідомила про зіткнення в Чорному морі поблизу Стамбула російського військового корабля «Лиман» з вантажним судном «Ашот-7», яке перевозило худобу і йшло під прапором африканської держави Того. «Лиман» отримав пробоїну й моментально затонув. Також повідомлялося, що «Ашот-7» перевозив кілька тисяч баранів, але це, схоже, помилка. Барани, швидше за все, були на «Лимані». Стопудово мали там і грамофон. Адже корабель був розвідувальний, трубою того грамофона він і прослуховував турецькі береги. Але на момент зіткнення гордість російського флоту виявилася сліпою і глухою, бо, по-перше, був туман, а в тумані, як відомо кожному російському флотоводцю, навіть через грамофонну трубу нічого не видно, а по-друге, прилад використовувався за прямим призначенням: екіпаж крутив на ньому платівку з народною піснею про те, як «вышел в степь донецкую парень молодой».

Ця пісня також могла б посісти гідне місце в нашому пісенному конкурсі.  Якщо з допомогою машинного перекладача її перекласти українською, а потім знову російською, то можна отримати цікавий текст на кшталт: «…был пацан, да весь вышел. В степь донецкую — на полметра вглубь». Бо це пісня про справжнє, а не вигадане росіянами «мижбрати». Росія постачає ОРДЛО напівфабрикати, а ВСУ успішно переробляє їх на повноцінне добриво. Адже ОРДЛО швидкими темпами перетворюється з індустріального на аграрний регіон і, можливо, скоро дійсно зможе десь там «усіх годувати». Якщо до того часу саме не загнеться від протухлої російської «гуманітарки». То ж допомагаємо, чим можемо, хоча України вже немає, розпалася. Пам’ятаєте, пан отаман ДиРи Сашко Захарченко авторитетно пообіцяв це російському телебаченню? То 3 травня відведений ним термін сплив. А 9 травня, сидячі на балконі в заростях конопель, Сашко святкував подвійний День Побєди, ділячись з кимось, здалеку схожими на журналістів, спогадами про те, як його прабабка  «прошла Освенцим, Бухенвальд и РЕЙКЬЯВИК». Ясна річ, «можем повторить» щодо «пройти Рейкья­вик» ніхто б не відмовився, навіть юний герой Вовчик Путін. Принаймні це не Гаага. Але там перелякалися конкретно! Відомо ж, що колишнім бранцям концтаборів Німеччина виплатила чималі компенсації, то чи не доведеться тепер Ісландії платити прабабці пана отамана? Бо Захарченко – хлопець жаркий, він дорогою на Лондон може свою тачанку і до південного берега затоки Фахсафлоуї завернути. І святкуватиме третій День Побєди. Якщо, звичайно, зможе вивчити назву затоки.

А тим часом на Московії розглядають питання щодо святкування Дня звільнення від татаро-монгольського іга. На жаль, нам невідомо, коли це вони встигли звільнитися самі від себе, та все ж таки ветеранам Великого стояння на річці Угрі радимо приготуватися! На вас чекають у Кремлі!

Олег ЯНОВСЬКИЙ

Ти станеш командиром!

Військо України

EnglishFrenchGermanItalianPortugueseRussianSpanishUkrainian
Powered by Ajaxy
Международный выставочный центр

Партнери проекту