Герої АТО

ВЗВОД КАПЛІ

ВЗВОД КАПЛІ

Його танковий взвод кидали на підсилення по всьому плацдарму. Траплялося, що проти трьох українських танків виходило до восьми ворожих бронемашин. Дошкуляли і сильні морози. Проте труднощів наші хлопці не помічали. Високий бойовий ритм не дозволяв розслаблятися, а від фізичної втоми не залишалось і сліду, коли чергове бойове завдання завершувалося перемогою.
Два тижні своєї служби біля Дебальцевого на початку 2015 року Сергій Капля, нині командир другої танкової роти танкового батальйону 92-ї окремої механізованої бригади, не забуде ніколи. Чимало випробувань тоді лягло на його молоді плечі та загартувало як бойового офіцера

…Тридцятирічний Сергій родом із Луганщини і звільнення від бандитів Донбасу для нього є справою честі. Закінчивши 2006-го року Харківський інститут танкових військ, залишився служити у батальйоні забезпечення навчального процесу.
Можливо, про службу в обласному центрі та перспективу в майбутньому стати військовим викладачем  мріють багато військовослужбовців. Та Сергію не вистачало справжньої бойової роботи. Тому після семи років служби в Харкові він перевівся до Чугуївського гарнізону і почав командувати танковим взводом окремої механізованої бригади.
Із початком російської окупації на Донбасі офіцер буквально засипав командування рапортами з проханням направити його до зони АТО. Та на той час військова частина виконувала не менш важливе завдання з прикриття державного кордону. Тож кожен «багнет» був на особливому рахунку.
Восени 2014-го Сергію таки вдалося потрапити до складу одного з танкових підрозділів, що направлявся у Донецьку область. Після декількох місяців перебування біля Артемівська, у січні 2015-го він разом зі своїм взводом прибув на підсилення підрозділів 80-ї окремої аеромобільної бригади, яка прикривала Дебальцеве.
– Незламний бойових дух львівських десантників швидко передався всім моїм необстріляним підлеглим. Тому за кілька хвилин по прибутті на позицію, ми вже направили гармати у бік ворожої бронетехніки, – розповів офіцер-танкіст.
Утім сидіти на одному місці  Каплі не довелося. Старші командири перекидали його взвод майже по всьому Дебальцівському плацдарму.
Іноді офіцер командував змішаним танковим підрозділом, де був тільки один його екіпаж, решту становили воїни інших бригад. Бувало, що доводилося стрибати по танках під кулями і особисто ремонтувати системи наведення. Коли ж на початку лютого ворог цілеспрямовано взявся за окупацію Дебальцевого, стало зовсім гаряче. Російські найманці тоді вдвічі-втричі переважали числом і технікою.
– Тепер уже неможливо точно підрахувати, скільки танків чи бронетранспортерів знищили мої підлеглі і скільки вивели з ладу. Шквальний вогонь наших воїнів виливався єдиним потоком на ворогів. Результати ж моїх особистих пострілів: три танки терористів точно перетворилися на купу металу, ще декілька бронемашин було підбито, – зауважує Капля.
Саме в той період свого життя офіцер вперше відчув внутрішню порожнечу через втрату товаришів, з якими пліч-о-пліч стояв у бою. Військовослужбовці з різних підрозділів, яких він знав лише на ім’я чи за позивним, поклали своє життя на околицях Дебальцевого. Чимало знайомих десантників було покалічено та поранено. З деякими з них він потім зустрічався в харківському госпіталі, а з кимсь і нині листується.
Під час одного з боїв 2 лютого 2015 року біля самої «горловини» Дебальцівського напрямку Сергій через тимчасову втрату зв’язку переміщувався між позиціями двох танків. Доводилося особисто ставити завдання і замерзлими пальцями працювати з приладами. У наступ проти наших бійців тоді пішла російсько-терористична мотопіхотна рота, посилена трьома танками Т-72.
У розпал денного бою Сергій Капля, стрибнувши у башту свого танка,  зламав передпліччя лівої руки. Але помітив він це лише пізно ввечері, коли зняв бушлат та був оглянутий медиком.
– Увесь той день я працював, як заведений. Пекельний біль я тоді відчув, але розбиратися із рукою просто не було часу. Бандити дуже хотіли оточити угруповання сил АТО, тож від наших дій залежали долі тисяч українських героїв. Ми це добре розуміли. Тому в боях вижимали із себе все можливе і неможливе, – розповів військовослужбовець Збройних Сил.
Після надання меддопомоги Сергія хотіли відправити у тил до Артемівської районної лікарні. Та молодий офіцер категорично відмовився залишати підлеглих. Тільки під кінець наступного дня, коли прибула йому заміна, травмований погодився на евакуацію.
Після місяця лікування Сергій Капля у березні 2015-го повернувся до розташування військової частини, а вже у квітні виконував бойові завдання на рідній Луганщині. Відтоді він із підлеглими не полишають найсхідніший напрямок зони АТО.
У його житті трапилося чимало доленосних подій і важких випробувань. Та ті два тижні участі у боях біля Дебальцевого стали своєрідним іспитом на мужність, який він успішно склав.
У серпні 2015 року Указом Президента України за героїзм і самовідданість, проявлені у боях на Донеччині, танкіста нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Цю звістку він отримав просто під час чергового бою біля міста Щастя. Радіозв’язком про це повідомив сам командир бригади полковник Віктор Ніколюк.
Службовими успіхами офіцера у Харкові пишаються його дружина Олена та маленькі донечки Альбіна й Валерія. Заради них, найдорожчих та найкращих у світі, він здатний витримати ще хоч двадцять військових операцій і, як обіцяв дітям, повернутися живим додому.
Капітан Сергій Капля твердо вірить у перемогу над російськими терористами і відновлення миру на українському Донбасі.

Дмитро ГОРБУНОВ

 

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту