Герої АТО

Як українські морпіхи «Волгу» у зворотний бік повернули

Як українські морпіхи «Волгу» у зворотний бік повернули

 Неподалік селища Водяне розташувалися російські окупанти. Свій «опорник», який має стратегічно важливе значення для прикриття флангу оборони підрозділів 9-го окремого полку морської піхоти «ДНР», вони назвали «Волгою». Зовсім поруч – загарбане ними селище Пікузи. За 20 кілометрів на південь уже Маріуполь. Бойовикам дуже зручно обстрілювати позиції українців на ділянці Павлопіль-Широкине, чим вони постійно і займаються. Свої міномети й артилерію російські загарбники розмістили безпосередньо серед житлових будинків, щоб, як у них заведено, неначе живим щитом, прикриватися мирними мешканцями.

Напроти цього «опорника» тримають оборону українські морські піхотинці. Від ворога їх відділяють якісь 300 метрів, тож за бажання можна голосом передавати красномовні «привіти» одне одному.

За умовами Мінських угод ця територія мала б перебувати під контролем української сторони,  аж ніяк не російських терористів. Та доки «Мінськ» у цьому сенсі «гальмує», вирішити це питання спромоглись українські військові. При цьому не з власної ініціативи, а через провокаційні дії незаконних збройних формувань.

– Рішення про початок контратаки в цьому напрямку виникло вже безпосередньо в ході бою, що зав’язався в один з березневих днів поточного року, – розповідає командир батальйону із позивним «Барсук». – Група бойовиків під прикриттям мінометів здійснила спробу вийти у стик наших опор­них пунктів вздовж невеликої балки, маскуючись у густій лісосмузі. Вони просувалися приховано, організовано, прикриваючи один одного. За характером дій ворожої диверсійно-розвідувальної групи було зрозуміло, що це не шахтарі, а справжні військові фахівці. Пильні очі наших спостерігачів вчасно помітили російських найманців. Тож коли по них відкрили вогонь, такий перебіг подій для бойовиків став неприємною несподіванкою – вони почали поспіхом та безладно відходити на свої колишні позиції, на ходу позбавляючись власного боєкомплекту та спорядження. Тієї миті їхні міномети замовкли, бо побоювалися зачепити своїх. З «опорника», розташованого поруч, також ніхто не відповідав. Чи це не сприятлива ситуація для того, щоб шляхом переслідування цієї групи здійснити спробу «вибити» російських найманців з їхньої позиції? І наші бійці вирішили скористатися такою нагодою.

Ще напередодні цього зіткнення українці поміж собою неодноразово обговорювали сценарій дій у разі атаки бойовиків з «Волги». Тож заздалегідь визначили ворожі вогневі точки, розвідали, де розташовуються їхні великокаліберні кулемети, СПГ та АГС. Тож коли настав час йти в контратаку, кожен український морпіх добре знав, що йому робити та в якому напрямку вести вогонь.

Сусідні взводні опорні пункти щільним вогнем з флангів підтримали контратаку побратимів. Дві БМП, рухаючись уступом, бронею прикривали морпіхів від кулеметного вогню. П’ятнадцять відчайдухів стрімко наближалися до ворожого опорника, безперервно стріляючи по групі відступаючих бойовиків. Буквально на їхніх «плечах» українці увірвались у ворожі траншеї. Така блискавична поява морпіхів для «орків» стала цілковитою несподіванкою.

– Сепари були неабияк приголомшені такою зустріччю, – згадує ті події український морпіх Віталій Лучка. – Коли наша група просувалася «нічийною» смугою, бойові побратими добре «наваляли» російським харцизякам. Ті, вочевидь, трошечки оглухли та не очікували нас побачити просто ніс до носа. Поки бойовики приходили до тями, ми «зрізали» трьох з них і швидко почали просуватися їхніми окопами до краю позиції, одночасно закидаючи ворожі бліндажі гранатами.

Кулеметник сепарів біля «дашки» так і не зрозумів, як там опинились українські морпіхи. Автоматна черга змусила його впасти на українську землю, яку він ще донедавна паплюжив. Його бойову позицію наші оборонці зайняли не тільки швидко, але й як виявилося, вчасно. Адже вже за кілька хвилин з сусідньої позиції в бік українців посунули ще троє терористів. Один з них, вдягнений у найсучаснішу амуніцію «шахтаря», голосно лаявся: «Какого чорта, ви тут стрєльбу устроїли?» Бойовик і уявити не міг, що їхня позиція зі звучною назвою «Волга» вже стала «Дніпром».

– Саме завдяки тому, що ми діяли не за шаблоном, а суто виходячи з обстановки, роблячи наголос на раптовості, нам вдалося досягти успіху в цій операції, – упевнений військовослужбовець. – Результат не забарився: дев’ять «орків» знищено у ближньому бою, ще близько десяти – при спробі повернути втрачену позицію. З моргу Новоазовська до Росії декілька днів відправляли автомобілі з вантажем «200». Причому, за інформацією нашої розвідки, серед загиблих були кадрові російські військові однієї з частин, дислокованої в Чечні.

Три години українські морпіхи утримували цей стратегічно важливий опорник, успішно відбиваючи ворожі атаки. По відважних захисниках нещадно гатила важка артилерія, їх «накривали» 122-мм гаубиці та міномети калібру 120 та 82 мм. Для ведення вогню прямою наводкою виїхали чотири ворожі танки. Триматися далі на цьому палаючому ВОПі морпіхам сенсу вже не було. Вони своє завдання виконали і вкотре довели, що навіть за кількісної переваги противника спроможні перемагати.

Відтепер на цій ділянці ворог не веде жодних активних бойових дій. А наші «чорні берети» віднині, розмовляючи між собою, часто згадують: «А пам’ятаєш, як ми їхню «Волгу» у зворотний бік повернули?»

 

Олександр Кіндсфатер

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy
Международный выставочный центр

Партнери проекту