Герої АТО

З когорти «богів війни»

З когорти «богів війни»

Дебальцеве. Російсько-терористичні війська намагаються взяти в кільце угруповання Збройних Сил України. Попри те, що в Мінську тривав переговорний процес, ворог лише посилював обстріли, намагаючись витіснити українську армію з її позицій. Одна з батарей артилерійського дивізіону підполковника Віктора Юшка отримала завдання стримати наступ противника на Горлівському напрямі. Тоді артилеристи ще навіть не здогадувалися, наскільки складною та небезпечною виявиться їхня місія_DSC0551

Зброя приваблювала Віктора з дитячих років. Після закінчення 1992 року Одеського вищого артилерійського командного училища лейтенант Юшко отримав призначення у Фастів. Це місто називали столицею артилерії на теренах Київщини. Саме там дислокувався й полк, де робив свої перші офіцерські кроки Віктор. Пройшов шлях від начальника розвідки дивізіону до  командира батареї реактивних систем «Град», а згодом – «Ураганів». Але побудувати подальшу військову кар’єру завадило тотальне скорочення.  2004-го частину розформували. Віктору довелося звільнитися.

До нового статусу чоловік звикав недовго. Адже військові завжди цінувалися в цивільному житті. Протягом наступних десяти років добре підготовлений офіцер та професійний артилерист працював у сфері охорони, відповідав за безпеку різних компаній.

Події 2013-2014 років, які стрімко розвивалися в Україні, змусили Віктора переосмислити своє життя: російські найманці, зробивши свою чорну справу в Криму, саме взялися за Донбас. Спостерігати за цим по телевізору він не зміг. Тому вирішив, не чекаючи повістки, піти до військкомату. Попов­нив лави добровольців 11-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь».

journal_20160702_037– Мене зустрів особисто нині вже покійний комбат Олександр Гуменюк, – пригадує Віктор. – Я мав іти на посаду заступника командира з озброєння. Але командир батальйону буду як досвідчений офіцер-десантник вважав, що насамперед потрібно дбати про боєготовність підрозділу. Тому запропонував мені посаду за моєю військовою спеціальністю  артилериста. Так я став спочатку командиром мінометного взводу. А вже за місяць – командиром роти вогневої підтримки. Насправді посади нас цікавили в останню чергу, адже ми мали вищу мету – захищати Батьківщину!

Особливістю формування роти вогневої підтримки й батальйону загалом було те, що сюди приходили цілком свідомі й вмотивовані люди.  З ними працювалося легко, попри всі труднощі того періоду. Буквально після місяця підготовки батальйон вже виконував завдання в зоні проведення антитерористичної операції.

journal_20160702_013Населений пункт Довгеньке, гора Карачун – місця першого бойового вишколу Віктора Юшка та його підлеглих. Першого серйозного артобстрілу підрозділ зазнав поблизу селища Фащівка, що на Луганщині.

– Це місце тоді нагадувало епіцентр ядерного вибуху. Назвати його пеклом –  це нічого не сказати, – розповідає Віктор. – Того дня ворожі «Гради» спалили 16 одиниць нашої техніки. Машини з боєприпасами, паливозаправники – все горіло. Так сталося, що ця подія припала на 19 серпня, на свято, Яблучний Спас. Напевне саме Спас нам і допоміг: 16 поранених і жодного загиблого.

Цікавий випадок стався поблизу Федорівки. Командування спланувало операцію, деталі якої не повідомлялися аж до її початку. У визначений час підрозділ Юшка під прикриттям нашої артилерії на чотирьох БТРах, ГАЗ-53, автобусі та КАМАЗі висунувся у визначений район. Тоді зник зв’язок, але це не завадило виконанню завдання.

– Ми вийшли на задану висоту перед населеними пунктами Петровське та Федорівка, – продовжує офіцер. – Це стало повною несподіванкою для місцевих «козачків». Мої хлопці спрацювали настільки блискавично, що вони навіть не встигли оговтатись. Подавивши вогневу точку, згодом ми захопили й радіостанцію.

journal_20160702_002Перед артилеристами як на долоні відкрилися позиції бойовиків. І хоча насувалися сутінки, Віктор, маючи неабиякий досвід у визначенні координат та орієнтуванні, встиг зафіксувати побачене. Виставивши міномети, підрозділ  розпочав «роботу». Діяли злагоджено та без помилок. Про те, що постріли досягли цілей, свідчили перелякані крики сепаратистів у радіоефірі: «Тікайте всі, хто куди може!» Так звані «козачки» так і не змогли зрозуміти, хто вийшов на висоту  і звідки ведеться обстріл.

Висота, яку зайняла батарея
Віктора Юшка, насправді виявилася дуже вигідною. Адже з неї наші підрозділи могли контролювати кордон між Луганською та Донецькою областями, тим самим не даючи взаємодіяти терористам. Та оскільки просування наших підрозділів було дуже стрімким, не встигли підійти резерви з продовольством та боєприпасами. Тому, аби не наражати на небезпеку людей, командування віддало наказ відійти.

Загалом служба в 11-му батальйоні територіальної оборони стала для Віктора хоч і нетривалим, але серйозним  етапом в офіцерській кар’єрі. Саме тут він познайомився з побратимами – справжніми патріотами України, саме тут він набув безцінний бойовий досвід. Але особливість військової служби в тому, що людині в погонах доводиться часто змінювати звичні колективи та місця служби. Вже за кілька місяців підполковник Юшко отримав призначення в щойно сформовану артилерійську бригаду на посаду командира гаубичного дивізіону.

journal_20160702_039

В  підрозділ офіцер прибув тоді, коли він дислокувався в районі між Артемівськом та Горлівкою. Ситуація на цьому напрямі щодня загострювалася. Ро­сій­сько-терористичні війська намагалися взяти Дебальцеве під свій контроль. Якось підлеглі Юшка отримали завдання прикрити пересування однієї з наших механізованих бригад. До району призначення пробиралися вночі, крізь густий туман і сніг.

– Бойовики напевне здогадувалися про підхід артилерії, – говорить Віктор. – Але через складні погодні умови не могли вирахувати наш маршрут. Коли я доповів у штаб свої координати, з’ясувалося, що ми  неподалік їхнього передового блокпоста. За лічені секунди перед нами почали розриватися ворожі снаряди. На щастя, до нас не долітали.

Тим часом підполковник Юшко запросив підтримки колег-артилеристів. І поки вони подавляли ворожі позиції, підрозділ Вік­тора отримав змогу розгорнути гармати. Щоправда, зробити це виявилося досить непросто. Ділянка біля дамби була настільки вузькою, що вантажівки не змог­ли розвернутися. Здійснити маневр також заважав крутий обрив поруч. Тож гармати розчіпляли і розвертали вручну.  Працювати заважав щільний  сніг. Два метри шляху здавалися, як десять.

journal_20160702_037Виставивши гармати, зробили перші залпи. Протягом двох годин батарея використала понад 600 снарядів. Цифра досить красномовна. Тим паче, що один снаряд має вагу близько 44 кілограмів.  Завдяки професійним діям артилеристів піхота виконала поставлене завдання.

Так завдань у підлеглих підполковника Юшка за час проведення антитерористичної операції було чимало. На їхньому рахунку також знищення підрозділу морської піхоти Збройних сил Російської Федерації: 33 «двохсотих» та 33 «трьохсотих». Професіоналізм артилеристів не давав спокою сепаратистам. За знищення підрозділу та його командира найманці пропонували значну грошову винагороду.

journal_20160702_036Сьогодні підполковник Юшко ніби повернувся в роки своєї офіцерської молодості. Адже віднедавна знову має справу з реактивною артилерією: його призначили командиром дивізіону в новостворену артилерійську частину Військово-Морських Сил України.  За участь у забезпеченні виходу українських військ із Дебальцівського району Президент України нагородив відважного артилериста  орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Олександр ВАСИЛЬЧЕНКО

Powered by Ajaxy