Журнал

«З МОСКОВИТАМИ НАМ НЕ ПО ДОРОЗІ…»

«З МОСКОВИТАМИ НАМ НЕ ПО ДОРОЗІ…»

Іван Богун – одна із найяскравіших постатей часів національно-визвольної боротьби українців у 17 столітті проти польської шляхти. Вінницький полковник відзначався особистою хоробрістю і військовим талантом, його любили козаки і смертельно ненавиділи вороги, він був найближчим соратником Богдана Хмельницького, але противився союзу з Росією, називаючи його «ярмом для українців на цілі століття»

Богун добре знав шість іноземних мов, якими не лише розмовляв, а й читав і писав. Він мріяв про велику українську державу і не відмовлявся від такої форми, як конфедерація Польщі, України і Литви. Відомий польський історик зазначав, що «… з 80 діячів часів Хмельницького Іван Богун – найпрекрасніший. Він поєднував у собі розум, незалежність характеру, не заплямував себе жорстокістю, відзначався високою моральністю і вірністю ідеалам…»

У Вінниці на границі,
Під могилою над Бугом-рікою
Там стояв Іван Богун вільницький
Під обителем-монастирем кальницьким…

                              Уривок із «Думи про Івана Богуна»

Історики й досі не можуть встановити дату і місце народження. За одним із припущень він був сином українського шляхтича Федора Богуна і народився близько 1618 року. При цьому всі сучасники, також і поляки, описують його як високоосвічену людину, розумну та хитру, яка має неабияку хоробрість та талант полководця. Переконливим аргументом на користь цих тверджень може слугувати Берестейська битва 1651 року. В ній Богун командував невеликим загоном. Тоді  протягом двох днів перевага була на боці козаків. Проте у вирішальний момент, коли, здавалося, від козацької шаблі ось-ось поляже останній ворог, удача їм зрадила: поляки зібрали всі залишки своїх сил та вдарили по лівому флангу, який тримали татари. Ті втекли з поля бою. Богдан Хмельницький почав наздоганяти татар, сподіваючись присоромити союзників і повернути назад. Та вони не лише не повернулись, а й захопили гетьмана в полон…
Козаків, які звикли бачити «батька Хмеля» у своїх лавах у найтрагічніші моменти, охопила паніка. Та вони швидко оговталися й обрали своїм ватажком Івана Богуна, за наказом якого бої тривали. Проте сили були нерівні: поляки, військо яких було чисельнішим, оточили козаків із трьох сторін. Правда, і самі зазнали великих втрат. Тож почалися перемовини.
Польські шляхтичі вимагали, щоб козаки склали зброю та прапори, а також видали своїх воєначальників. Ці умови, звісно, не подобалися Богуну. І він, усіляко затягуючи переговорний процес, почав шукати вихід з безнадійної, здавалося, ситуації. І знайшов: рядові козаки почали поширювати чутку, що нібито Хмельницький разом із татарським ханом  Гіреєм ось-ось мають повернутися, розпочавши наступ. А щоб поляки більше повірили в це, наказав створити в козацькому таборі атмосферу свята – грати на литаврах та сурмах.
Оскільки татари могли прийти на допомогу лише з боку річки, то поляки відправили туди значні сили, залишивши у своєму таборі  кілька сотень вояків, яких козаки і перебили…
Зрозумівши, що їх обдурили, поляки вирішили збудувати дамбу, щоб затопити та знищити козацький табір. Проте полковник Богун не здався. Змайструвавши переправу, козаки вирвалися з польського оточення. Ось як описав цей «процес» Павло Загребельний у своєму романі «Я – Богдан», провівши багато часу як у радянських, так і польських архівах:
«Вночі… козаки почали утрамбовувати болото. У хід пішло все, без чого можна було обійтися: вози, шатри, кожухи, хутра, попони, посуд і т. п. За ніч велика частина козацького війська переправилася».

Іван Богун – вінницький полковник
Так і досі називають Богуна. Пояснення просте: багато переможних боїв він провів саме в цьому подільському краї. Наприклад, талант козацького воєначальника проявився тоді, коли його загін вирушив назустріч польському магнатові Лянцкоронському, який рухався у напрямку Вінниці із загоном добірної кінноти. Зійшовшись у бою на березі Південного Бугу, після нетривалої сутички козаки в удаваній паніці почали відступати до монастиря, який знаходився на протилежному березі річки. Поляки так захопилися переслідуванням богунівців, що й не помітили, як їхня кіннота опинилася на скутій кригою річці. Але посеред Бугу на них чекала заздалегідь підготовлена пастка – прорубані перед боєм ополонки, старанно притрушені сіном і снігом. Опинившись на цьому «мінному полі»,  кінна шляхта почала провалюватись у воду. Лянцкоронський, за свідченням сучасників, тоді дивом  врятувався від  смерті…
Але на цьому, як стверджує письменник Олександр Дмитрук – активний дослідник життя уславленого полковника і автор історичного роману «Іван Богун – полковник»,  сюрпризи для нападників не закінчилися:
«Захисники міста заздалегідь облили вали водою, і коли розлючені жовніри пішли на штурм, то ковзалися на них, як діти на гірці. Кілька разів вони ішли на приступ валів, але відкочувалися назад. Тоді частина каральної експедиції вирішила вдарити біля села Якушинці. Але й тут наразилися на люту відсіч потужних козацьких загонів, до яких входили і селяни. Деякі дослідники облогу Вінниці називають першою козацькою обороною, яку не здолав ворог».
Навесні 1653-го загони Богуна виступили проти армії Стефана Чарнецького, який, захопивши Липовець, Погребище та інші подільські міста, рухався  в глиб України. Маючи значно менші військові сили, Богун відступив на територію Брацлавщини. 21 березня поляки оточили місто, відразу приступивши до штурму. Та козаки відбили атаку. Наступні спроби захопити Брацлав теж не увінчалися успіхом. Проте розлючений Чернецький не полишав намірів увійти до міста і поквитатись із козаками. Та зазнавши важкого поранення, на деякий час втратив контроль над своїм військом.  Богун, скориставшись цією ситуацією, непомітно вивів більшість козаків з міста. Опинившись за його межами, частина козаків переодяглася в завчасно припасений татарський одяг і атакувала ворога. Інші на чолі з Богуном вдарили з тилу. Поляки, побачивши «татар» і розцінивши це як підкріплення,  почали тікати. Та незабаром їм надійшла підмога на чолі з  гетьманом Калиновським. І знову почався штурм. Але безуспішно. Польський шляхтич, свідок тих подій, згодом писав:«Наші оточили їхні укріплення волами і постійно вартували, але не змогли відрізати від води, кидали в їхній
стан бомби, але козаки їх гасили. Складалося враження, що їм сам Господь Бог допомагає».
В цей час підійшли надіслані Хмельницьким козацькі загони. Дізнавшись про це, шляхта відступила, залишивши весь свій обоз. У подальшому, переслідуючи  ворога, полк Богуна брав участь у штурмі Кам’янця-Подільского.

«Ніякої дружби з Москвою…»
8 січня 1654 року в місті Переяславі була скликана військова рада, на якій було ухвалено рішення про возз’єднання України і Росії. В літописах, документах тієї пори збереглися свідчення, що вінницький полковник відмовився присягати  на вірність московському цареві: на знак протесту навіть поламав  шаблю, обстоюючи принцип:
«Ні до Варшави, ні до Москви, ні до Стамбула, ні до Бахчисарая».
– З московитами, хлопці, нам не по дорозі, – говорив він, звертаючись до гетьмана і його найближчого оточення. – Хіба ж можна добровільно йти в ярмо?…
Після підписання угоди і московський цар Олексій Михайлович, і польський король Ян Казимир II – кожен по-своєму – намагалися схилити  Богуна на свій бік, даруючи йому грамоти і посилаючи пишномовні листи. А він не бажав змінювати «королівські пута на царське ярмо» і шукав вихід в ім’я об’єднання України. Письменниця 0лена Апанович у книзі «Українсько-Російський договір 1654 року. Міфи і реальність» пише: «Категорично не прийняв ідею Переяславської ради полковник Іван Богун, якого вважали після Богдана Хмельницького козацьким стратегом номер один. Як писав до польського короля коронний обозний Андрій Потоцький, Іван Богун з тих козаків, для яких «найвища державна рація – щоб не бути ні під вашою королівською милістю, ні під царем».
По  смерті Богдана Хмельницького гетьманом України, усунувши від влади його сина Юрка, став Іван Виговський. Він був слухняним ставлеником польської шляхти і намагався схилити на свій бік і Богуна, який користувався  серед козаків великою повагою. Богун підтримував курс Івана Виговського на розрив із Москвою, але не схвалював його надмірної дружби з Варшавою.
1662 року під час повстання проти польської влади на Правобережній Україні Богун був заарештований шляхтою, ув’язнений та згодом страчений за вироком військово-польового суду.
Видатна донька українського народу, щира патріотка України Олена Теліга, виступаючи 1937 року перед українськими студентами у Варшаві, сказала:
– Богун був тим героєм, якого неспокійний дух живе і досі і пекучим вогнем вривається в душу молоді. Він був найяскравішим представником типу тогочасних українців, що зі сміхом зустрічали небезпеку, не розв’язували вузли, а розрубували їх, не жебрали, а здобували, що вважали потрібним здобути».
Конфуцій стверджував: «Часто історію цілих народів, держав творять особистості». І хто знає, якою була б історія України і доля українського народу, коли б 1654 року Богдан Хмельницький дослухався б до думки свого найближчого соратника і не підписав Переяславську угоду?
Цілком можливо, що незалежна Українська держава постала б на політичній карті світу не 1991 року, а значно раніше. А український народ протягом століть не воював би за інтереси Російської імперії, не пережив би кількох голодоморів, втративши мільйони людей, його сини і доньки не знали б, що таке Соловки і Колима.

Сергій ВАСИЛЬЄВ

Powered by Ajaxy