Журнал

БАЛТІЙСЬКИЙ ПАРТНЕР

БАЛТІЙСЬКИЙ ПАРТНЕР

12 лютого 1992 року Україна і Латвія встановили офіційні дипломатичні відносини. За 25 років, які минули з того часу,  між нашими державами зміцнилися партнерські й економічні зв’язки, з’явилося багато перспективних напрямків співпраці

Рига ніколи не приховувала своєї союзницької позиції щодо Києва, а особливо яскраво це проявилося під час конфлікту на Сході України. Латвія категорично не визнає анексію Криму, надає гуманітарну допомогу тим, хто постраждав від бойових дій на Донбасі, приймає на лікування тяжкопоранених українських військових. А латвійські дипломати і політики завжди наголошували, що готові ділитися своїм досвідом у проведенні реформ, які є визначальними на шляху держави в Європейський Союз і НАТО.
Про подальші перспективи в українсько-латвійських відносинах – в інтерв’ю з Надзвичайним і Повноважним Послом Латвійської Республіки в Україні Юрісом Пойкансом.

– Пане Посол, як розвивалися українсько-латвійські відносини з 1991 року і до сьогодні? Виділіть, на Ваш погляд, основ-ні періоди особливо активного і позитивного співробітництва між нашими державами.
– Дипломатичні стосунки між нашими країнами на міждержавному рівні стартують в серпні 1991 року, коли Україна слідом за Латвією стала незалежною державою. Як відомо, ще 4 травня 1990 року Верховна Рада Латвійської РСР ухвалила Декларацію про відновлення незалежності Латвійської Республіки, а вже 21 серпня 1991 року ухвалила конституційний закон про статус незалежної держави. Однак і до цього часу між нашими країнами, що були республіками у складі СРСР, також були тісні та дружні контакти. Скажу більше: ці стосунки тривають ще з часів царської Росії, наприклад, наші вчені навчалися в ті часи в Харківському університеті, а багато латвійців жили і працювали на території сучасної України. Деякі видатні особистості знайшли тут і останній притулок – у місті Ніжині, що на Чернігівщині, похований наш відомий художник Юлій Феддерс. І таких історичних переплетінь у нашій спільній історії безліч.
Саме тому 1991 року, коли почали будуватися відносини на міждержавній основі, між нашими країнами був уже давно закладений хороший фундамент, ми добре знали один одного, і не тільки на високому політичному рівні. Так, моя мама у 70-х роках минулого століття навчалася в Києві й у багатьох простих людей були звичайні людські та дружні стосунки і серед сімей, і серед колег по роботі.
На початку 90-х, коли в нас з різних причин, наприклад, як у випадку з Кавказом через воєнні конфлікти, що розгорілися там, почали обриватися зв’язки з республіками, що входили в СРСР, то з Україною нам вдалося не просто зберегти тісні дружні зв’язки і партнерські стосунки, а вивести їх на більш високий рівень. І, на мій погляд, наші стосунки протягом цих років розвивалися так активно, що сьогодні в них складно щось покращити, нам потрібно просто підтримувати попередній конструктивний діалог і поглиблювати співробітництво. Такому стану справ, без сумніву, сприяли особистісні контакти і відносини між першими і наступними президентами України та керівництвом Латвії. Я пригадую візит Президента Кучми  1995 року до нашої країни, коли був підписаний Договір про дружбу і створена правова база для подальшого співробітництва. Звичайно, були різні періоди активності в наших відносинах, але вони розвивалися стабільно дружньо, помітних спадів у цьому процесі не було.
Сьогодні, коли Україна обрала європейський шлях і вектор розвитку, співробітництво і політико-економічні зв’язки стають ще міцнішими, адже значно збільшилася кількість напрямків нашого співробітництва. Цьому сприяло підписання Угоди про асоціацію між ЄС і Україною, бо Латвія має великий досвід інтеграції в європейський простір, і нам є чим поділитися з українськими колегами і суспільством стосовно питань реформування різних секторів держави, імплементації вашої національної законодавчої бази відповідно до вимог ЄС, а також за багатьма іншими пунктами.
Одним словом, протягом цих 25 років і особливо нині наші стосунки розвиваються тільки в дружньому і взаємовигідному ракурсі. Важливо й те, що історично так склалося – між нашими країнами ніколи не було проблем, може,  тому, що в нас немає спільних кордонів і нам нічого ділити. Тому ми готові працювати лише на позитив. І українсько-латвійські відносини це наочно демонструють, що 25 років тому, що сьогодні.

– Латвія вже давно є членом Євросоюзу і НАТО. Враховуючи досвід вступу Вашої країни в ці організації, що може запропонувати Латвія Україні, щоб уникнути помилок на шляху інтеграції в європейське співтовариство?
– У Латвії внутрішньополітичний консенсус щодо вступу в Європейський Союз склався в середині 90-х років. 1995-го в нас уже була зовнішньополітична концепція, в якій курс на членство в ЄС прописувався як пріоритетний. Усі політичні партії, представлені в Сеймі, підписали відповідну декларацію про підтримку європейського курсу країни. Цьому сприяло те, що Латвія в 40-х роках минулого століття вже мала гіркий досвід втрати державності, коли ми прикривалися «паперовим» нейтралітетом, який однак не врятував країну від вторгнення Радянської армії. Саме тому 1991 року в нас було чітке розуміння, що тільки альянс з європейськими країнами є найкращою і найдієвішою гарантією збереження нашого суверенітету і незалежності. Ми розглядали питання вступу в ЄС і НАТО як пріоритетне щодо національної безпеки держави, бо історичний досвід довів, що одному виплисти в цьому світі та гарантувати незалежність держави буде складно.
На мій погляд, процес інтеграції України в Європейський Союз буде набагато складнішим, ніж у Латвії. Коли ми 2004 року вступили в ЄС, на континенті й у світі в цілому ситуація була кардинально іншою. А сьогодні ми бачимо внутрішньополітичні проблеми в самому ЄС, а ідея розширення Євросоюзу менш популярна, ніж, скажімо, це було 13 років тому, коли у співтовариство вступала Латвія. Про це свідчать результати референдуму в Нідерландах щодо Асоціації України. Та й  Юнкер (президент Європейської комісії. – Авт.) говорив, що в часи його мандата в Європарламенті розширення Європейського Союзу, швидше за все, не передбачається.
Та ми радимо Україні в жодному разі не здаватися, а використовувати будь-яку можливість, щоб наблизитися до Європейського Союзу. А також не втрачати надії, не зважати на те, що затягується надання безвізового режиму, що пробуксовує питання Угоди про асоціацію України в ЄС.

– А чи був у самому латвійському товаристві консенсус щодо вступу в Європейський Союз і НАТО? Як ці питання підтримували пересічні громадяни?
– Питання вступу до НАТО мало ширшу підтримку, адже проведення реформ, необхідних для набуття  членства в Альянсі, стосувалося значно меншої частини населення і секторів державного управління. До того ж для більшості населення ідея членства в НАТО напряму асоціювалася з національною безпекою, тому пояснити суспільству необхідність вступу до Альянсу було набагато простіше, ніж європейську інтеграцію Латвії.
Складніше було щодо членства в ЄС, адже воно зачіпало багато сфер життя країни. Наприклад, вимоги до якості продуктів – багатьом нашим фермерам було складно сприймати те, що забивати худобу у власному господарстві не можна, а необхідно везти її на спеціальні бійні. Одним словом, реформи, необхідні для вступу в ЄС, стосувалися багатьох сфер діяльності, до того ж у більшої частини суспільства Європейський Союз асоціювався з нещодавнім минулим – Радянським Союзом, і думка, що Латвія знову стає частиною якогось загального політичного й економічного простору, викликала побоювання, що країна може в ньому розчинитися і втратити певну частину незалежності. Тому кількість прихильників і противників ЄС була приблизно однаковою. Однак наш досвід засвідчив, що суспільство при ухваленні важливих рішень, що зумовлюють майбутнє країни, здатне консолідуватися довкола правильних ідей розвитку держави. Саме тому на референдумі щодо вступу Латвії в ЄС більшість громадян висловилися «за». Цьому сприяло те, що членство в ЄС і НАТО гарантувало безпеку країни, також це уявлялося своєрідним поверненням до європейської сім’ї. І мої співвітчизники зрозуміли, що саме ЄС зможе гарантувати і зміцнити латвійську самоідентичність, що він надає хороші можливості для подальшого розвитку держави.
І якщо поїздити країною і порівняти те, що було 10-12 років тому, з тим, що маємо нині, то люди бачать, що ЄС дав дуже багато щодо облаштування країни, розвитку інфраструктури.

– А чи відчуває Латвія інтерес до свого досвіду з боку України?
– Так, ми відчуваємо ваш інтерес як на державному, так і на регіональному рівнях. Особливо тісні стосунки в нас склалися з Чернігівською та Львівською областями. І не тільки в економічних питаннях, насамперед у сільськогосподарській сфері, а також у питаннях реформування місцевого самоврядування, ділимося досвідом стосовно організації робіт комунальних служб.

– Латвія, як і багато інших країн, не залишилася осторонь і розширила гуманітарну допомогу Україні. Розкажіть, яку саме допомогу надає Ваша держава?
– Дійсно, гуманітарна допомога і підтримка надається постійно. І один із головних напрямів – реабілітація тяжкопоранених українських військовослужбовців. Ми приймаємо солдатів, у яких серйозні травми. За цей час Латвія надала істотну медичну допомогу 25 пораненим українським військовим. Нехай і не відразу ми їх поставили на ноги, проте наші лікарі зробили все можливе, щоб максимально повернути вашим військовослужбовцям здоров’я. До наших лікувальних закладів доставляли військових зі складними і серйозними травмами очей і суглобів. І латвійська сторона взяла на себе всі витрати за хірургічні операції, лікування і подальшу реабілітацію. Допомогу українським воїнам надавали найкращі лікарі в найкращих медичних клініках і санаторіях. Ми, як посольство, допомагали оформлювати пакет усіх необхідних документів і сприяли отриманню довготривалих віз, щоб вашим військовим не доводилося за деякий час знову стикатися з бюрократичними процедурами. Або до нас у посольство приходили хлопці з такими серйозними травмами, що їм фізично складно було заповнювати анкети й інші документи.
Загалом Латвія власним коштом готова щороку брати до 10 українських військовослужбовців на лікування і реабілітацію.
До того ж ми регулярно надаємо гуманітарну допомогу. Це тонни гуманітарних вантажів. І збирають її не тільки волонтери, а й місцеве самоуправління багатьох латвійських міст. У зборі допомоги беруть участь і діти, і дорослі, і громадські та державні організації. Допомагають і депутати – у нас, до речі, дуже активна міжпарламентська група. І українські, і латвійські депутати активно співпрацюють щодо питань надання гуманітарної допомоги. Посольство шефствує над кількома сім’ями в Чернігівській області. А наші депутати організували відпочинок дітей в Юрмалі. Для юних жителів Чернігівщини це стало незабутнім враженням, адже багато хто із них вперше побачив море й отримав нагоду насолодитися чудовим відпочинком. Ми пишаємося, що більшість наших громадян не залишаються осторонь горя і проблем, з якими зіткнулося українське суспільство.

– А як можна охарактеризувати наші культурні взаємини і духовну складову дружби Украї-ни і Латвії?
– Що, на мій погляд, дійсно важливо, це те, що співробітниц-тво в галузі культури розвивається без особливої допомоги з боку посольства. За кількістю виданих віз представникам мистецтва ми бачимо, що культурний обмін між Україною і Латвією перебуває на високому рівні. Минулого року у вашій країні з культурними програмами побували троє унікальних латвійських акторів – Івар Калниньш, Арніс Ліцитіс та Мартиньш Вілсонс. Вони виступали в багатьох українських містах, зокрема в Центральному будинку офіцерів у Києві. Цього року заплановані гастролі Лайми Вайкуле.
А в Латвію з турами цьогоріч приїдуть популярний гурт «Океан Ельзи». 2016-го в Юрмалі відбувся великий фестиваль «Зроблено в Україні».
Загалом торік під патронатом посольства відбулося багато культурних заходів, виставок. Наприклад, я в Херсоні відкривав виставку балто-німецького художника Іоганна Кристофа Бротце, який творив у ХVIII ст. і в якого є картини, присвячені українцям.
Ми намагаємося показати якомога більше культурних та історичних граней. Однак хочу зазначити, що багато культурних проектів розвиваються і без участі посольства, тому що між нашими країнами, зокрема й діячами мистецтва та культури, налагоджені дуже хороші, міцні й дружні зв’язки.
Нині ми готуємося до святкування 100-ліття Декларації про незалежність. Це буде 2018 року. Тому активно зайняті розробкою культурної програми, що присвячена цій знаменній даті.
До речі, до цих культурних і святкових проектів плануємо широко залучити наші почесні консульства в Чернігові, Львові та Одесі. Адже вони відіграють велику роль у стосунках між державами, а наших почесних консулів можна порівняти з агентами з просування українсько-латвійських стосунків та інтересів на ще більш високий рівень.

– У Латвії досить велика українська діаспора. Як у Вашому суспільстві ставляться до українців, які живуть у Латвії? Чи цікавляться латвійці подіями в Україні?
– Загальна ситуація в Україні і події, пов’язані з Кримом та Донбасом, входять до топ-5 щоденних новин. У Латвії високий рівень солідарності з Україною. Звичайно, це не означає, що всі латвійці однаково бачать і оцінюють ситуацію у вашій країні. У нас є люди з діаметрально протилежними поглядами на конфлікт на Сході України,  переважно це представники різних етнічних меншин.
У Латвії проживає близько двох відсотків українців – це велика діаспора, і в її представників також є різні погляди на ситуацію довкола Криму і Донбасу. Вихідці з різних регіонів України по-різному трактують події, що відбуваються у вашій країні.
Якщо говорити в цілому, то симпатії та інтерес до України є. У Ризі існує, я вважаю, унікальний навіть у світовому масштабі проект – українська середня школа, яку очолює Лідія Кравченко. Вона – фанат своєї справи. Діти після закінчення навчання знають чотири мови – українську, російську, латиську й англійську. Школа пов-ністю реконструйована і дуже відома в місті. До неї вже приходять навчатися не тільки діти українців. І, на мій погляд, вона є важливим острівцем української культури в нашій країні.
Півтора року тому ми відкрили пам’ятник Тарасові Шевченку в Ризі. Він був споруджений з ініціативи та на кошти вашої громади. І тепер всі делегації з України обов’язково кладуть до нього квіти, коли відвідують Латвію і Ригу з офіційними візитами.
Для нас відтоді, коли ми 1991 року відновили незалежність держави, завжди було важливо, щоб люди інших національностей, які живуть у Латвії, зберігали свою культуру, щоб у них був етнічний зв’язок із Батьківщиною, щоб вони не забували про своє коріння.
І коли в посольство приїжджають представники української діаспори з різних регіонів Латвії, я бачу, що вони стали справжніми патріотами не лише своєї, а й моєї Батьківщини. І тому для нас дуже важливо, щоб українська діаспора залишалася важливим сполучним елементом між нашими країнами.

Бесіду вів Андрій МИРОНЧУК

EnglishFrenchGermanItalianPortugueseRussianSpanishUkrainian
Powered by Ajaxy

Ти станеш командиром!

Військо України
Международный выставочный центр

Партнери проекту