Журнал

ЗАЛІЗНИЙ АРГУМЕНТ НАШОЇ ПЕРЕМОГИ

ЗАЛІЗНИЙ АРГУМЕНТ НАШОЇ ПЕРЕМОГИ

Поки українські державні діячі та політики разом із партнерами зі Сполучених Штатів  Америки та Європи шукають дипломатичні шляхи вирішення кризи на Сході України, наші бійці тим часом мають надію лише на себе і захищаються від російської агресії всіма можливими засобами. Але з часом стає зрозуміло: Росія й надалі ігноруватиме виконання Мінських домовленостей та інших дипломатичних ініціатив, адже розуміє лише силу зброї. Та й, судячи з останніх тенденцій, ні з ким замирятися не збирається

Останні три роки нашої історії, відколи триває російська агресія на Сході, в Українському війську відбулися глобальні зміни. Понад 20 років поспіль армію намагалися знищити, всіляко обмежуючи фінансування та проводячи безглузді реформи. Тож нині бійці стримують натиск набагато чисельнішого й добре оснащеного війська, яке тільки й чекає слушної нагоди рушити на захід, змітаючи все на своєму шляху.

Анексія Криму та активна підтримка гібридних дій на Донбасі у 2014 та 2015 роках переросла у створення і нарощування ворогом потужності трьох армій навколо України. Одна з них – 1-ша  гвардійська танкова армія – передислокувалася з-під Москви до Смоленська, тобто ближче до українсько-білоруського кордону. Це об’єднання має у своєму складі більше танків, ніж країни Балтії разом, Польща та Німеччина.

Для більшості держав, які постійно здійснюють моніторинг ситуації навколо України, таке скупчення військ не стало сюрпризом. Тим паче, що кілька місяців тому російська сторона оголосила: 1-ша гвардійська танкова армія стане потужним об’єднанням, здатним завдати шокуючого масованого удару. Одне з підтверджень цього – стратегічні навчання «Захід», які відбудуться в серпні-вересні нинішнього року. Під час маневрів деякі підрозділи цього об’єднання відпрацьовуватимуть переміщен­ня територією Білорусі. Що це означає для України та країн-сусідів?

Аби зрозуміти ймовірні наміри Росії, очевидно, слід повернутися до початку війни на Донбасі. У березні 2014 року чимало представників американських та європейських дипломатичних установ досить скептично ставилися до спроможності Збройних Сил України вистояти перед потужним і підступним ворогом. Вони озвучували дуже невтішні прогнози.

Деякі з них, приміром, пророкували, що українська армія зможе протриматися лише кілька днів. Утім наші бійці вже понад тисячу днів і ночей відбивають натиск російського агресора. Вони зупинили його наступ у серпні 2014-го, і досі достойно тримають оборону.

Правдивість тих подій підтверджена не лише засобами масової інформації, а й волонтерами, добровольцями та звичайними бійцями, які фотографували та записували на відео те, як відбувалися найважчі битви. Найбільше вражає мужність і готовність до самопожертви наших співгромадян, які згуртувалися заради спасіння своєї країни.

Попри те, що 2014 року через масовані обстріли ворожої реактивної артилерії наші Збройні Сили втратили чимало одиниць озброєння та бойової техніки, країни Заходу утрималися від рішення надати Україні зброю оборонного характеру. Це стало певним «заохочувальним» сигналом для Росії, що угод «Мінськ-1» дотримуватися не обов’язково. І вже взимку 2015-го проросійські найманці розпочали одночасно п’ять наступальних операцій, найкривавішою з яких стала Дебальцівська.

Вона відбувалася у надзвичайно складних зимових умовах. Чимало іноземних експертів визнають, що не кожна армія змогла б стримати такий потужний натиск. І хоча нині інтенсивність бойових дій значно менша, проте в Україні продовжується справжня, у її традиційному вигляді, війна. Адже вона ведеться з інтенсивним використанням артилерійського озброєння, бойовими зіткненнями, є поранені та загиблі. Це підтверджує і порівняльний аналіз, проведений представниками Джордж­таунського університету (м. Вашингтон, округ Колумбія).

Російське керівництво, як і населення цієї країни загалом, нарешті визнало, що в Україні йде війна. Але, мовляв, жодного впливу на бойовиків Росія не має. Насправді дізнатися, хто саме їх контролює, не так уже й важко. Варто лише проаналізувати, як збігаються в часі інтенсивність обстрілів і деякі політичні події. Наприклад, 2014-го, коли представники Російської Федерації намагалися домовитися із Заходом про проведення спільних операцій проти тероризму в Сирії, протягом двох з половиною місяців інтенсивність ворожих обстрілів та провокацій на Донбасі знизилася практично до нуля. Коли ж Захід відмовився підтримувати кривавий режим Башара Асада, бойові дії знову були відновлені.

Підтримуючи бойовиків на Дон­басі, Росія одночасно нарощує й потенціал власної армії. Зокрема, дістає із «засіків Батьківщини» раніше не використані проти «світового імперіалізму» резерви. Наприкінці «холодної війни», наприклад, у Східній Німеччині Радянський Союз мав для протистояння країнам НАТО п’ять армій. Чотири з них згодом були розформовані. Одну залишили, але не в повному боєготовому стані. 2015 року ситуація змінилася. Одну з армій – 20-ту гвардійську загальновійськову – передислокували до Воронежа для створення загрози на Харківському напрямку. Відтоді об’єднання активно займається бойовою підготовкою.

Світова спільнота також не оминула увагою створення вже згадуваної 1-ї гвардійської танкової армії. Її дислокація простягнулася від Москви до Смоленська, а деякі передові елементи – навіть до українського кордону.

Декілька місяців тому росіяни оголосили про створення ще й, 8-ї загальновійськової армії зі штабом у Новочеркаську. До її складу входитимуть декілька бойових дивізій, а штаб керуватиме ще й 1-м армійським корпусом «ДНР», 2-м армійським корпусом «ЛНР», а також 22-м армійським корпусом Чорноморського флоту Росії, дислокованим у Криму. До складу останнього, до речі, входять під­розділи повітряно-десант­них військ та сил спеціальних операцій.

Насправді за відвертою демонстрацією сили стоїть велика ймовірність застосування цього потужного угруповання. Створення багатьох підрозділів ще не завершене, але цілком очевидно, що після закінчення формування вони являтимуть велику загрозу не лише для України, а й для всієї Європи.

Українці добре розуміють, що мають самі захищати власні кордони. За три роки війни спільними зусиллями нам вдалося відновити Збройні Сили України. До процесу долучилися волонтери, закордонні партнери, добровольці й просто небайдужі громадяни. Зробити це було нелегко, адже останні два десятки років армії приділяли мало уваги. Недостатня бойова підготовка, недосконала логістика, відсутність належного фінансування – погодьтеся, відновити таку армію вартувало колосальних зусиль. Але ми це зробили.

На початку російської агресії на Донбас українська армія мала у своєму складі 10 батальйонно-тактичних груп. Нині їх близько сімдесяти. Налічувалося півтора десятка бойових бригад, нині – 22. З урахуванням кількості особового складу ця цифра може збільшитися, але є певні труднощі з наявністю озброєння та військової техніки.

Значного прогресу досягнуто в бойовій підготовці військовослужбовців. Реального змісту набуло лідерство командирів у підрозділах. Серед них багато молодих і талановитих, які дуже добре знають сильні і слабкі сторони против­ника. Вони – енергійні, самовіддані й мають величезне бажання зробити сильну армію, здатну захистити державу.

– Після трьох років кровопролиття у вас з’явилися лідери, які мають відвагу, сміливість, можуть брати на себе ризик і вести за собою людей, – говорить американський експерт у галузі безпеки та оборони, президент Фонду «Потомак» доктор Філіп Карбер. – Такі, наприклад, як командувач Високомобільних десантних військ ЗС України, Герой України генерал-лейтенант Михайло За­бродський. У січні нинішнього року на запрошення американської сторони він читав лекцію військовим США, які вже мали досвід бойових дій. Після завершення лекції йому аплодували стоячи. У військовій аудиторії я такого ще не бачив. І один з американських генералів, який мав найвище звання серед присутніх на заході, сказав Забродському, що з нетерпінням чекає миті, коли стане з ним товаришем по зброї. Загалом Збройні Сили України мають хороший потенціал добре підготовлених командирів та солдатів. Але вони користуються застарілим озброєнням радянського зразка, не мають достатньо техніки та запасних частин.

Чим це може загрожувати в майбутньому? Експерти розглядають декілька варіантів розвитку подій. Перший – Росія може здійснити масований наступ на Донбас із подальшим захопленням Маріуполя. Основна мета – сухопутний коридор до Криму. Адже, як відомо, логістична підтримка півострова є вкрай важкою для Російської Федерації.

Другий варіант полягає у ймовірності більш широкого наступу зі сходу. Його результатом може стати «новоутворення» під назвою «Новоросія». Територіально воно включатиме не лише Донбас, а й території Харківської, Запорізької, Одеської та інших областей. Фахівці допускають, що до згаданого «новоутворення» може увійти й Придністров’я. В такому разі Україна взагалі втратить вихід до Чорного моря.

Але найбільш складним є третій варіант, коли 1-ша гвардійська танкова армія почне наступ з півночі на південь у напрямку столиці України. В такому разі країна буде «розрізаною» навпіл по лівому берегу Дніпра.

Припущення насправді вражаючі, про них не тільки говорити, а й навіть думати не хочеться. Але вони не є результатом чиєїсь хворої уяви. Насправді хворим буде той, хто наважиться на такий крок з метою перекроїти територіальний устрій, який склався на європейському континенті після Другої світової війни.

Якщо одне з вищезгаданих припущень позначити схематично на карті, то фактично отримаємо план стратегічної наступальної операції Червоної армії після Курської битви влітку 1943 року. Саме з півночі у бік Харкова рухалося угруповання радянських військ, звільняючи від фашистів Лівобережну Україну.

Про те, що російське командування, плануючи бойові дії для сепаратистів на Донбасі, особливо не вигадує велосипед, свідчать і такі факти. Два роки тому публічного доступу набули певні військові документи і плани Російської Федерації післявоєнного періоду. Ознайомившись із ними, закордонні експерти з’ясували їхню схожість з планами наступу Червоної армії під час Другої світової війни.

Звісно, їх можна було б піддати сумніву або назвати звичайним збігом. Але 2014 року поблизу одного з блокпостів Донеччини нашим бійцям вдалося захопити машину із сепаратистами. Провівши ретельний огляд, вони вилучили копії документів часів Другої світової війни, які відображали рішення відповідних командирів про ведення бойових дій того часу саме на цій території. Як бачимо, Велику Вітчизняну росіяни не лише шанують і поважають, а й досі використовують у своїх підступних планах із захоплення чужих територій.

Усі з вищезгаданих варіантів для Російської Федерації є вкрай ризикованими. Найбільшою мірою це ціна, яку заплатять її громадяни за порушення Будапештського меморандуму, інших міжнародних угод та миру й безпеки в Європі загалом.

Спостерігаючи за війною в Україні, держави Європи намагаються не втручатися, тим паче не йдеться про надання зброї. Їхнє керівництво вважає, що це призведе лише до ескалації ситуації. Але слід визнати, що така політика не дає жодних результатів. Адже протягом останніх трьох років військова присутність у західній частині Росії навколо кордону з Україною лише збільшувалася.

Саме тому Сполучені Штати Америки наразі дуже близькі до ухвалення рішення про надання Україні озброєння. Воно має допомогти нашій державі дати гідну відповідь на російську агресію. Це підтвердив і американський експерт у галузі безпеки та оборони, президент Фонду «Потомак» доктор Філіп Карбер.

– Після трьох років ми нарешті дуже близько підійшли до того, щоб таки подолати ембарго на постачання озброєнь в Україну. В Європі також починають розуміти, що її майбутня безпека залежить від України і від того, наскільки ефективно ваша країна зможе відреагувати на зростаючу загрозу з боку Росії. Наразі вона намагається здійснити акт реваншизму, тобто змінити порядок, який склався в Європі після «холодної війни». З цією метою вдається до інформаційної, кібернетичної, політичної та гібридної агресії. Це необхідно визнати, тож я виступаю від імені групи «друзів України», до якої входять колишній заступник Генерального секретаря НАТО Александр Вершбоу, колишній посол США в Україні Джон Хербст, колишні командувачі Об’єднаних Збройних сил США в Європі генерали Леслі Кларк та Філіп Брідлав. Група наших прибічників щоденно зростає. Нині вона становить більшість у Конгресі. До неї також входять певні ключові особи в Адміністрації Білого дому, – повідомив експерт.

До слова, Україна вже неодноразово подавала переліки необхідного озброєння як окремим країнам, так і організаціям. Насамперед йдеться про протитанкові та протиповітряні системи. Виробити їх самотужки ми, звісно, можемо. Але на це знадобиться певний час. Утім може статися так, що в нас його просто не буде.

Саме тому «група друзів України» підтримує ідею, що наша країна повинна мати також власні системи розвідки і спостереження за державним кордоном. При чому не лише з боку Росії, а й Білорусі, Придністров’я, Чорного моря та на адміністративному кордоні з Кримом.

Наразі формальної заборони на постачання в Україну летальної зброї не існує. Ембарго на її поставки наклали 2013 року, аби не допустити силового розгону демонстрацій. Але згодом заборону зняли. Проте наша держава досі не може отримати ні летального озброєння, ні навіть промислового обладнання для підвищення технологічного рівня оборонної промисловості.

Активно обговорювати питання про надання Україні зброї вкотре почали після візиту до США Президента України Петра Порошенка наприкінці червня нинішнього року. За словами Верховного Головнокомандувача ЗС України, воно може бути вирішене вже до жовтня. Подальші напрями співпраці обговорювали і під час засідання у штаб-квартирі НАТО у Брюсселі, де відбулася зустріч Міністра оборони України Степана Полторака з Міністром оборони Сполучених Штатів Америки Джеймсом Меттісом.

Тим часом у Кремлі в зв’язку з цим вже запанікували. Росія виступає категорично проти надання Україні оборонної зброї США. Українська влада, мовляв, сприйме це як підтвердження правильності курсу, який впроваджується на Донбасі, а це в результаті дестабілізує ситуацію на Сході України. Але наших бійців це не обходить. Адже вони точно знають, чиї саме танки вже три роки вештаються українською територією і на кого розраховані брехливі месиджі російської пропаганди.

Сергій Басараб

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту