Журнал

МАРШАЛ, який залишився генералом…

МАРШАЛ, який залишився генералом…

29 червня виповниться 110 років з дня народження генерала армії Івана Черняховського, відомого та прославленого воєначальника, чиїм ім’ям названо головний військовий виш країни – Національний університет оборони України
Chern3Життя Івана Даниловича багато разів висіло на волосині: в 30-ті роки дивом не загинув у катівнях НКВС як «ворог народу»,  в роки війни могли вкоротити віку не лише ворожі кулі, а й  «смотрящі» від Сталіна.
Він не боявся вступати в суперечки не лише з ними, а й з вищими начальниками, особливо, коли йшлося про людські  життя. Недаремно його любили солдати: ті, кому довелося зустрічатись із командувачем, згадували його як надзвичайно чемного у стосунках з підлеглими, ніхто не чув образливого слова на свою адресу. Йому не судилося в маршальських погонах  пройти Красною площею на Параді перемоги на чолі військ 3-го Білоруського фронту, з якими визволяв Білорусію і Литву, а згодом штурмував і рубежі Східної Прусії: генерал не дожив до перемоги якихось 80 днів.
Він увійшов у підручники історії  не лише як один із найталановитіших воєначальників Другої світової війни, а й як найбільш людяний серед них.

«Приховав своє соціальне походження…»
Народився майбутній командувач фронту в червні 1906 року неподалік Умані – у  селі Оксанина. В сімї, крім Іванка, було ще четверо дітей. Батько  працював у місцевого поміщика конюхом, і коли той купив 1914 року садибу в селі Вербова, що на Вінниччині, родина Черняховських теж переїхала туди.
З початком Першої світової війни батька відправили на фронт, де  він дістав важку контузію і незабаром повернувся додому. Коли хлопчині виповнилося 13 років, Данило Миколайович захворів на тиф і  помер. А за тиждень поховали і матір, тож п’ятеро малолітніх дітей враз осиротіли…
З 1920 року в Іванка розпочалося самостійне життя: він влаштувався робітником у залізничне депо станції Вапнярка, потім працював у Новоросійську. 1924-го вступив до лав Червоної армії, через рік став курсантом Одеського піхотного училища. Потім командував навчальним взводом, батареєю. 1936-го з відзнакою закінчив військову академію і був призначений начальником штабу танкового батальйону, а за рік – командиром.
До речі, під час навчання до академії надійшов лист, у якому секретар Томашпільського райкому партії Пескид звинувачував Черняховського в тому, що він «приховав своє соціальне походження, видаючи себе за сина бідного селянина». При цьому автор листа вимагав «суворо покарати брехуна і лицеміра, який є ворожим агентом». Звісно, що після таких звинувачень Іван Данилович потрапив у поле зору НКВС, а його життя висіло на волосині. На щастя, на календарі був ще не 1937-й… Черняховський добре запам’ятає все, що йому довелося тоді пережити. І коли з часом од нього вимагатимуть обмовити свого заступника, він категорично відмовиться це робити, знову ризикуючи життям.
Війну підполковник Черняховський зустрів командиром 28-ї танкової дивізії, яка дислокувалася у Прибалтиці. Буквально в перші місяці війни дивізія бере участь в оборонних  боях під Шауляєм, на Західній Двіні, під Сольцями та Новгородом. У цей же час офіцер отримує звання полковника.

Неочікуване призначення
Війна для  Черняховського, як і для більшості командирів і бійців Червоної армії, виявилася цілковитою несподіванкою. Звісно, довелося відступати разом з усією армією. Але це був добре спланований, організований відступ, коли дивізія вела оборонні бої, всіляко стримуючи переважаючого в живій силі та техніці ворога.
Перші дні війни виявилися для нас надзвичайно трагічними. Це було обумовлено і тим, що  окремі генерали й маршали не лише не організували ворогу належну відсіч, а й своєю поведінкою сіяли у військах паніку. А от Черняховський менше ніж за рік був нагороджений двома орденами Червоного Прапора!..
У червні 1942 року його  викликають до Москви і  призначають командиром 18-го корпусу, що діяв на Воронезькому фронті і яким командував генерал Микола Ватутін.  А вже в липні – під час засідання військової ради 60-ї армії – просто до зали, де воно проходило, зателефонував Верховний Головнокомандувач. І повідомив, що замість генерал-лейтенанта Антонюка «від сьогодні армією командує генерал Черняховський». Це рішення було викликане тим, що Антонюк не Chern1впорався з командуванням…
У вересні 1943 року війська 60-ї розсікли стратегічний фронт гітлерівців, вийшовши північніше Києва до Дніпра. За 25 днів вони подолали понад 300 кілометрів і форсували його. До речі, разом зі своїми бійцями – в одному з човнів – був і командарм…
За форсування найбільшої водної артерії України 306 бійців і командирів армії удостоїлися звання Героя Радянського Союзу. Серед них був і Черняховський. У поданні на присвоєння чергового військового звання командувач фронту Георгій Жуков, який, як відомо,  був досить скупим на похвалу підлеглих, навесні 1944-го писав: «За своїми знаннями і умінням керувати військами командувач 60-ї армії генерал-лейтенант Черняховський цілком заслуговує звання генерал-полковник. У порівнянні з Москаленком, Гречком і Рибалком стоїть набагато вище. Просимо присвоїти тов. Черняховському звання генерал-полковника». А через кілька місяців – 28 червня 1944 року – командарм отримує звання генерала армії.
18 лютого 1945 року автомобіль генерала потрапив під артобстріл,  він був смертельно поранений…
В газеті «Червона зірка», яка мала вийти друком 19 лютого, вже було набране повідомлення про присвоєння Івану Даниловичу звання маршала Радянського Союзу. Позаяк це звання посмертно не присвоювалося, за вказівкою Сталіна його зняли з друку. За словами Олега Черняховського, його мати навіть бачила кітель з маршальськими погонами, який приносили батькові для примірки. Є інформація і про те, що прізвище генерала армії було внесене до списків тих, кого Сталін планував нагородити орденом Перемоги. А таких виявилося не так уже й багато…

Сергій ЗЯТЬЄВ

 

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту