Новини

ПЕРЕДНІЙ КРАЙ: МОЖНА ЖИТИ І МОЖНА ВОЮВАТИ

ПЕРЕДНІЙ КРАЙ: МОЖНА ЖИТИ І МОЖНА ВОЮВАТИ

Цей підрозділ, створили активні учасники Революції Гідності щойно російські окупанти та їхні посіпаки на кремлівській платні розв’язали війну на Донбасі. 2014 року батальйон героїчно обороняв Станицю Луганську. До речі, нещодавно туди приїздили матері хлопців, які загинули під час тих подій, аби вклонитися землі, свободу якої від божевільного «русского мира» захищали їхні сини.
Зараз батальйон під тим же номером є складовою частиною Збройних Сил України. І знову несе службу на передньому краї Луганського напрямку. Звичайна, особовий склад кілька разів змінювався, проте військові традиції підрозділу залишаються незмінними. До того ж, непоодинокими є випадки, коли хлопці, демобілізувавшись, підписують новий контракт і знову повертаються в стрій до бойових друзів.
— Бійці нашої частини завжди готові до виконання бойових завдань, постійно знаходяться на чергуванні і в разі чого спроможні дати ворогові адекватну відповідь, — розповів офіцер підрозділу Леонід. — При цьому, хочу це особливо наголосити, не порушуючи Мінських угод і не створюючи небезпечних ситуацій, щоб там не домислювали собі брехливі пропагандисти недолугих «республік» і такої ж недолугої Росії. А ось противник постійно порушує «режим тиші», що змушує нас застосовувати у відповідь зброю, дозволену Мінськими домовленостями. Повторюю: зброя застосовується тільки адекватно. У разі провокацій, обстрілів наших позицій, про це доповідається вищому командуванню і лише отримавши «добро», хлопці дають зрозуміти провокаторам, що даремно вони нас зачіпають.
Часто провокації полягають не в обстрілах, а у тому, що противник починає імітувати рух техніки на своєму передньому краї, виводить її на позиції, з’являється, ховається, намагаючись спровокувати нас на вогонь, аби виявити наші вогневі точки і спостережні пункти. Доводиться тільки дивуватися їхній наївності. Нерви у наших бійців міцні, їх такими «кішками-мишками» не проймеш. А якщо росіянам пального не шкода, то що ж, нехай катаються. То ж все гроші не наших, а їхніх платників податків.
Останнім часом активізувалася робота ворожих снайперів. Схоже, нова партія російських вбивць прибула на «тренування». Чи не дошкуляють вони бійцям батальйону?
— Загроза така, звісно, є, — відповідає Леонід. — Треба бути постійно на сторожі. Ми попереджаємо особовий склад, відповідно інструктуємо. На першому місці — засоби захисту. І бійці до необхідності їх використання ставляться відповідально. Саме тому бойові втрати підрозділу — мінімальні.
З настанням осені листя спало з дерев, зараз ще й сніг випав, видимість покращилась, так що у ворога немає жодних шансів застати нас зненацька. Ми готові до будь-яких дій в різних ситуаціях. А вільні від бойового чергування бійці постійно працюють над облаштуванням позицій і покращенням побутових умов. Такі правила війни: хто краще до неї готовий, той і виживає.
Можливо, хтось із тих, хто вірить лише «правдивим» інформаціям про солдатський нічліг у калюжах і звинуватить нас у «лакуванні дійсності», але це тільки той, хто ніколи не бував на сучасному «передку» новітньої української армії. «Аватарів» там давно вже немає. Службу несуть хазяйновиті, роботящі чоловіки, на яких Україна тримається — і в мирному житті, і за воєнного лихоліття. Тому з повною відповідальністю можемо сказати: те, що хлопці називають «бліндажем», ліпше було б назвати «номером «люкс» у п’ятизірковому готелі».
— Цей бліндаж в декілька накатів ми викопали і обладнали власноруч з моїм товаришем на позивний «Хан», — каже один з будівничих, військовослужбовець Анатолій. — Необхідними матеріалами нас забезпечило керівництво, дещо знайшли самі, дечим допомогли волонтери. Коли будували, думали не тільки про себе, а й про хлопців, котрі прийдуть нам на зміну: щоб їм також було затишно і, якщо так можна сказати про «передок», комфортно, щоб не довелося починати все з нуля.
Отоплюємо дровами, що їх самі заготовляємо. Є електрика, є й електрообігрівач, проте ми ним не користуємося. Навіщо, коли за допомогою звичайної «буржуйки» повітря в бліндажі спокійно можна нагріти до плюс тридцяти? Хоча і без того нижче плюс дванадцяти температура тут не опускається і нам того досить. Дрова треба економити.
Маємо невеличкий телевізор, дивимося українські канали, щоб знати чим живе наша держава. У вільний час читаємо літературу, свіжу пресу, яку нам привозять регулярно, а головне, вчасно.
Ну та про що вам ще сказати? Одне слово, умови нормальні. Можна жити, а значить, можна й воювати.

Міжвідомча мобільна прес-група ОТУ «Луганськ»

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту