Новини

«Синочки, рідні, поїжте домашненького!»

«Синочки, рідні, поїжте домашненького!»

Хто б там не протирав до дірок свої лихі очі, видивляючись якихось недоліків у житті сучасних Збройних сил України, але правда ті вражі очі колола, коле і далі колотиме: сьогодні бійці на передовій мають все необхідне для нормального життя і захисту Вітчизни. Як-то кажуть, є і хліб, є й до хліба. Є що їсти, є де зігрітися і є, чим воювати. А ще те, що за «поребриком» не зрозуміти — така вже вдача українського народу: хочеться, щоб у захисників на фронті все було ще краще — щоб і їжа була «більш смачненькою», і чай «більш солоденьким», і побутові умови «більш зручнішими». Хоча куди вже більше, сміються хлопці. Ще трохи — і на «передок» можна буде продавати путівки, мов у санаторій. Мало не щодня продовжують отримувати вони з усіх усюд нашої країни і не тільки подарунки від вдячних українців, часто від зовсім незнайомих людей, котрі не вважають свою підтримку армії «ого-го яким подвигом». Здебільшого навіть імена їхні невідомі, і зрозуміти, хто про хлопців день і ніч думає і молиться за них, можна лише ось із таких коротеньких супроводжувальних записок: «Синочки, рідні, поїжте домашненького! Вибачте, що мало. Наступного місяця отримаю пенсію, напечу, наварю і передам більше. За нас не хвилюйтеся, у нас все нормально. Дякуючи вам! Най вас Бог береже, як ви бережете нас! Щасливі ваші матусі, що мають таких синів!»
Ось такі домашні вареники від Давидівською об’єднаної територіальної громади Львівської області 7 грудня передали бійцям, що тримають оборону на Луганському напрямку, офіцери ОЦ ЦВС ОТУ «Луганськ».  Вареники не з механічного фабричного конвеєра, а власноруч любовно зліплені руками жінок, для яких кожен український боєць на передовій, звідки б родом він не був, —  рідний брат, батько, син, онук. Вареники — те що треба, зліплені, вже зварені, залиті смальцем для довшого зберігання. Хлопцям залишиться тільки кинути їх в окріп — і…  І наче ти вдома…
Розвантажуючи автівку, бійці балагурять:
— Командире, треба до продуктового складу сьогодні посилену охорону виставити. Бо якщо сепари вареники унюхають, ми ж їх навіть мокрими ганчірками не відженемо!
— Не хвилюйся, ті, хто проти нас стоять, навіть слова такого «вареники» не чули. От якби нам вареного тюленя привезли, тоді таки так, чекай на атаку… А голодний бурятський шахтар без трактора — добриво…
— Який бурятський шахтар? Казали ж, що проти нас якісь добровольці стоять?
— Так я ж і кажу — буряти-ДОБРИВОльці…
Хлопці балагурять… Але то один, то другий відвертає обличчя від фотокамери, соромлячись своїх почуттів, і крадькома змахує солону вологу з краєчка ока… «Синочки, поїжте домашненького…»  Спасибі, невідома матусю…
Крім смаколиків, прислали львів’яни на «передок» і теплі ковдри. Тут вже хлопці просто не знали, що робити.
— Ну навіщо? У бліндажі і без того жарота, мов у Каліфорнії якійсь. Краще б купили своїм дітям цукерок, — бурчить солдат Микола, дістаючи з машини здоровезний клумак. — Сказали б, що від Миколая. Не святого, а просто — солдата. Думаю, Святий Миколай не образився б…
— Колю, ти не розумієш, — заходить з лівого флангу ще один боєць. — Уяви, лежиш ти на «нулі» на кариматі, вкритий такою ковдрою. І раптом на тебе виходить сепарська ДРГ. Як ти думаєш, що ті «орки» сказали б, вгледівши таке видовище?
— Хвашист укропівський, пусти під ковдру погрітися?
Хлопці регочуть. Ой, той фронтовий гумор! Якби ж хтось із письменників знайшовся, зафіксував оце оте, книжка б увійшла у золотий фонд світової літератури.
А ще того дня були і цукерки українським воїнам від львівської громади спільно з церковною громадою Канади. Та найголовніше, і це правда, — оберіги, листи і малюнки від дітлахів Кремінської і Петропавлівської шкіл.
— Ми постійно привозимо такі дитячі подарунки нашим бійцям на передній край, — розповіла офіцер ОЦ ЦВС ОТУ «Луганськ» Юлія. — Писати, малювати, виготовляти сувеніри дітей ніхто не змушує. Вони самі вимагають: «Передайте!» У багатьох дітлахів батьки, брати воюють в АТО. Я не знаю, як можна залишатися байдужим до таких, наприклад, рядків: «Дядечко український солдат! Мій тато воював за Україну і загинув. Можна, я буду називати вас татом? Тільки покличте, я прийду на допомогу. Юра, 1-й клас, хочу бути, як тато»?

Міжвідомча мобільна прес-група ОТУ «Луганськ»

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту