Герої АТО

Автограф від «Булатів»

«Булати» щодня змінювали позиції. У тісній координації з артилерією екіпажі гвардійців за лічені хвилини виходили в різні райони та займали рубежі для наступу, тим самим досягаючи вражаючої раптовості. По той бік кордону складалося враження, що на ділянці розташована не батальйонна тактична група, а більш потужне військове формування.

І не дивно. Діяти нешаблонно – це тактика танкістів підполковника Миколайчука, це їхній автограф, який вони залишали на землі різким розчерком «гусеничного пера»…

А почалося все з того, що танковий батальйон підполковника Олега Миколайчука отримав наказ прикривати державний кордон України в районі населеного пункту Глухів, що на Сумщині. Зай­нявши позиції, танкісти приступили до його виконання. А тим часом конфронтація на Сході України з кожним днем поступово переростала в масштабний збройний конфлікт. Не гаючи часу, далекоглядний комбат почав готувати своїх хлопців до серйозних бойових випробувань. Аби ті «не засиділися в танках», а отримали реальні фахові навички, він організував справжні навчання, які б стали у пригоді під час виконання бойових завдань. Розосередивши бойові машини на ймовірно небезпечних напрямках, прихильник істини «Важко в навчанні, легко в бою» щодня муштрував ввірених йому бійців.

І цей підхід до навчання хлопцям пішов на користь…

«Цирк приїхав»

Після кількох місяців тренувань підрозділ Миколайчука отримав наказ перебазуватись до Луганської області. Ешелон з бойовою технікою прибув до населеного пункту Дмитрівка. Після розвантаження танкісти негайно вирушили в район луганського аеропорту. Завдання – посилити охорону українських позицій. Перша та друга роти розподілилися по блокпостах, а третій (як у казці) дісталася роль штурмового підрозділу.

Як згадує підполковник Миколайчук, у районі їхньої відповідальності проти них «працювали» два танкових батальйони так званої «Луганської народної республіки». Перші бойові зіткнення з ворогом відбулися саме біля аеропорту.

Час від часу сепаратисти на легкоброньованих машинах атакували позиції українських бійців. Аби стати їм на заваді, комбат дав команду підпалити автомобільні шини та поставити димові завіси. І це спрацювало: після чергового обстрілу сепаратисти були впевнені, що вразили наші танки, а ті залишилися неушкодженими і завдали удару у відповідь. Складніше було виявити корегувальників противника. Імовірно, це були місцеві жителі, які за гроші надавали інформацію про переміщення наших військ.

Одного разу на блокпостах проводилася чергова ротація особового складу. Батальйон Миколайчука здійснював прикриття. Усе відбувалося злагоджено і без похибок. Раптом почався масований мінометний обстріл українських позицій. Перехопивши радіообмін найманців, комбат дізнався, що ворог володіє інформацією про початок маршу нашої танкової колони. Не розгубившись, командир швидко прийняв рішення змінити маршрут. А далі, як то кажуть, «справа техніки» у прямому і переносному сенсі: «Булати» з’явились там, де на них зовсім не чекали. Маневруючи без бойового зіткнення, вони блискавично займали відповідні рубежі. А вже за кілька хвилин змінювали позицію.

– Такого «циркового атракціону» найманці явно не очікували. Не знали, мабуть, що до них цирк приїхав, тому квитки і не купили, – припустив один із танкістів-гумористів, виводячи гусеницями танка «автограф» від «Булата». Так батальйон Миколайчука добряче пошарпав ворогу нерви, а найголовніше – забезпечив планову ротацію на блокпостах.

«Трактористи із луганського Улан-Уде»

Якось танкістам третьої роти батальйону Олега Миколайчука випав шанс позмагатися в майстерності з підрозділом окремої танкової бригади з Улан-Уде. Це сталося під Логвиновим. Тоді відбулася справжня танкова дуель.

– Решта моїх підрозділів саме виконували завдання в інших секторах, – пригадує ту подію Олег. – А третя під командуванням капітана Олександра Мороза отримала наказ зайняти населений пункт. У відповідь на нашу атаку росіяни хотіли влаштувати так звану «карусель». Це один з тактичних методів ведення бою, коли танки виїжджають на рубіж відкриття вогню та виконують постріли доти, поки в них не закінчаться снаряди. Потім відходять, а їхнє місце займають наступні. Здійснивши перезарядку, вони знову міняються. І так продовжується до повного знищення об’єкта.

Атака почалась о восьмій годині ранку. Екіпажі підполковника Миколайчука отримали зав­дання прикривати лівий фланг наступу наших військ. Вишикувавшись у лінію, українські «Булати» вирушили у бік Логвинова. Аж раптом з околиці села почулися постріли з танкових гармат. Це «говорили» російські Т-72. Екіпаж Олександра Мороза, прицілившись по одному з них, «дав повну відповідь». Ворожа машина вмить загорілася. З люку почали вистрибувати. Наступною мішенню став танк, що знаходився поруч. Постріл – і він почав відходити. Вогонь охопив другу машину. Дистанція між нашими танкістами та ворожими чимдалі зменшувалась. І тут виявив себе третій танк. Постріл! І чергова ціль уражена…

Успішно виконавши завдання та знищивши три ворожі бронемашини, підрозділ Миколайчука зайняв вигідні позиції в Логвиновому. Згодом, пишаючись своїми бійцями, комбат скаже: «Я не брав участі в цій дуелі. Але гордий за своїх хлопців. Під час атаки ніхто з них не добивав ворога. Поставилися по-людськи. Можна навіть сказати, що ми перемогли росіян психологічно. Скажу по секрету: наприкінці бою в наших танках залишилося по декілька снарядів. Утім хлопці не зупинились, йдучи до повної перемоги. Пізніше російські ЗМІ неабияк піарили одного з учасників того бою – «вчорашнього тракториста із луганського Улан-Уде» Доржи Батомункуєва. Той на весь світ підтвердив, що дійсно брав участь у цьому бою. Отже, факт участі російських військ у збройному конфлікті на Сході нашої держави визнали самі військовослужбовці Росії».

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі і незламність духу Президент України Петро Порошенко особисто вручив підполковнику Олегу Миколайчуку орден «За мужність» ІІІ ступеня.

Олександр ВАСИЛЬЧЕНКО

Powered by Ajaxy