Гордість війська

Час бойових медиків

Час бойових медиків

Останні три роки для вітчизняної військової медицини, без перебільшення, стали вирішальними. Власне, як і для Збройних Сил України загалом.  За період проведення антитерористичної операції на Донбасі стаціонарне лікування в закладах оборонного відомства пройшли близько 110 тис. військовослужбовців

Половина з них повернулися до своїх частин без винесення рішень військово-лікарських комісій. І лише 1,8 % визнані непридатними до військової служби. Це свідчить насамперед про високу якість медичної допомоги як на полі бою, так і у стаціонарі. А також про те, що, попри мирну орієнтацію своєї професії, армійські медики спромоглися швидко перелаштуватися на роботу в умовах війни.

Умови диктує час

Насправді зробити це було не так уже й просто. Адже чимало деструктивних процесів, які протягом багатьох років відбувалися у Збройних Силах України, торкнулися й їхньої медичної складової. Так, через необґрунтовані зміни структури й чисельності, незадовільну матеріально-технічну базу та низку інших причин медична служба мала обмежені можливості виконувати завдання в мирний час та в особливий період.

Безумовним позитивним моментом можна вважати створення військово-медичних клінічних центрів у регіонах, діяльність яких будується за територіальним принципом. Утім свою роботу припинили військові кафедри медичних університетів та відділення підготовки військових фельдшерів. Було скорочено посади санітарних інструкторів підрозділів, відтак – і навчальну медичну роту з їхньої підготовки в Навчальному центрі «Десна».

Можна наводити чимало інших прикладів. Але сенс полягає в тому, аби з усього пережитого зробити правильні висновки. А вони за понад три роки війни є більш ніж очевидними. На відміну від войовничого сусіда наша держава добре пам’ятає уроки Другої світової, коли солдати і цивільне населення гинули мільйонами. Тому нині стримувати російських загарбників на Донбасі ми намагаємося, так би мовити, малою кров’ю, ставлячи за найвищу цінність людське життя. Пригадується, як у перші місяці антитерористичної операції чи не найголовнішими атрибутами стали бронежилети, шоломи і, звичайно ж, вчасна та якісна перша медична допомога. На передовій її надавали всі, хто мав про це хоч якесь уявлення, починаючи від волонтерів і закінчуючи мобілізованими добровольцями.

Не таємниця, що в перші дні вій­ни серед медичного персоналу не вистачало фахівців найнижчої ланки – тих, які перебували на взводних опорних пунктах. Тому командири всіляко намагалися берегти їх. Адже крім того, що вони ризикували на полі бою, на них також полювали снайпери, ворожі диверсійні групи тощо. А їхнім основним завданням було надати елементарну першу допомогу. Наприклад, накласти джгут і оперативно доправити пораненого до найближчого лікувального закладу. Як правило, розташовувався він на відстані 5-10 кілометрів від переднього краю. Вдале виконання цих дій вважалося, хоч і маленькою, але перемогою.

Однак у таких умовах перебували далеко не всі підрозділи. Особливо ті, які виконували специфічні завдання, наприклад, у відриві від основних сил. Там медик первинної ланки фактично ставав єдиною надією на порятунок від смерті. Тож очевидною була потреба щось змінити в самій системі, зокрема на найнижчих щаблях.

– Поступова деструкція Зброй­них Сил призвела до закриття школи санітарних інструкторів, – пояснює координатор планування та реформ медичного напрямку Проектного офісу реформ Міністерства оборони України Мар’яна Безугла. – І тому нам довелося поступово відновлювати втрачене.

Коли ситуація із медичним забезпеченням армії вирівнялася, в оборонному відомстві цю складову вирішили привести у відповідність до стандартів НАТО: за міжнародної допомоги створити й оснастити підрозділи за зразком field ambulance (мобільний медичний підрозділ для лікування поранених у безпосередній близькості до зони бойових дій), розробити відповідні настанови, започаткувати роботу медичної інформаційної системи «Е-здоров’я», розпочати навчання в Центрі тактичної медицини тощо.

Ініціативи координували­ся Про­ектним офісом реформ Міністерства оборони України. Звісно ж, за підтримки закордонних партнерів України. Нагадаємо, 2014 року у відповідь на російську агресію країни НАТО започаткували проекти п’яти цільових фондів, які охопили ключові галузі життєдіяльності ЗС України. Серед них – медична реабілітація військовослужбовців. Її бюджет становить 2,25 млрд євро. Мета – підвищення стандартів роботи медичних служб України у сфері лікування та реабілітації поранених українських військовослужбовців і цивільного персоналу, закупівля належного обладнання, розвиток центрів протезування тощо. Інші фонди допомагають придбати обладнання, техніку, необхідні ліки, засоби тощо.

Але найголовнішим досі залишається питання роботи медика в бойових умовах. Це довів початок війни, коли час доправлення пораненого до пункту надання кваліфікованої медичної допомоги становив не одну годину, як зазвичай вимагають стандарти НАТО, а декілька. Коли бракувало медичних пунктів батальйонів, а сама евакуація відбувалася доволі хаотично. Коли поранених не «сортували» за складністю ушкоджень, а відправляли в лікувальні заклади в міру надходження.

Всі ці проблеми нині вирішують комплексно. Так, торік у медичних установах зони проведення АТО почали впроваджувати новітню електронну облікову систему, яка має зберегти час та покращити якість лікарської допомоги військовослужбовцям. Це саме вона має назву «Е-здоров’я» та вже діє в багатьох військових і цивільних лікувальних закладах.

Її суть у тому, що коли поранений, травмований чи хворий військовослужбовець потрапляє до лікувального закладу, на руки йому видають звичну паперову картку, а вся інформація (діагноз, історія хвороби, результати аналізів, перебіг лікування тощо) зберігається в електронній базі. Доступ до неї можуть отримати фахівці інших медичних установ. Приміром, у разі, коли необхідно продовжити лікування в одній з них, або якщо він просто змінить місце служби.

Когорта бойових медиків зростає

Аби навчити медиків підрозділів працювати за стандартами НАТО, у травні нинішнього року в селищі міського типу Десна розпочав свою діяльність 205-й нав­чальний центр тактичної медицини. Кваліфікаційні стандар­ти його роботи Проектним офісом реформ, групою майбутніх інструкторів та закордонних експертів розроблялися спільно з фахівцями Військово-медичного де­партаменту МО України, Укра­їн­ської військово-медичної ака­демії, Центрального війсь­ко­­во-медичного управління ЗС Украї­ни та Міністерства охорони здо­ров’я.

Він створений з метою заповнити тактичну ланку до медичного пункту батальону. Це буде зовсім інша когорта фахівців – бойові медики. Це люди, які матимуть можливість і право надавати фахову першу медичну допомогу, а також проводити навчання з військовослужбовцями з тактичної медицини.

– Створення Навчального центру тактичної медицини стало можливим завдяки спільним зусиллям Проектного офісу реформ МО України, Міністерства оборони, Генерального штабу, Міністерства охорони здоров’я, широкій міжнародній підтримці США, Канади та Великої Британії, наполегливій праці майбутніх інструкторів, – пояснює заступник начальника організаційно-планового відділу Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України полковник медичної служби Сергій Халік. – Наше військо має стати сумісним з арміями країн-членів НАТО до 2020 року. І підготовка бойових медиків за навчальними програмами передових армій світу – важлива складова цього процесу.

Першим кроком у створенні підрозділу стало навчання кваліфікованого інструкторського персоналу за стандартами НАТО. Після цього випускники курсу застосовували набуті навички на практиці в зоні АТО, у військових шпиталях, евакуаційних бригадах безпосередньо на передовій.

Навчальну програму розробляли українські та іноземні фахівці. Відбір на перший навчальний курс до Центру тактичної медицини відбувався у два етапи. Кандидатів тестували фахівці, які пройшли по декілька відповідних курсів у США, Канаді та інших країнах. При цьому чимало навіть досить досвідчених, але з недостатніми навичками чи мотивацією фахівців, не потрапили до числа курсантів. Загалом не пройшли близько половини претендентів.

Тетяна Куксова – один з інструкторів центру. Навчалася рятувати життя іншим після того, як у вій­ні на Донбасі загинув її чоловік. Закінчила курси в Канаді. Тепер вчить інших того, що знає сама. Її товариш по навчанню Олександр Мазур перший досвід роботи бойового медика також набув на передовій. Розповідає, що жодних манекенів та інших навчальних засобів тоді не було.

– Найголовнішою вимогою до кандидатів на навчання є висока мотивація та бажання стати бойовим медиком, – розповідає Мар’яна Безугла, координатор планування та реформи медичного напрямку Проектного офісу реформ МО України. – Проходження курсу забезпечує професійну підготовку. Але при цьому слід пам’ятати, що на полі бою медик має дуже високе фізичне та психологічне навантаження, він постійно ризикує. Тому наші курсанти передусім повинні бути вмотивовані рятувати життя. Решті їх навчать тут.

У країнах НАТО бойовий медик має знання й надає допомогу пораненим на рівні нинішнього санінструктора роти. Але працює, починаючи з рівня взводу. Він постійно на передовій: надає домедичну допомогу пораненим, здійснює їхнє сортування і організовує евакуацію, а також допомагає медичним спеціалістам у щоденній діяльності. Для цього не обов’язкова медична освіта, достатньо 3-5 місяців навчання і постійної практики. Взводний бойовий медик постійно зі своїми бійцями: тренує їх рятувати життя собі й товаришу поруч, виявляє захворювання і відправляє до фельдшера або лікаря в медпункті. Саме за таких умов медицина наближається до поранених, підвищуючи шанси на порятунок їхнього життя.

Манекени, але не для фільмів

На обладнання для забезпечення роботи Навчального центру тактичної медицини ЗС США виділили Україні 700 тис. доларів. Серед обладнання, зокрема, три манекени-симулятори. Вони дають медикам можливість навчатися, ніби на справжніх людях. Адже повністю нагадують людське тіло, мають свою систему «кровообігу» і спроможні видавати звуки. До їхнього конструювання залучали навіть фахівців, які займалися створенням спецефектів у кіно.

Функціональність манекенів і моделювання реальних подій – головні критерії ефективного навчання. На ідентичних експонатах навчаються американські, натовські медики. Кожен коштує більше 2 млн грн. І це не просто понад 110 кілограмів гуми, а складний комп’ютеризований механізм.

Спеціально навчені інструктори за допомогою блока управління запускають відповідну програму. Коли курсант розпочинає проводити з «пораненим» маніпуляції, прилад фіксує його дії, а наприкінці видає результат: скільки крові втратила людина, її фізичний стан, вижила вона, отримавши допомогу, чи ні.

Перші експериментальні курси триватимуть чотири місяці, їх пройдуть 60 військовослужбовців. Загалом до кінця нинішнього року лави Збройних Сил поповнять близько трьох сотень висококваліфікованих бойових медиків. У такий спосіб вітчизняне військо поступово має досягти ще одного важливого показника НАТО. Адже за українськими стандартами на одного парамедика припадає сот­ня військових, а за натовськими – 30. З відкриттям Центру тактичної медицини кількість бойових медиків, безумовно, вдасться збільшити.

Зазнає зміни і програма навчання медичної роти 169-го навчального центру Сухопутних військ. За словами командира цієї частини полковника Віктора Ніколюка, досі вона не забезпечувала достатню фахову підготовку військовослужбовців-медиків.

Ті ж, хто успішно складе іспити, будуть переведені для подальшого проходження служби в новостворений Центр тактичної медицини. І вже після його закінчення отримають сертифікат навченості.  Частина фахівців залишиться на посадах інструкторів і проводитиме заняття з курсантами, які приходитимуть з військ.

Розвиток останніх подій на Донбасі засвідчує, що з часом потреба у фахових медиках первинної ланки навряд чи зменшиться. І не лише через продовження бойових дій, а й тому, що фактично лише вони можуть надати необхідну допомогу місцевому населенню в небезпечних районах, а також інженерно-саперним підрозділам, які розміновують визволені від сепаратистів території.

 

Сергій Басараб

Ти станеш командиром!

Військо України

EnglishFrenchGermanItalianPortugueseRussianSpanishUkrainian
Powered by Ajaxy
Международный выставочный центр

Партнери проекту