Герої АТО

Марусині ведмеді

Марусині ведмеді

За отаманський характер хлопці з козацької сотні Майдану назвали її Марусею, а добровольці ж охрестили  «Звіробій» за непохитне прагнення боронити Україну. Цю сміливу  легендарну жінку добре знають армійські командири, шанують і поважають бійці. Вона – активний учасник Революції гідності, волонтер, командир добровольчого батальйону, нагороджена відзнакою «Народний Герой України». Нині старший солдат успішно керує інструкторською групою «Марусині ведмеді» у Високомобільних десантних військах, де пройшли польовий вишкіл сотні майбутніх бійців АТО. Обравши важкий і зовсім нежіночий шлях, вона виконує роботу, яку інші вважають непідйомною… Віра в перемогу над агресором і бажання зберегти Україну для своїх нащадків об’єднали навколо жінки-воїна справжніх патріотів та відважних захисників

– Ближче до опівдня почався розстріл «Небесної сотні». Хвора, з високою температурою, телефоном координую людей, які пропонують допомогу. Приймати сотні дзвінків небайдужих киян допомагає мама. У слухавці чую дитячий голос: «Ми – Даша і Катя. Нам по чотирнадцять. Як передати речі для захисту від куль нашим хлопцям? Ми готові йти на Інститутську»… Голос літньої жінки також добре пам’ятаю: «Я – колишній лікар. У своїй квартирі можу прийняти двох поранених. Везіть. Чекаю.» Через кілька хвилин бабуся вторить: «Де постраждалі? Їду на Майдан. Квартира моя на бульварі… Ключі там… Їжа у холодильнику, а ліки на столі…» Тоді весь Київ відкрив двері. Незнайомі люди ставали рідними. Це було надзвичайне відчуття, його не можна ані пояснити, ані описати. Братерство українців я відчуваю донині… – так Маруся Звіробій згадує події 18 лютого 2014 року, які докорінно змінили її життя та долю нашої країни. Того дня для дизайнера, підприємця та журналіста розпочалася справжня боротьба за незалежність України, яка триває й досі.

З самого початку Євромай­дану українська патріотка з Київщини приносила протестувальникам їжу, теплий одяг, взуття, дрова… Недоспані ночі, люті морози, хвилювання, міліцейські штурми – все пережила. Стала волонтером, а згодом і координатором групи, що опікувалася пораненими на Майдані. Коли сутички на головній площі країни стихли, патріоти самооборони продовжили очищати країну від представників злочинної влади. У селах і містечках області спільно з побратимами вона змусила скласти повноваження багатьох очільників рад тих часів…

…У березні 2014 року окупаційні війська Росії анексували український Крим. У східних областях нашої держави проводяться проросійські акції та сепаратистські протести. Щоб адекватно відповісти «північному брату» на щоденні загрози, українці підтримують армію всім миром, військо поповнюють перші мобілізовані… Плече допомоги підставляє й Маруся. На той час вона обіймає посаду командира добровольчого батальйону «Правий сектор» у Київській області. Разом із побратимами створює у Василькові базу для тренувань – «Марусин полігон», де отримували військову підготовку ті, хто вирушав на Донбас у складі добровольчих підрозділів. Команда Марусі Звіробій робила все можливе, аби навчити хлопців влучно стріляти, тактики ведення бою, первинної медичної допомоги та саперної справи.

– Спочатку ми тренували хлопців з Майдану. Потім на полігон прибували охочі навчитися воювати. Серед добровольців – люди з Сімферополя, Ялти, Луганської та Донецької областей. Їх навчали три інструктори: топографом був «Рембо», саперну справу вів «Сайфула», а вогневою, бойовою й тактичною підготовкою займався «Ведмідь» – найдосвідченіший наставник. Тому випускників нашого полігона й назвали «Марусиними ведмедями», – розповідає старший солдат Звіробій. – За вихідні вишкіл полігоном проходила сотня потенційних бійців. Відбір був дуже ретельний, і не кожен доброволець зміг пройти польові навантаження. Перевагу віддавали дужим, сильним і витривалим хлопцям.

Звістка про «Марусин полігон» швидко розлетілася не тільки по Україні, а й за її межами. Інформацію про Марусю та її «ведмедів» активно підхопили російські й колабораціоністські ЗМІ. На кремлівських телеканалах Звіробій зажила неабиякої популярності, а деякі пропагандисти навіть назвали її «неонацисткою» за незгасну любов до України.

Траплялися випадки, коли в лави «ведмедів» проникали «заслані козачки» з Росії, які буцімто хотіли боронити українську землю від терористів Путіна. Про одну історію Маруся охоче розповіла:

– Якось на полігон до нас потрапив хлопець із Якутії. До України приїхав під час Майдану. Видавав себе за нашого патріота, навіть одружився з українською дівчиною. Якут хвалився, що його бабуся була «бандерівкою», тож він мусить продовжити її справу… – каже Маруся. – Проте перебування в Україні закінчилося для нього кепсько. Він розтринькав усі сімейні гроші, кидався з кулаками на дружину, почав заглядати в чарку й відповідно проговорився, як насправді любить Україну. Хлопці одразу «розкусили»  зухвальця, який виявився російським агентом…

Восени 2014-го добре натреновані «Марусині ведмеді» вперше поїхали в район АТО у селище Піски, що неподалік Донецька. Разом з бійцями збиралася на передову й їхня очільниця. Та не судилося… Наша героїня чекала дитину. На Схід поїхав її чоловік. Однак, і вона, як могла, підтримувала хлопців. Бігала з «пузиком» по полігону, збирала все необхідне воїнам, шукала інструкторів, допомагала в тилу правоохоронцям. У цьому полум’ї боротьби Маруся стала мамою – народила донечку. Як каже жінка,  це її кровиночка, її гордість, надія, оберіг.

…Весна 2015 року. Українські добровольчі підрозділи були виведені із зони антитерористичної операції та поступово входили у Збройні Сили й Національну гвардію України. Не стали винятком і «Марусині ведмеді». Одного дня доля звела Звіробій з комбатом 79-ї окремої аеромобільної бригади Максимом Миргородським на позивний «Майк». Саме він став їхнім провідником у військо. До складу миколаївських крилатих піхотинців влилося 60 підготовлених бійців – два готові взводи.

– «Майк» пишався моїми хлопцями. За рік служби вони зарекомендували себе воїнами із «залізною» дисципліною. Охороняли кордон поруч із Кримом, били ворога на Приазов’ї. Слава про них поширювалася. Коли комбата запитували: «Хто ці хлопці?». Він гордо відповідав: «Це – «Марусині ведмеді», а тепер – мої…» Про колишніх добровольців довідався командувач ВДВ Михайло Забродський. – згадує жінка. – Я зустрілася з Героєм України під Маріуполем. Розповіла про свою діяльність і запропонувала допомогу. І генерал не відмовив. «Чудова робота! Підготуйте таких «зубастих рексів» для інших наших бригад…» – почула від нього.

Звіробій вивела свою команду із добровольчого корпусу. Сама уклала контракт зі Збройними Силами України. З комбата перейшла в солдати та очолила мобільну групу «Марусині ведмеді» у 199-му навчальному центрі Високомобільних десантних військ. Інструкторську справу продовжує понад рік. Тепер – офіційно. Як і раніше, навчає діяти в екстремальних умовах на полі бою й загалом проводить попередню підготовку хлопців, які прагнуть стати десантниками й захищати свою країну. «Коучі» її групи – теж першокласні бійці з досвідом бойових дій в АТО. Суворі вимоги цих спецпризначенців – професіоналізм, хороша фізична підготовка, інтелект. Перші досягнення з’явилися відразу. Експеримент з підготовки крилатих піхотинців дав позитивний результат. Упродовж 2016 року по одному взводу навчених і вмотивованих «ведмедів» поповнили лави 95-ї, 80-ї, 25-ї українських десантних бригад та 13-го окремого аеромобільного батальйону. Нині Маруся готує для чергового підрозділу вже роту…

– До нас потрапляють найкращі. «Обкатування» підрозділу із 30 осіб триває півтора місяця. Один з «іспитів» – школа виживання воїна. Тут гартуються бійцівські якості. Кожен доводить, що є командним «гравцем» і готовий у складних умовах стояти за своїх побратимів, – розповідає керівник інструкторської групи. – Уявіть собі закриту місцевість без елементарних умов цивілізації… У курсантів тільки автомат… Дошкуляє негода… Хлопці добувають вогонь, вбивають зайця і готують їжу, ночують на морозі, вступають у бій із «диверсантами»… Хто не зламався і пройшов цей тест до кінця, той вижив, став універсальним солдатом!

14 березня 2017 року наш народ вперше відзначатиме День українського добровольця. Вчителі, лікарі, студенти, підприємці – сотні патріотів – після багатомісячних боїв у Києві не роз’їхалися по домівках, а з барикад Майдану вирушили боронити незалежність України на Донбасі. Сьогодні більшість із них гідно служать у лавах Збройних Сил України

Після завершення підготовки бійців діє принцип «єдиного кулака». Ця перевага Марусиних випускників полягає в тому, що десантників не розпорошують по різних підрозділах, як зазвичай буває в армійців. А саме таким загартованим і «притертим» колективом їх «десантують» у військову частину, а потім у найгарячіші точки Донбасу.

…Для своїх «ведмедів», які воюють за рідну землю, Маруся Звіробій стала дбайливою й вимогливою наставницею. Коли відправляє хлопців на передову, то завжди благословляє їх словами: «Бережіть Україну та один одного!» Завжди звертається до Всевишнього і молиться, щоб він захищав їх.

…Її мета та мрія незмінні – Україна має бути незалежною та успішною державою. Жінка переконана, що сильною Україна може бути лише з професійною армією.

За фахом Маруся – викладач графічного дизайну. З дитинства захоплюється історією, особливо військовою. Її колишнім хобі є історична реконструкція часів Другої світової війни. При відтворенні минулих подій була політруком червоної армії. Під час Революції гідності реконструкторський рух розпався. Його учасники спочатку подалися на Майдан, а потім – поїхали на передову

За відданість своєму народові й патріотизм волонтерська спільнота України та громадськість вша­нували Марусю відзнакою «Народний Герой України». Ця нагорода для неї – найцінніша.

– На такі вчинки мене надихають люди, які нині зі мною поруч і яких я дуже поважаю. Дійсно, генерал-лейтенант Михайло За­бродсь­кий створив колектив однодумців. Він – справжній реформатор, людина амбітна, наполеглива і водночас – виважена, інтелігентна. Начальник центру полковник Святослав Щербина та комбат майор Олег Костельняк завжди допоможуть розумною порадою та підтримають в будь-який час. Дуже вдячна я і своїй мамі, яка мене розуміє і чекає вдома. Заради них хочеться жити, служити, робити добрі справи, – впевнена старший солдат Звіробій.

…Сьогодні чимало українських жінок взяли до рук зброю. Щодо цього в суспільстві є різні думки. Та погодьтеся: це героїчний вчинок. У наш непростий час, коли Україна потребує допомоги своїх синів та дочок, такими солдатами, як Маруся Звіробій, варто пишатися. Вони назавжди увійдуть в історію як захисниці нашої Батьківщини!

Олег СУШИНСЬКИЙ

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy
Международный выставочный центр

Партнери проекту