Гордість війська

Перемога буде на Донбасі!

Перемога буде на Донбасі!

Третій рік поспіль танкісти-віртуози зі Сполучених Штатів Америки, а також європейських країн  – членів та партнерів НАТО збиралися на полігоні навчального центру Командування підготовки 7-ї армії США в Європі, розташованому поблизу німецького міста Графенвір. Тут традиційно проводилися змагання Strong Europe Tank Challenge (Сильна Європа).

Прикметно, що в цьогорічному турнірі українська команда брала участь удруге. На жаль, посіла восьме місце серед восьми та, попри цю невдачу, танкісти 14-ї окремої механізованої бригади вважають набутий досвід неоціненним

Конкурс, організаторами якого є командування ЗС США в Європі та командування Сухопутних військ ЗС Німеччини, проводиться не так давно, та вже зажив неабиякої слави. Участь у ньому українських танкістів свідчить насамперед про визнання нашими європейськими партнерами їхньої фаховості та професіоналізму. Судіть самі: минулого року наша держава була серед шести країн, запрошених на змагання, нинішнього – серед восьми. Це при тому, що Північноатлантичний альянс, під егідою якого воно проводиться, загалом налічує 29 (!) країн-членів, ще кілька є учасниками програм з розширення партнерства. Тож цілком логічно, що на турнір такого рівня відбирають найкращі екіпажі.

Конкуренція дуже серйозна. Та попри це, минулоріч наші танкісти за сумою здобутих балів посіли п’яте місце, продемонструвавши один з трьох найкращих результатів у стрільбі штатним снарядом. Танковий взвод 14-ї окремої механізованої бригади виборов п’яте місце з шести, обійшовши команду Польщі, яка виступала на новітніх танках Leopard 2A5. Особливу повагу учасників викликало те, що українці демонстрували свою майстерність на Т-64БВ – машинах хоч і модернізованих, але досить незвичних для натовців.

Цьогоріч ситуацію з технікою ви­рішили виправити. На танковий біатлон відправили Т-84 – попе­ред­ника знаменитого танка «Оплот». На понад 48-тонній машині встановлено силову установку потужністю 1,2 тис. кінських сил. Вона на третину потужніша, ніж у Т-64БВ, та відповідає таким іноземним зразкам як Abrams та Leоpard-2.

Серед інших переваг бойової машини – комплекс оптико-електронної протидії «Варта». Він сповіщає екіпаж, коли противник наводить на танк далекомір. В автоматичному режимі система створює термодимову завісу або розвертає башту, аби знищити противника в тому напрямку, звідки танк був опромінений. До складу «Варти» входить також система постановки оптичних перешкод «Штора», здатна відводити від бойової машини ворожі протитанкові ракети, керовані за допомогою лазера. Додаткові захисні екрани, автоматизована система пожежогасіння – все це допомагає зберегти життя екіпажу та підвищує живучість бойової машини на полі бою загалом.

Використання режиму «Дубль» дозволяє командиру танка брати на себе керування вогнем гармати та спареного 7,62-мм кулемета. А зенітний 12,7-мм кулемет, встановлений над його люком, стабілізований для стрільби також по наземних цілях. Цю модернізацію впровадили, врахувавши досвід війни на Донбасі, де танкісти часто використовували цей кулемет саме по наземним цілям.

Трансмісія з чотирма реверсними передачами дає змогу рухатися назад з максимальною швидкістю до 35 км/год. Це покращує маневреність машини за потреби швидко змінити позицію. «Шістдесятчетвірка», для порівняння, могла розігнатися заднім ходом лише до 5 км/год. Новітній приціл навідника ТПН-4 здатний розрізнити ціль типу «танк» на відстані до 3,5 тис. метрів, а ціль типу «піхотинець» – до 2,2 тис. Сучасна вітчизняна цифрова радіостанція «Либідь» дозволяє екіпажу тримати зв’язок не лише з іншими танками, але й з піхотою.

Загалом за оснащенням електронікою «вісімдесятчетвірку» можна порівняти з хорошою іномаркою. Щоправда, нову техніку танкісти отримали лише за місяць до початку змагань. Можливо, саме тому не встигли повністю освоїти її та пристосуватися до роботи на ній. А ось їхні суперники традиційно виступали на американських «Абрамсах», німецьких «Леопардах» та французьких «Леклерках» найновіших модифікацій – найкращих танках, які стоять на озброєнні найсильніших армій світу.

Змагання розпочалися з «дня відкритих люків». Танкісти спілкувалися між собою, знайомилися з технікою команд-учасниць тощо. А вже наступного дня почали проходити 13 виснажливих етапів турніру: танковий взвод у наступі, в обороні, розпізнавання та ідентифікація цілей, розвідка, корегування вогню артилерії, ремонт ураженого танка та надання медичної допомоги екіпажу, оцінювання дистанції до цілі, водіння, евакуація бойової машини в умовах радіохімічної загрози, стрільба з особистої зброї, подолання смуги перешкод, танкова олімпіада (перенесення на швидкість запчастин та боєкомплекту) та снайперська стрільба.

Одна з найважливіших вправ – «танковий взвод у наступі». Вона складалася з кількох етапів,
виконання яких час від часу ускладнювали різноманітні ввідні (мінні загородження, контратака групи піхоти тощо). На швидкості 20 км/год екіпажі повинні були вразити 10 рухомих танкових мішеней, по вісім танків в окопі та БМП, а також шість груп піхоти. Мішені з’являлися на 15 секунд. Танкістам видали 10 бронебійних снарядів та 150 патронів до ПКТ. Про складність завдань свідчить загальна сума балів, яка нараховувалася за виконання цієї вправи, – 500, з них 380 – за влучність і 120 – за тактичні дії. Тактичні дії українці відпрацювали добре. А ось із влучністю були проблеми. Прилади прицілювання виявилися не готовими до повноцінної і правильної роботи. Загалом за відпрацювання вправи «танковий взвод у наступі» нашим вдалося набрати лише 208 балів.

Наступного дня українська команда оцінювала тактичну обстановку, визначала відстань до цілі, вела стрільбу з пістолета тощо. Спочатку екіпажі проводили візуальну розвідку противника, який закріпився в імітаційному містечку, його озброєння, кількість особового складу та пости. Після цього доповідали командиру взводу. Завдання ускладнювалося тим, що бійці противника постійно перебували в русі. Вони змінювали позиції, встановлювали перешкоди, тож порахувати їх було досить непросто.

Наступна вправа імітувала відмову далекоміра. Тому екіпаж мав визначити дальність до цілей оптичним методом. Кожна з них демонструвалася лише 20 секунд. Неабиякої динаміки додала швидкісна стрільба. Танкісти виконували вправу з різних положень: стоячи, з коліна, лежачи та з танка. Уразивши одну мішень, вони мали швидко переміститися на іншу позицію і вразити наступну. По кожній дозволялося стріляти від одного до шести разів. Аби успішно подолати цей етап, лише влучної стрільби виявилося замало. Необхідно було мати добру фізичну підготовку, вміти швидко перезаряджати зброю та бути готовим до бою. На загальний результат впливала як влучність стрільби, так і час подолання дистанції. Загалом швидкісна стрільба продемонструвала, наскільки танкові екіпажі готові вести бій в умовах бойового стресу.

«Танковий взвод в обороні» – цей етап додав клопоту всім учасникам змагань. По-перше, потрібно було вразити близько 30 мішеней, і це без урахування цілей для кулемета. Крім того, по деяких мішенях танкісти вели вогонь двічі, оскільки після першого влучання вони так і залишалися стояти. Ще чотири мішені знаходилися на відстані понад 2 тис. метрів, тому влучити було досить складно.

Українські танкісти на цьому етапі знищили 21 ціль типу «танк та БМП» із 28 можливих. Але вкотре пересвідчилися, що наша техніка не зовсім відповідає умовам проведення таких змагань. Річ у тому, що полігон навчального центру командування підготовки 7-ї армії США обладнаний з урахуванням габаритів американських танків M1A2 Abrams. Вони вищі за українські Т-84. Тому при виконанні деяких вправ українцям довелося виявляти кмітливість. За це судді позбавили нашу команду певної кількості балів. У підсумку за виконання вправи «танковий взвод в обороні» українські танкісти здобули 312 балів із 500 можливих.

Швидкісне водіння, медична евакуація, подолання смуги перешкод, спортивна естафета та швидкісна стрільба – ці вправи стали заключними. А завершилися змагання традиційною «дружньою стрільбою». Від кожної команди на рубіж виїхало по одному танку. Перший постріл здійснили спільно, решту – по мірі готовності екіпажу.

Переможцями цьогорічного тан­кового біатлону Strong Europe Tank Challenge стали танкісти Німеччини на Leopard 2A6. Друге місце посіли дебютанти змагань – військовослужбовці Швеції на Stridsvagn 122. Бронза дісталася танкістам з Австрії на Leopard 2A4. Американські армійці отримали кубок за окрему номінацію – «Снайперська стрільба».

Українська команда цьогоріч посіла восьме місце. Звісно, можна багато говорити про причини такого результату. Але очевидно, що ні в суддів, ні в решти учасників змагань не виникло жодних сумнівів щодо належної професійної підготовки українських екіпажів. По-перше, як вже зазначалося, далеко не всі країни НАТО отримують запрошення на турнір такого рівня. До того ж наші хлопці – єдині з усіх учасників мають досвід участі в бойових діях. Саме ним і цікавилися іноземні колеги при спілкуванні з українськими танкістами.

Командир танка Роман Кири­чук, наприклад, обороняє Україну від російського агресора з 2014 року. Останні бойові завдання виконував між Щастям і Станицею Луганською. Брав участь у найзапекліших боях з російськими танковими підрозділами, зокрема поблизу Дебальцевого.

Також серед тих, хто представляв нашу країну на танковій першості Європи, – екіпаж старшого сержанта Віталія Мушки. За його плечима майже чотири роки участі в бойових діях. У 2014-му воював за Савур-Могилу. За виявлений героїзм у боях з російськими окупантами Віталій Мушка нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. І якби у змаганнях був конкурс на особисту відвагу, уміння діяти у критичних ситуаціях тощо, то рівних українцям у ньому б не було!

Що стосується техніки, то попереду ретельний аналіз і належні висновки. Якщо у Т-84 є недоліки, то краще їх виявити саме на змаганнях, а не на полі бою. Загалом не важливо, яке місце присудили нашій команді. Адже ми всі добре розуміємо, що набагато важливішою буде наша перемога у війні за українські Крим і Донбас.

 

Сергій Басараб

Powered by Ajaxy