Герої АТО

Приймай роту, Владе…

Своїм двометровим зростом і статурою він нагадує відомих американських баскетболістів Блейка Гріффіна, Кобі Браянта, Леброна Джеймса… Та, на відміну від грізних форвардів, котрі до того, як стати «баскетбольними богами» для заокеанської публіки, роками відточували філігранні «слем-данки» на спортивних майданчиках, Владислав Циба обрав благородну професію захисника України й у зовсім юному віці потрапив на війну. Корінний донбасівець понад три місяці захищав авдіївську промзону, протистояв навалі російських окупантів, був поранений. Попри всі труднощі, через які довелося пройти, східна війна стала для українського офіцера-десантника справжньою школою життя…

27 лютого 2016 року – особливо пам’ятна для Владислава дата, бо того дня він став офіцером. Випускник аеромобільного факультету Одеської військової академії отримав призначення на посаду командира взводу у 90-й батальйон 81-ї окремої аеромобільної бригади – однієї з найбоєздатніших у зоні АТО. Перші дні в новому колективі для молодого офіцера виявилися нелегкими. Його підлеглі – бійці четвертої, п’ятої та шостої хвиль мобілізації – за віком годилися Владу в батьки. Всі учасники бойових дій. Кожен пройшов не одну гарячу точку на Донбасі. Тож молодий офіцер «не рубав шаблею» і не послуговувався безглуздою приказкою: «Я начальник – ти дурень!» Він будував стосунки на взаємоповазі. Поступово заживав авторитет. А в березні 2016-го вперше поїхав у район проведення антитерористичної операції.

Як тут не згадати слова із книги «Взвод, приготуватись до атаки!..» письменника Сергія Міхієнкова: «Вони, лейтенанти, завжди були наймолодшими солдатами у списку взводів і рот. Їх не балували нагородами. І коли щось не могли виконати бійці, приклад подавали взводні лейтенанти…».

– Авдіївська промислова зона, відвойована в бойовиків, на той час стала найгарячішим місцем фронту. Ми прибули в Авдіївку в складі ротної тактичної групи, яка налічувала понад 150 військово­службовців, – згадує десантник. – Звісно, хвилювалися. Адже якихось двадцять днів тому я сидів за курсантською партою, а тут – вже на самісінькій передовій. Бути військовим командиром – це дуже велика відповідальність, адже йшлося про життя людей. Усвідомлював, що й сам можу не повернутися звідти живим.

За словами Владислава, «промку» недарма назвали другим донецьким аеропортом. Про те, що ворог не шкодував снарядів, свідчили розбиті бетонні будівлі та зрешечені металеві конструкції. Акустика від зруйнованої інфраструктури відбивала напружену атмосферу. Кожну секунду лупали вибухи. Навіть автоматна черга десь поряд змушувала переходити на біг. Противник стояв на відстані до 100-150 метрів, тому регулярно велися справжні бої.

Взвод Циби зайняв оборону на позиції під назвою «Підкова». Звідти десантники тримали під вогневим контролем стратегічно важливу для терористів транспортну артерію Донецьк-Горлівка. Усі спроби бойовиків вибити «крилатих піхотинців» із цієї ділянки фронту закінчувалися для них поразкою. Нашим хлопцям доводилося ховатися в укриття, відстрілюватися, вести спостереження та знову чекати підступних атак бойовиків і найманців. Однак вони витримали шалені обстріли, дуже швидко звикли до обстрілів, на ходу навчалися воювати і бити ворога.

Сутички з оскаженілими прихильниками «руського міру» в середині березня 2016 року назавжди відклалися в пам’яті взводного Циби. Владислав та його воїни щоденно протистояли терористам, які практично безперервно вели вогонь зі сторони покинутого гуртожитку – будівлі, що слугувала своєрідним орієнтиром для наших хлопців. Часто вони допомагали побратимам із сусіднього поста «Грузин» та разом перехресним вогнем «кошмарили» лютого ворога й знищували його та техніку.

А цей героїчний вчинок увійшов до історії їхньої ротної тактичної групи 90-го батальйону.

Якось хлопці одного з підрозділів роти, які закріпилися за кілометр від «Підкови», цілу ніч вели інтенсивний бій із російсько-терористичними військами. Бойовики намагалися взяти наших захисників в облогу, проте марно. Однак, коли бойовики кинули на захоплення тієї позиції всі свої наявні сили, сержант запросив допомогу:

– Ще кілька атак – і ми будемо в оточенні. Сили нерівні. «Сепарів» більше, сунуть, наче орда, і вже практично під носом у нас! Прошу брати, допомогу! – гукав боєць на іншому кінці рації.

Командування, яке знаходилося на спостережному пункті, доповідь прийняло. Офіцери стискали кулаки. Кожен викурив не одну сигарету. «Чи живі?» – крутилася думка. Коли визрів план порятунку, на допомогу воїнам, що опинилися під мінометним «дощем», кинувся особисто командир 3-ї роти Василь Янюк з двома офіцерами. Військовослужбовці потайки дісталися хлопців, оцінили обстановку і доповіли інформацію про маневри «деенерівців». Завдяки вмілій вогневій операції десантники не допустили прориву терористів. Ротний замисел «спрацював» блискавично.

– Бійці, які спішили на допомогу, коли наблизилися до передової групи, відкрили гранатометний і кулеметний вогонь по противнику. Це стало для окупантів неприємним сюрпризом. Терористи почали панічно відступати і втратили між собою взаємодію. Дана ділянка «промки» залишилася під українським контролем. Тоді всі офіцери, включаючи й командування нашого батальйону, завдання виконали успішно, – згадує десантник.

…Ввечері 13 травня під час одного з ворожих обстрілів Владислава було поранено. Тієї миті він знаходився на «Підкові» й керував своїми кулеметниками, які вправно знищували вогневі «гнізда» терористів. Раптом зі сторони проросійських бандитів по нашому командному пункті пролунали постріли із ручних протитанкових гранатометів. Все відбулося миттєво. Один снаряд пролетів над головою Владислава, другий – влучив у бетонну опору та розірвався поряд з офіцером.

– Це був звичайний день з обстрілами, напруженістю та прихованим страхом. Реальна загроза існувала завжди, бо невідомо, що може прилетіти з ворожого боку. Бойовики вкотре відкрили вогонь. Ми відповіли і почали вибивати їх з тих місць. Я керував операцією. – згадує епізод бою лейтенант Циба. – Хвилин тридцять знадобилося, щоб зачистити «сепарів». Я ще підбадьорив хлопців: «Молодці. Чудова робота!». І тут… «бах» – постріл. Потім – другий… Одразу не усвідомив, що відбувається. Згодом побачив кров. Осколки від гранати пошкодили руку, оніміли пальці, отримав контузію. Лікувався в польовому шпиталі у Красноармійську, потім – у Дніпрі. Цей гіркий спогад і досі крає душу…

Коли одужав і загоїлися рани, лейтенант Владислав Циба повернувся у стрій. Авдіївську промислову зону разом зі своїм взводом він захищав іще двічі. Але туди взводний повернувся уже зовсім іншою людиною: це був змужнілий, зосереджений, сильний тілом і духом командир. Його взвод, як і весь 90-й батальйон, показав насправді, як потрібно захищати кожен клаптик рідної землі.

…У травні і на початку червня противник помітно посилив інтенсивність вогню. Штурмували танками, гатили із заборонених 152-міліметрових самохідок й 120-міліметрових мінометів. Бойовики вже неприкрито порушували Мінські домовленості. Через їхні обстріли на спостережні пости не могли добратися працівники місії ОБСЄ.

– Активні бої припадали на другу половину дня та ніч. Терористи занавали великих втрат. Вони не вміли воювати. Доходило й до казусів, бо «сепари» вбивали навіть своїх поплічників. Ті кричать: «Дибіли, в нас «двохсоті», закінчуйте стріляти, поки ви нас тут усіх не повбивали! Краще по «украх» влупіть!». Втім регулярно «нахапають» від наших і просять перемир’я, яке згодом самі ж підступно порушують. Складалося враження, що не знає так звана еліта армії «ДНР» відомої поговірки: «Противника треба поважати! – розповів офіцер.

…16 червня в десантників 81-ї аеромобільної бригади відбулася ротація. 90-й батальйон повернувся в пункт постійної дислокації. На «промці» хлопців змінили побратими із 122-го аеромобільного. За успішно виконані завдання Владислав Циба отримав подяку від командування частини. Адже за три ротації в найгарячішій точці АТО  усі його підлеглі повернулися живими. За свої заслуги отримав волонтерську медаль «Авдіївка. Промзона. Стояли на смерть» та почесний нагрудний знак спілки ветеранів ВДВ України «Десантна доблесть». Згодом талановитого офіцера призначили командиром роти.

– Мене викликав до себе командир бригади полковник Євген Мойсюк і подякував за службу. Він сказав: «Владе, приймай роту! Знаю, що ти готовий керувати таким підрозділом. Впораєшся!» Відповів коротко: «Слухаюсь!» Так став ротним і довіру нашого легендарного комбрига не маю права втратити. Приємно, що командування позитивно оцінило мою роботу, – усміхається десантник.

…Владислав Циба родом із донбаського містечка Мирноград – колишнього Димитрова, що за п’ятнадцять кілометрів від найближчої залізничної станції – Покровськ (Красноармійськ). Там мешкають його батьки, які пишаються сином – справжнім воїном.  Офіцер зізнався, що для нього – корінного уродженця Донбасу і захисника Вітчизни повернення мирного життя на тимчасово окуповані території України є одним з головних завдань. Він впевнений, що це лише питання часу.

– Я завжди ставлю за приклад свій рідний Мирноград, який завжди був українським. Навіть під час «кривавої весни» 2014 року, коли сепаратистські групи захоплювали адміністративні будівлі, створювали блокпости та розгулювали Слов’янськом, Краматорськом і Костянтинівкою, в Мирнограді майорів синьо-жовтий стяг і відбувалися проукраїнські патріо­тичні зібрання. Одягнувши блакитний берет, я не один раз гордо проходив вулицями міста і не чув жодного лихого слова у свій бік. Коли випадає можливість, наві­дуюся до своїх батьків, рідних, друзів і нічого не боюся, адже це – моя рідна українська земля. Вірю, що вже незабаром настане час, коли до людей, які проживають на тій стороні, прийде прозріння, – переконаний офіцер.

…Свою місію в зоні АТО відважний десантник виконав із честю. Він ніколи не ховався за спини солдатів, а навпаки – був у вирі подій поруч із підлеглими в окопах, у бліндажах і на постах. Командував, радив і підтримував своїх хлопців у важкі хвилини інтенсивних обстрілів. Попри молодий вік, Владислав Циба виявився справжнім героєм і командиром, яким може пишатися Українська армія!

Олег СУШИНСЬКИЙ

EnglishFrenchGermanItalianPortugueseRussianSpanishUkrainian
Powered by Ajaxy

Ти станеш командиром!

Військо України
Международный выставочный центр

Партнери проекту