Герої АТО

УКРАЇНСЬКІ ЦІННОСТІ І ДЕВАЛЬВАЦІЯ ВОРОГА

УКРАЇНСЬКІ ЦІННОСТІ І ДЕВАЛЬВАЦІЯ ВОРОГА

Море квітів і море сліз радості. Десятки державних прапорів, вкритих написами «З поверненням!», «Вітаємо на рідній землі!», «Героям — слава!». Гарячий чай і солодощі. Безплатні автобуси, які постійно курсували від станцій київського метро до аеропорту «Бориспіль». І тисячі людей – як рідних і бойових побратимів, так і просто небайдужих українців. Так 27 грудня Батьківщина зустрічала 73-х уже колишніх заручників, звільнених з підвалів бандитських угруповань «ЛНР» і «ДНР»

– Україна своїх не кидає! — наголосив Президент України Петро Порошенко у своїй вітальній промові. – Цим ми відрізняємося від окупанта.  Хлопці та дівчата знають, як ці довгі три роки їхні родини, об’єднавшись з нашою командою в єдину силу, билися за те, щоб повернути їх додому. Нехай мене почують хлопці, які ще залишаються в заручниках на окупованих територіях: ми будемо з подвійною енергією працювати над вашим звільненням і будемо робити все, аби ви якнайшвидше повернулися додому.
Серед   звільнених — бійці батальйону «Кривбас» Микола Герасименко та Олександр Лазаренко, яких бойовики незаконно утримували ще з лютого 2015 року, після Дебальцевого, Євген Чуднєцов, котрого після страшних катувань «малороси» засудили до 30 років ув’язнення, легендарні «кіборги»  Олександр Морозов та Іван Ляса, які знаходилися в заручниках найдовше. Вдалося звільнити військовослужбовців, які гідно і мужньо трималися в місцях неволі – Олександра Олійника, Олексія Кодьмана, Олексія Кириченка, Олександра Каліна, яких пораненими схопили бойовики під час найважчих бойових дій на фронті.
Із ворожих катівень пощастило врятувати і багатьох цивільних. Один з визволених – відомий український історик, президент Центру релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних стосунків, керівник Донецького обласного відділення Української асоціації релігієзнавців, президент Донецької обласної ГО «Центр Діскавері» Ігор Козловський розповів про умови перебування в полоні:
— Із самого початку були катування… Ми пройшли через страждання, біль, хвороби і головне – через морально-психологічний тиск.
Так, «рускій мір» завжди славився своїми катами. Це відчули на собі і чеченці, і українці, і сирійці. Нещодавно світ настрашили кадри, на яких російськомовні потвори в камуфляжі забивали кувалдою мирного жителя Сирії. Годі й сподіватися, що на окупованій частині Донбасу вони насаджують своє верховенство іншими методами. А про те, що арсенал знущань у «зелених ввічливих чоловічків» чималий, свідчать хоча б дані, зібрані чеченськими правозахисниками в ході двох тамошніх війн:
«Турнік» – пристрій, на якому підвішували людей в різноманітних позах. За деякий час кістки виходили із суглобів.
«Мухомор» – паяльником випалювали ротову порожнину.
«Троянда» – в анальний отвір вставляли трубку, через яку вводили колючий дріт. Потім трубку витягували і дріт висмикували.
«Вовчий вищир» – великим терпугом сточували зуби.
«Лещата» – на затиснуту в лещата голову капали киплячою смолою.
«Утроба» – копали яму метрової глибини, в яку навпочіпки у ряд саджали полонених і заливали їх по шию бетоном. При висиханні, стискаючись, бетон ламав усі кістки.
На допитах улюбленим варіантом катів був «пилосос»: на голову людині одягали протигаз, перекривали кисень і забивали ногами. Коли полонений втрачав свідомість, йому вводили хімічні препарати і починали все знову. Це тривало годинами.
Страшно навіть подумати, що пережили наші хлопці в полоні. Зараз вони проходять курс реабілітації і не варто зайвий раз турбувати їх жорстокими спогадами. Та колись вони розкажуть усе. І база даних злочинів «скрепних» почвар значно поповниться.
Попри все, з кожним днем війни Україна все далі відходить від горезвісного «руского міра», котрий продовжує жити радянсько-єзуїтськими міфологемами на кшталт «у нас немає полонених – у нас є зрадники» та «маршалів на солдат не міняємо». За своїх 73-х громадян українська сторона віддала 233 «організми» без роду й племені. Можливо, хтось скаже, що це не рівноцінний обмін. Насправді ж, це повна девальвація ворога. Україна продемонструвала, що таке справжні цивілізаційні цінності. Перш за все – це цінність людського життя.
Цікаво, що 29 «новоросів» зі списків, поданих українською стороною для обміну, відмовилися повертатися на окуповані території Донбасу. Зокрема засуджена за підготовку теракту в Києві Анастасія Коваленко. Після звільнення за «законом Савченко» вона не захотіла повертатися в Луганськ, а залишилася у столиці, де вирішила «почати нове життя».
В останній момент «задній хід» дав також колишній мер Торецька Володимир Слєпцов, звинувачений у посяганні на територіальну цілісність і недоторканність Украї-ни. Вочевидь, вирішив, що сидіти в українській в’язниці краще, ніж жити в «народних республіках» зразка 1937 року. А так же ж старався колись ті республіки побудувати! Втім, можливо, «відказники» пригадали долю двох «заблукалих» ГРУшників, яких віддали в обмін за Надію Савченко? Спочатку від них відмовилося командування, потім рідня. Коли ж про «їхтамнетів» у Росії забули взагалі, їх пристрелив кіллер.
Яка ж доля чекає на цих 233-х, котрі ризикнули повернутися до «рідних пенатів»? Про це написав блогер-сепаратист з «ДНР» Максим Равреба: «З боку ДНР, ЛНР і РФ наших полонених ніхто не зустрічав, наших полонених затрамбували в автобуси, відвезли в Донецьк, не дали зустрітися з рідними, помістили (на підвал) в готель, під охорону, де їх будуть мурижити перевірками. Але це тільки початок. Потім або повна дупа в ДНР-ЛНР, де ситуація з роботою – жах. Або в РФ – на найжорстокіші митарства підвалами Федеральної міграційної служби. Наголошую, що в РФ вони нікому не потрібні… КУДИ ЇМ ТЕПЕР? Немає прав. Немає роботи. Немає гарантій. Немає майбутнього».
Помри! Максиме, краще не скажеш!

Олег КРИВОБОК

 

Powered by Ajaxy