Герої АТО

УКРАЇНСЬКІ ЦІННОСТІ І ДЕВАЛЬВАЦІЯ ВОРОГА

УКРАЇНСЬКІ ЦІННОСТІ І ДЕВАЛЬВАЦІЯ ВОРОГА

Море квітів і море сліз радості. Десятки державних прапорів, вкритих написами «З поверненням!», «Вітаємо на рідній землі!», «Героям — слава!». Гарячий чай і солодощі. Безплатні автобуси, які постійно курсували від станцій київського метро до аеропорту «Бориспіль». І тисячі людей – як рідних і бойових побратимів, так і просто небайдужих українців. Так 27 грудня Батьківщина зустрічала 73-х уже колишніх заручників, звільнених з підвалів бандитських угруповань «ЛНР» і «ДНР»

– Україна своїх не кидає! — наголосив Президент України Петро Порошенко у своїй вітальній промові. – Цим ми відрізняємося від окупанта.  Хлопці та дівчата знають, як ці довгі три роки їхні родини, об’єднавшись з нашою командою в єдину силу, билися за те, щоб повернути їх додому. Нехай мене почують хлопці, які ще залишаються в заручниках на окупованих територіях: ми будемо з подвійною енергією працювати над вашим звільненням і будемо робити все, аби ви якнайшвидше повернулися додому.
Серед   звільнених — бійці батальйону «Кривбас» Микола Герасименко та Олександр Лазаренко, яких бойовики незаконно утримували ще з лютого 2015 року, після Дебальцевого, Євген Чуднєцов, котрого після страшних катувань «малороси» засудили до 30 років ув’язнення, легендарні «кіборги»  Олександр Морозов та Іван Ляса, які знаходилися в заручниках найдовше. Вдалося звільнити військовослужбовців, які гідно і мужньо трималися в місцях неволі – Олександра Олійника, Олексія Кодьмана, Олексія Кириченка, Олександра Каліна, яких пораненими схопили бойовики під час найважчих бойових дій на фронті.
Із ворожих катівень пощастило врятувати і багатьох цивільних. Один з визволених – відомий український історик, президент Центру релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних стосунків, керівник Донецького обласного відділення Української асоціації релігієзнавців, президент Донецької обласної ГО «Центр Діскавері» Ігор Козловський розповів про умови перебування в полоні:
— Із самого початку були катування… Ми пройшли через страждання, біль, хвороби і головне – через морально-психологічний тиск.
Так, «рускій мір» завжди славився своїми катами. Це відчули на собі і чеченці, і українці, і сирійці. Нещодавно світ настрашили кадри, на яких російськомовні потвори в камуфляжі забивали кувалдою мирного жителя Сирії. Годі й сподіватися, що на окупованій частині Донбасу вони насаджують своє верховенство іншими методами. А про те, що арсенал знущань у «зелених ввічливих чоловічків» чималий, свідчать хоча б дані, зібрані чеченськими правозахисниками в ході двох тамошніх війн:
«Турнік» – пристрій, на якому підвішували людей в різноманітних позах. За деякий час кістки виходили із суглобів.
«Мухомор» – паяльником випалювали ротову порожнину.
«Троянда» – в анальний отвір вставляли трубку, через яку вводили колючий дріт. Потім трубку витягували і дріт висмикували.
«Вовчий вищир» – великим терпугом сточували зуби.
«Лещата» – на затиснуту в лещата голову капали киплячою смолою.
«Утроба» – копали яму метрової глибини, в яку навпочіпки у ряд саджали полонених і заливали їх по шию бетоном. При висиханні, стискаючись, бетон ламав усі кістки.
На допитах улюбленим варіантом катів був «пилосос»: на голову людині одягали протигаз, перекривали кисень і забивали ногами. Коли полонений втрачав свідомість, йому вводили хімічні препарати і починали все знову. Це тривало годинами.
Страшно навіть подумати, що пережили наші хлопці в полоні. Зараз вони проходять курс реабілітації і не варто зайвий раз турбувати їх жорстокими спогадами. Та колись вони розкажуть усе. І база даних злочинів «скрепних» почвар значно поповниться.
Попри все, з кожним днем війни Україна все далі відходить від горезвісного «руского міра», котрий продовжує жити радянсько-єзуїтськими міфологемами на кшталт «у нас немає полонених – у нас є зрадники» та «маршалів на солдат не міняємо». За своїх 73-х громадян українська сторона віддала 233 «організми» без роду й племені. Можливо, хтось скаже, що це не рівноцінний обмін. Насправді ж, це повна девальвація ворога. Україна продемонструвала, що таке справжні цивілізаційні цінності. Перш за все – це цінність людського життя.
Цікаво, що 29 «новоросів» зі списків, поданих українською стороною для обміну, відмовилися повертатися на окуповані території Донбасу. Зокрема засуджена за підготовку теракту в Києві Анастасія Коваленко. Після звільнення за «законом Савченко» вона не захотіла повертатися в Луганськ, а залишилася у столиці, де вирішила «почати нове життя».
В останній момент «задній хід» дав також колишній мер Торецька Володимир Слєпцов, звинувачений у посяганні на територіальну цілісність і недоторканність Украї-ни. Вочевидь, вирішив, що сидіти в українській в’язниці краще, ніж жити в «народних республіках» зразка 1937 року. А так же ж старався колись ті республіки побудувати! Втім, можливо, «відказники» пригадали долю двох «заблукалих» ГРУшників, яких віддали в обмін за Надію Савченко? Спочатку від них відмовилося командування, потім рідня. Коли ж про «їхтамнетів» у Росії забули взагалі, їх пристрелив кіллер.
Яка ж доля чекає на цих 233-х, котрі ризикнули повернутися до «рідних пенатів»? Про це написав блогер-сепаратист з «ДНР» Максим Равреба: «З боку ДНР, ЛНР і РФ наших полонених ніхто не зустрічав, наших полонених затрамбували в автобуси, відвезли в Донецьк, не дали зустрітися з рідними, помістили (на підвал) в готель, під охорону, де їх будуть мурижити перевірками. Але це тільки початок. Потім або повна дупа в ДНР-ЛНР, де ситуація з роботою – жах. Або в РФ – на найжорстокіші митарства підвалами Федеральної міграційної служби. Наголошую, що в РФ вони нікому не потрібні… КУДИ ЇМ ТЕПЕР? Немає прав. Немає роботи. Немає гарантій. Немає майбутнього».
Помри! Максиме, краще не скажеш!

Олег КРИВОБОК

 

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту