Технології воєн

БОЙОВІ ШТАМИ ЗАМІСТЬ СОЛДАТІВ

БОЙОВІ ШТАМИ  ЗАМІСТЬ СОЛДАТІВ

 

Нещодавно світ облетіла тривожна звістка: виявлено нову інфекцію. Вчені зі Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) назвали її «коронавірус респіраторного синдрому Близького Сходу» (MERS-СоV). Вже зареєстровано близько сотні лабораторно підтверджених випадків інфікування людей MERS-СоV, із них 50% призвели до загибелі хворих.

Глава Всесвітньої організації охорони здоров’я Маргарет Чен назвала «коронавірус респіраторного синдрому Близького Сходу» головною глобальною загрозою людству. Найбільша кількість постраждалих виявлена в Саудівській Аравії. Саме з поїздками до цієї країни спостерігаються поодинокі випадки інфікування у Катарі, Йорданії, Великій Британії, ОАЕ, Франції і Тунісі. У багатьох хворих, інфікованих MERS-СоV, розвивається пневмонія з тяжким перебігом. Інфекція вражає здебільшого літніх чоловіків, які мають супутні захворювання.
Джерело нового вірусу досі невідоме. Існує версія, що він походить від кажанів. Імовірно, що зараження від них перейшло на проміжні види тварин, а від тих – і на людей. Фахівці припускають, що MERS-СоV може адаптуватися і в подальшому передаватися від людини до людини.
Кількість нових вірусних захворювань, яка збільшується з кожним роком, насторожує. Багато вчених висувають версії про те, що ці хвороби виникають не випадково. Цілком можливо, що вони мають штучне походження, а їхні збудники створюються в стінах секретних військових лабораторій.

clipart_3509_x_5243px_4_06mb_65388_18

ІСТОРІЯ РУКОТВОРНИХ ЕПІДЕМІЙ
При ураженні бактеріями або вірусами захворювання проявляється не відразу. Майже завжди цьому

передує прихований (інкубаційний) період, з відсутністю будь-яких зовнішніх ознак. Деякі захворювання (чума, холера, віспа) здатні передаватися від хворої людини до здорової і, швидко поширюючись, викликати епідемії. Встановити факт їх застосування і визначити вигляд збудника важко, адже хвороботворні мікроби і токсини не мають ані кольору, ані запаху, ані смаку, а ефект їхньої дії може проявитися лише через великий проміжок часу. Виявлення бактерій і вірусів можливе лише шляхом проведення спеціальних лабораторних досліджень, що потребує часу та ускладнює своєчасне проведення заходів щодо запобігання епідемічним захворюванням.

Процес інтенсивного розвитку біологічної зброї розпочався порівняно недавно. Проте ще в далекому минулому люди почали замислюватися над тим, що різні віруси та інфекції можна використовувати проти ворогів. У III ст. до н.е. в морському бою проти Євмена і пергамського флоту карфагенський полководець Ганнібал обстріляв кораблі супротивника глиняними горщиками, заповненими отруйними зміями. Біологічною зброєю це можна назвати з натяжкою, та й ефективність її залишається під великим сумнівом, але деморалізуючий ефект був приголомшливим.
У 1346-му році Золота Орда на чолі з ханом Джанібеком тримала в облозі Кафу (нині місто Феодосія). Облога була настільки тривалою, що серед монголів спалахнула епідемія чуми. Наступ було провалено, але хан наказав підлеглим перекинути частину заражених тіл через стіни фортеці. В Кафі також почалася епідемія.
В ході неаполітанської кампанії 1435-го року було зроблено невдалу спробу інфікувати проказою французів. Іспанці роздавали французьким воякам вино з підмішаною в нього кров’ю хворих людей.
В 1520-му році Ернан Кортес, іспанський конкістадор, використовував бактерії натуральної віспи проти ацтеків, вирішивши таким чином помститися за розгром під час «Ночі печалі». А оскільки в ацтеків імунітету до віспи не було, то вони втратили більше половини свого населення. В ході епідемії загинув і Куітліуак, ватажок ацтеків, а їхню державу знищили за кілька тижнів.
Відкрив і детально описав бактерії у 1683-му році Антоні ван Левенгук, проте цілеспрямовані експерименти з ними розпочалися лише через 200 років. Перше застосування біологічної зброї пов’язане з ім’ям генерала армії її Величності Джеффрі Амхерсті. У ході бойових дій у Північній Америці він запропонував подарувати місцевому населенню ковдри, якими раніше укривали хворих віспою. Тоді жертвами пошесті стали декілька тисяч чоловік.
У роки Першої світової війни біологічну зброю неодноразово використовували Німеччина і Франція. Вони заражали коней і велику рогату худобу сапом та сибірською виразкою, а потім переганяли хворі стада на територію противника.
З 1925-го року згідно з Женевським протоколом використовувати біологічну зброю в період військових дій заборонили. Однак Італія, Франція, Німеччина і Радянський Союз вже тоді проводили дослідження в області подібного роду зброї і захисту від неї. Японські ж вчені і мікробіологи перевершили всіх.

ПЕКЛО № 731

Японський імператор Хірохіто мріяв про так звану «наукову зброю». Його ідеї знайшли підтримку серед військових. За дорученням військового відомства цієї країни в кінці 1920-х – на початку 1930-х років мікробіолог Сіро Ісії здійснив турне бактеріологічними лабораторіями Італії, Німеччини, СРСР і Франції. У своїй підсумковій доповіді він висловив переконання щодо величезної користі для Японії біологічної зброї. На його думку, при використанні бактерій, які мають властивості розмноження і поширення, не потрібно проведення масових атак – люди і так будуть гинути, причому болісно і повільно. Як бачимо, це саме той випадок, коли сліпа віра вченого перемогла розум.
Керівництво держави дало дослідженням Ісії «зелене» світло. Так, у 1932 році було створено «Загін 731» (офіційна назва «Головне управління водопостачання і профілактики частин Квантунської армії»). Дислокувався він на окупованій території Китаю за 20 км південніше Харбіну. До кінця Другої світової війни спецзагін досяг чисельності 3 тис. чоловік.
За час існування загону його співробітники провели величезну кількість жахливих дослідів на живих людях – ув’язнених, військовополонених і арештованих жандармерією. Профільними були дослідження ефективності різних видів хвороботворних мікроорганізмів. До кінця війни Сіро Ісії вивів штам чумної бацили, яка і за смертністю перевершувала звичайну в 60 разів! Біологічна рецептура зберігалася в сухому вигляді, а перед використанням її досить було лише змочити живильним розчином. Піддослідних, яких цинічно називали «колодами», саджали до спеціальних кліток, де ті знаходилися з моменту зараження і до смерті. Якщо ж людина виживала, її заражали знову.
Експерименти проводилися не лише в лабораторних умовах. На декількох полігонах відпрацьовувалися ефективні способи застосування бактеріологічних бомб. Піддослідних прив’язували до спеціальних жердин, розташованих концентричними кругами довкола точки скидання керамічної бомби, начиненої чумними блохами. Спостереження велися з відстані 3 км, а після закінчення експерименту людей везли на об’єкт, де розтинали заживо, щоб оцінити ефективність зараження. Всього за час існування «Загону 731» було знищено понад 3 тис. чоловік – приблизно по одній смерті на добу. Недаремно цей спецзагін називали «Пеклом № 731», «Конвеєром смерті» тощо.
Після закінчення лабораторних і полігонних випробувань «Загін 731» перейшов до польових. Над китайськими населеними пунктами скидали керамічні бомби і розсіювали хмари мух, заражених чумою. Літаки авіагрупи «Загону 731», що несли на борту бомби з бактеріями сибірської виразки, робили по декілька вильотів на тиждень. За оцінкою американського історика Шелдона Харріса, від японської біологічної зброї загинуло понад 200 тис. чоловік.
Біологічна зброя широко використовувалася японцями і проти китайських партизанів: колодязі і водоймища в районах, контрольованих китайцями, заражалися збудником черевного тифу.
Переконавшись у винятковій ефективності біологічної зброї, японське військове командування приступило до розробки планів її застосування проти СРСР і США. До кінця війни в спеціальних сховищах «Загону 731» було накопичено стільки бактерійної маси, що її вистачило б для повного знищення людства. Планувалося навіть розпочати бактеріологічну війну проти СРСР. Для цього було розроблено детальні плани бактерійних ударів по районах Хабаровська, Благовєщенська, Уссурійська.

За даними американського історика Даніела Баренблатта, влітку 1944-го року США також опинився під загрозою жахливого нападу. З території Японії планувався масовий запуск повітряних куль, споряджених контейнерами з  великою кількістю вірусів, що знищують як людей, так і сільське господарство. І лише різко негативна позиція японського прем’єра Тодзьо перешкодила здійсненню цього божевільного плану. Бувалий політик розумів, що війну програно, а відповідь з боку США буде нищівною.

Злочинну діяльність «Загону 731» було припинено лише 9 серпня 1945-го року, коли радянські війська розпочали Influenza_virus_researchМаньчжурську операцію, а на Японію американці скинули другу ядерну бомбу. Від японського командування надійшов наказ «діяти на свій розсуд». Це означало лише одне: негайну евакуацію персоналу і документації, а також знищення будь-яких речових доказів. Тож протягом однієї ночі було страчено всіх піддослідних, які ще залишалися в живих.
Найбільш важливу інформацію «Загону 731» особисто вивіз його керівник Сіро Ісії. Розуміючи своє становище і загрозу неминучої розплати за «наукову роботу», всю документацію він передав представникам армії США як викуп за власне життя і свободу. Адміністрація Трумена визнала можливим збереження життя не лише одному з найбільших військових злочинців сучасності, але і всім його співробітникам, захопленим у полон. Багато із них у післявоєнній Японії стали деканами університетів, академіками, бізнесменами. Принц Такеда, наприклад, не лише уникнув покарання, а навіть очолив японський Олімпійський комітет напередодні Ігор 1964-го року. А Сіро Ісії в чині генерал-лейтенанта благополучно дожив до 1959-го і помер на батьківщині від раку горла. Проте достовірних фактів про смерть та місце його поховання немає.
У тогочасній Європі також розробляли біологічну зброю. Приміром, коли 1940-го року німці захопили французьку аеролабораторію в Ле-Бурже, вони були здивовані масштабами досліджень щодо розпилення вірусів. Двома роками пізніше у Варшаві виявили лабораторію, де займалися виготовленням збудника сибірської виразки для здійснення диверсій проти нацистів. А німці для поширення епідемії серед 50 тис. ув’язнених із білоруського Озаричського табору смерті звозили туди людей, хворих на тиф. В результаті там утворився серйозний осередок захворювання.
Англійські військовики під час Другої світової війни також проводили біологічні диверсії. У 1942-му році за допомогою токсичної речовини диверсанти вбили обергрупенфюрера СС Рейнгарда Гейдріха. Цим вірусом було просякнуто стрічку, прикріплену до гранати, від осколків якої нацист отримав незначні поранення. Проте через зараження Гейдріх невдовзі помер.
Приблизно в цей же період радянські вчені зробили велику кількість відкриттів в області біологічної зброї і протибіологічного захисту. Ще перед початком Другої світової війни у масове виробництво запустили суху вакцину чуми. У 1942-му році в СРСР створили вакцину проти туляремії, а роком пізніше – проти сибірської виразки. Перед початком Маньчжурської операції майже усі радянські солдати отримали щеплення сухою протичумною вакциною. Жоден із вояків не захворів, незважаючи на те, що війська пересувалися територіями, ураженими вірусами бубонної і легеневої чуми.

P1170209АРАЛЬСЬК-7: ОСТРІВ, ЯКОГО НЕ ІСНУЄ

Нині Аральське море повільно висихає. Навесні, влітку і восени вітри піднімають тут хмари солоного пилу, вдихання якого знижує імунітет та провокує алергію. Але не лише отруйним пилом небезпечне При-аралля. За радянських часів на острові Відродження, який нині перетворився на півострів, існував Аральськ-7 – військовий комплекс із виробництва і випробування бактеріологічної зброї.
Невеликий біологічний майданчик на острові діяв ще в 1936-1937 роках. Перед війною його роботу припинили. Восени 1948-го до пристані острова підійшли судна з незвичними для цих місць пасажирами – військовими і вченими. Відразу закрили рибозавод, евакуювали місцевих мешканців, а територію острова оголосили режимною зоною. На цілих 50 років вона вкрилася непроникною завісою державної таємниці. Вже через кілька місяців тут звели військовий аеродром, здатний приймати військово-транспортні літаки. За 3 км на схід від летовища побудували селище Кантубек, де розташувалися житлові будинки для сімей наукового персоналу, штаб і казарми для військовослужбовців. Трохи південніше розмістили лабораторний блок польової науково-дослідної лабораторії і полігон «Бархан». На початку 1954-го року на острові розпочали проводити наукові дослідження і військові випробування радянської біологічної зброї.
Всього на секретному об’єкті знаходилося декілька тисяч військовослужбовців і вчених. Крім того, військові частини розквартировувалися в місті Аральськ. Це був найбільший полігон, де методами розпилення і підриву випробовували біологічну зброю на основі сибірської виразки, чуми, туляремії, ку-лихоманки, бруцельозу, сапа та інших особливо небезпечних інфекцій. Випробуванням піддавалися тварини: щури, морські свинки і навіть павіани.
Одночасно з полігоном спеціально для потреб дослідників відкрили кінний завод у селищі Куланди, звідки тварин десятками перевозили на острів. На деяких проводили випробування, але у більшості брали кров, як середовище для культивування бактерій. Всі випробування супроводжувалися регламентними протиепідемічними заходами. Сам острів обрали не випадково. Влітку тут температура сягає 45 градусів, тому вважалося, що протягом декількох діб полігон знезаражувався природним шляхом.
Комплекс Аральськ-7 функціонував до 1992-го року. Після розпаду СРСР територію острова поділили між собою Казахстан і Узбекистан, а військовий контингент у терміновому порядку передислокували. Частину устаткування вивезли, а іншу – поховали на місці.
Сьогодні острів Відродження продовжує нести в собі потенційну небезпеку, в першу чергу, для населення як зберігач бактерійних і вірусних інфекцій. Ще в 1971-му стало помітним «винесення» інфекції з острова. У місті Аральськ натуральною віспою захворіли 9 чоловік, з яких 3 померло. У 1984-му і 1989-му роках у Тургайській області (Казахстан) була помічена також масова загибель сотень тисяч сайгаків. Вчені вважають, що це результат випробувань на полігоні. Відомо, що на острові існує декілька могильників, де поховані трупи тварин, загиблих при іспитах біологічної зброї. Питання в тому, наскільки збудник зберіг свою активність?
На думку доктора біологічних наук Р. Аксьонова, заходи щодо ліквідації наслідків випробування біологічної зброї на острові Відродження мають бути прийняті негайно, причому із залученням світової громадськості. Одними силами СНД їх не вирішити, а зволікання у цьому важливому питанні може призвести до глобальної катастрофи.

ЗАГАДКА МІСТЕЧКА № 19
В ніч з 2-го на 3-тє квітня 1979-го року Чкаловський район Свердловська (нині Єкатеринбург) накрила дивна хмара. Вже наступного дня таємнича хвороба уразила мешканців. Офіційно було зафіксовано 64 смерті, неофіційно – декілька сотень (під хмарою опинилося 2 тюремні зони, тож про померлих у них інформація не надавалася). І навіть сьогодні не можна достовірно сказати, що ж це було: навмисне зараження біологічною зброєю чи неочікувана аварія на військовому об’єкті? Адже помирали лише чоловіки і лише середнього віку.
Фахівці припускають: джерело хвороби знаходилося у військовому містечку №19, у секретному мікробіологічному центрі Міністерства оборони. Там, у підземних лабораторіях, виробляли суху форму сибірської виразки – спори. Мабуть, через якусь технологічну помилку вони проникли назовні.
До речі, містечко №19 з’явилося саме тоді, коли радянським ученим вдалося отримати доступ до деяких документів «Загону 731». Японці підштовхнули до створення власного радянського військового інституту.
Цілком можливо, що у Свердловську тоді випробовували біологічну зброю, здатну вбивати вибірково, тобто не всіх, а лише військовослужбовців противника. Йдеться про віруси, які можуть вражати або лише чоловіків, або жінок, або літніх людей та дітей. Однак для того, щоб знищити, приміром, саме чоловіків, одного вірусу недостатньо. Потрібна їх комбінація. За допомогою методів генної інженерії радянські дослідники отримали ефективні бойові штами чуми, сибірської виразки, туляремії. У ДНК одного хвороботворного вірусу вони вбудовували інший.
У результаті з’являвся дуже агресивний гібрид, який у рази перевершував смертоносність «попередників» та різноманітність побічних ефектів. Для того, щоб розгадати головоломку «вірус у вірусі», противнику знадобилися б тижні. За цей час жахливий штам міг би знищити цілий континент.
Зазвичай розробники біологічної зброї експериментують з вірусами чуми, грипу, сибірської виразки, туляремії, віспи або лихоманки Ебола. Це шість найживучіших і швидкодіючих вірусів у світі. Від лихоманки Ебола до цього часу не існує вакцин. Наприкінці 80-х років минулого століття радянські вчені вирішили створити гібриди агресивних вірусів і почали працювати над проектом «Химера».
Це були організми, утворені від декількох біологічних форм. Для перших дослідів вибрали віспу і лихоманку Ебола. Вірус Ебола в 90 % випадків убиває і передається через контакт із зараженими рідинами, наприклад, через кров. Проте повітряно-крапельний шлях передачі, як у віспи, зробив би його непереможним. Але що буде з людством, якщо такого джина випустити з пляшки? Інформацію про результати цих експериментів засекречено.
У 2004-му році в районі Південного Судану виявлено нову форму вірусу Ебола. У нього є ознаки і віспи, і геморагічної лихоманки. Чи означає це, що свого часу експерименти радянських учених мали успіх?

АМЕРИКАНСЬКИЙ ВАРІАНТ: «БУНКЕР 459»

У Сполучених Штатах Америки також активно займалися розробками  біологічної зброї. У 1943-1960 роках існувала спеціальна лабораторія Форт-Детрік (Fort Detrik), розташована у місті Фредерік (штат Меріленд), яка була центром розробки та випробування біологічної зброї. Чверть століття невелике містечко перебувало у повній ізоляції. Для того, щоб потрапити на його територію, потрібно було пред’явити не тільки спеціальний дозвіл, але і медичну довідку про більш ніж два десятки щеплень, зокрема проти чорної віспи, бубонної чуми, тропічної лихоманки, сибірської виразки. Саме тут і розроблялися збудники вірусних інфекцій та епідемічних хвороб.

Soldiers from the newly formed Joint NBC unit perform decontamination procedures as they take part in the logistical exercise Iron Ration.

Перші експерименти там проведено у 1943-му році, а після того, як у руках американських військових опинилися матеріали «Загону 731» і частина японських вчених, дослідження поставили «на широку  ногу».

Але американці були впевнені в тому, що такі захворювання, як чума, тиф або туляремія вже досить добре вивчені,  тому серйозної шкоди противнику завдати не зможуть. Тож почали шукати нових біологічних агентів, їх розробками займалися в «Бункері 459», зокрема, там вивчали бактерії, що живуть у розпечених пустелях, сірчистих гарячих джерелах і соляних концентрованих розчинах. Ці досліди мали на меті прищепити подібні властивості бактеріям для більшої живучості. Але коли інформація про дослідження з’явилася в пресі, вчені здійняли справжній бунт.

Американська спілка мікробіологів влаштувала своїм членам допит з пристрастю, з’ясовуючи їхні зв’язки з військовим відомством США. Доктор Лерой Фозергіл, колишній директор лабораторії USBWL, зробив досить відверте зізнання відносно можливих наслідків масової біологічної війни. Він заявив: «Цілком можливо, що багато видів життя будуть вперше в історії їх існування піддані дії того або іншого збудника хвороб. Нам нічого не відомо про міру сприйнятливості багатьох біологічних видів до конкретних мікроорганізмів, зокрема до респіраторних. При цьому можуть виникнути нові і незвичні переносники інфекції, способи боротьби з якими ще доведеться шукати». Фактично пролунала заява про те, що у разі застосування такої зброї навіть творці не матимуть можливості її зупинити і знешкодити.
З того часу дослідження на людях відкрито не проводилися. Існують дані про те, що вчені з Форт-Детріка вийшли зі становища по-своєму. Спільно з ЦРУ вони у 1956-му році заражали жителів Манхеттена бактеріями коклюшу. Таким чином хотіли перевірити, як поширюється вірус в умовах міста. А через кілька років зараженню піддали жителів Чикаго, Нью-Йорка і Сан-Франциско. Напівлегальні досліди на людях у закритому містечку проводилися також на військовослужбовцях-добровольцях.
У 1969-му році президент США Річард Ніксон зробив заяву про те, що біологічна зброя поза законом. Зараз у Форт-Детріку знаходяться лабораторії, в яких проводять міжнародні дослідження в галузі охорони здоров’я, зокрема, медичних матеріалів та патогенів рослин. Тут розташовані Агентство медичних досліджень армії США (U.S. Аrmу Меdісаl Rеsеаrсh and Materiel Command, USA MRMC), Дослідницький інститут інфекційних хвороб армії США (U.S. Аrmу Меdісаl Rеsеаrсh Institute of Infectious Diseases, USA MRIID) та лабораторія Національного інституту раку (МСІ-Frederick). Можна лише сподіватися на те, що у військових знову не виникне бажання випробувати щось «новеньке», нехай навіть на добровольцях.
Вчені і до цього часу не можуть прийти до однозначного висновку, що ж таке віруси? За однією з версій, бактерії деградували і стали вірусами. За іншою – це гени, що «втекли» і навчилися жити самостійно. Як би там не було, але експерти стверджують, що сьогодні біологічну зброю можна виробити… просто на кухні.
Отже, тепер паразитичні віруси, вирощені в пробірках, – це справжня зброя, здатна перемогти будь-яку армію світу без єдиного пострілу.
Біологічна зброя нагадує джина, закритого в пляшці. І не дай Боже, людина втратить контроль над цими невидимими істотами.

Підготував Олександр ПРИСЯЖНИЙ

Ти станеш командиром!

Військо України
Powered by Ajaxy

Партнери проекту