Технології воєн

Сапери нової доби

Сапери нової доби

Mine color2Деякі представники тваринного та комашиного світу від народження мають такий тонкий нюх, про який людині доводиться хіба що мріяти. Тому комусь прийшло на думку використовувати «братів наших менших» для виявлення вибухівки.

Ніс цих «саперів» здатний відчути мінімальну кількість вибухової начинки, що витекла з корпуса міни чи снаряда, а іноді й при абсолютній його герметизації. І навіть слабкий запах людини, що установила вибуховий пристрій. Дивина та й годі!
Різні тварини і комахи в ролі саперів мають свої переваги і недоліки, тому вчені постійно шукають нових кандидатів для цієї почесної, але небезпечної військової роботи. У 2008 році в Шрі-Ланці на посаду сапера прийняли мангуста. Хто ж наступний?

Крилаті «сапери»
Вчені з Хорватії вивели бджіл, що відчувають міни на відстані до 5 км, навіть якщо вони знаходяться під землею.
Проект щодо створення «антимінних» бджіл стартував у 2007 році. Генну інженерію при цьому не використовували, дослідники просто вирішили натренувати смугастих комах, організувавши для них таку собі «військову підготовку». А для того, щоб у бджіл сформувався чіткий зв’язок «вибухівка – ласощі», їхню колонію розмістили на великому огородженому полі. На одному його кінці розташували вулики, на іншому – кілька годівниць, біля яких вчені просочили ґрунт вибуховими хімічними речовинами. Зрештою талановиті комахи навчаються асоціювати запах будь-якої вибухівки з легкою поживою і знаходять найкоротший шлях до неї.
Упродовж декількох років хорвати невтомно удосконалюють техніку вишколу своїх крилатих підопічних. Проте вже сьогодні вони з гордістю заявляють, що їхні бджілки – гарні «сапери», бо здатні покривати велику площу майже миттєво, при цьому діють швидше і безпечніше навіть за спеціально навчених собак та щурів. Недарма українська мудрість мовить: «Бджола мала тілом, та велика ділом».
За офіційними даними, з 1991 року у війнах і конфліктах на Балканах загинуло на мінах близько 2,5 тис. чоловік. Ворогуючими сторонами було використано майже 1,5 млн наземних мін. Мінування відбувалося хаотично, без будь-якого плану. Поля, покриті цим смертоносним начинням, займають площу у 700 кв. км і можуть зберігати близько 90 тис. мін, які ще не вибухнули. Тому хорватські дослідники доклали максимум зусиль зі створення «антимінних» спецбджіл. Mine 2
Подібним «бджільництвом» займалася й Америка. У пресі писали, що з кінця 90-х років у Пентагоні «звучить дивне дзижчання, яке не припиняється день від дня», що свідчило: американськими умами вже тоді заволоділа ідея створити систему бджолиних «агентів», які виявляли б вибухові, а в перспективі – і наркотичні речовини. На думку американських вчених, ці смугасті створіння – унікальні і набагато більш тямущі, ніж вважалося раніше. Вони не тільки відрізняються тонким нюхом, унікальною технікою польоту, здатністю в деталях розпізнавати обличчя, але і володіють цілком людськими слабостями до кофеїну з нікотином і навіть кокаїну. Саме тому сфера застосування комах-шукачів – дуже широка. Цих «нюхачів» можна використовувати для визначення якості продуктів харчування, пошуку контрафактних товарів, викриття наркоторговців і головне – для виявлення мін. Саме цього прагнув досягти Пентагон від своїх спецбджіл. Хорватія ж виявилася більш вправною у цьому питанні, першою показавши результат, так би мовити: «Ви хотіли – ми ж зробили!» Проте слід віддати належне оригінальності американців, яким належить ідея створення «антимінної»… молі.

Гамбійські пацюки

Mine

Їм дають імена, їх навчають і перевіряють на іспитах, а потім пишаються ними, фотографують для «дошки пошани»,влаштовують комфортні умови проживання. І є за що: вони рятують життя, швидко й ефективно виявляючи міни та інші боєприпаси, що не розірвалися та ховаються під землею. Вони – це гігантські гамбійські пацюки. А ще їх називають сумчастими через защічні сумки, як у хом’ячків, у яких вони переносять їжу.

Здійснити на практиці ідею перетворення щурів у чотириногих «саперів» з’явилася у 1998 році у бельгійця Барта Уітдженса, що заснував для цієї мети некомерційну організацію APOPO. І ось уже шість років у Мозамбіку, де багато років йшла громадянська війна, діє проект допомоги саперам, названий «Пацюк-герой» (HeroRATS). Спонукала ентузіаста на такий неординарний крок страшна статистика загибелі та каліцтва людей від протипіхотних мін. За даними Червоного Хреста, кожен місяць у цій африканській країні від захованого у землі смертельного начиння гине близько 800 чоловік, а 1200 стають каліками. Підраховано, що для видалення мін, встановлених на нашій планеті за всю історію воєн, потрібно немало-небагато – близько 500 років! А поки, наприклад, на африканських вибухонебезпечних полях кожні 20 хвилин підривається у середньому одна людина! Барт зрозумів також, що на обстеження великих територій, засіяних протипіхотними мінами, не вистачить ніяких сил! І сподіватися тільки на саперів-людей – означає чекати ще багато років, перш ніж чималі ділянки землі знову можна буде віддати під сільське господарство чи в інше використання.
І тоді бельгієць звернув увагу на щурів. З дитинства він цікавився цими гризунами, незважаючи на загальну людську неприязнь до них. Між тим натуралісти давно помітили, наскільки пацюки розумні і кмітливі. Вони прекрасно вловлюють і розрізняють запахи, є спритними і пронирливими тваринами.
А яка економія коштів! Відомо, що у країнах Африки фахівців з розмінування належного рівня не так вже й багато, а час їх коштує досить дорого. Застосування ж, припустимо, тренованих собак – також дороге задоволення, якщо обстежувати потрібно не аеропорти чи магазини, а величезні відкриті території. Пацюки ж у якості «масової армії саперів» можуть обійтися зовсім недорого – вони невеликі, тому їх простіше прогодувати і легше транспортувати.
До того ж Гамбії щури є місцевим для значної частини Африки видом, і добре адаптованим до її умов. Вони швидко розмножуються в неволі, стійкі до хвороб і при цьому порівняно довго живуть, а, отже, можуть працювати більш тривалий час. І головне – ці нічні «гамбійці» добре навчаються і мають просто чудовий нюх! Тому пацюки-сапери – доволі симпатичний розв’язок проблеми.
До «щурячої школи» відбирають п’ятитижневих малюків. Тут першенят починають знайомити з неспокійним навколишнім світом: вони звикають до голосних звуків техніки, бігають по мокрій траві, їх катають на вантажівці, вони знайомляться з людьми.
А далі починається навчання в повній відповідності з вченням великого дослідника Івана Павлова про умовні рефлекси. Спочатку пацюків учать зв’язувати клацання пальцями з одержанням частування – банана або арахісу. Потім знайомлять зі шматочками вибухівки й іншими предметами, заохочуючи їх виявлення тим же пригощанням.
Навчання гризунів триває в лабораторії близько року, де на макетах відпрацьовуються рефлекси. Після чого вони «складають іспити». Найбільш здатні «курсанти» відбираються для подальшої роботи. Тільки їм довіряють обстеження реальних мінних полів.
Щоб знайти міни, спочатку співробітники HeroRATS звертаються до військових фахівців, які відзначають кордони небезпечної зони і роблять низку вузьких проходів. Тобто поле намагаються розбити на окремі ділянки 5х20 м, по кордонах яких можуть спокійно проходити люди.
Два щурячих тренери стають по різні сторони від прямокутника і натягують між собою струну, утримуючи її біля самої землі. По струні ковзає кільце, прив’язане коротким повідцем до ошийника, який надягається на пацюка. Таке обмеження необхідне зовсім не для того, щоб звірок не утік. Просто поступовий зсув троса гарантує, що «боєць щурячого фронту» не залишить без уваги жодну ділянку відзначеного прямокутника.
На обнюхування зони площею 100 кв. м щур витрачає не більше півгодини, що значно швидше, ніж люди зі своїми міношукачами. І безпечніше – пацюки занадто легкі, щоб викликати спрацювання міни.
Якщо маленький «сапер» знайшов вибухівку, він починає скребти землю лапками, після чого рухається далі. А на місці виявленої міни тренери ставлять прапорець, аби потім її витягли сапери чи дистанційно підірвали. Дійшовши до кінця ділянки, «нюхач», який працює за частування, одержує від людини шматочок банана чи якийсь інший смаколик. Іноді на вже перевірену територію запускають пацюка-дублера і потім звіряють «показання» сірих «напарників».
Сьогодні в Гамбії чотириногих «саперів» називають своїми героями, бо ті вже встигли довести, що їм можна довіряти таку відповідальну справу, як виявлення мін. І за це люди їм щиро вдячні.
Хвостаті «сапери»
24 липня 1945 року в столиці СРСР місті Москві проходив парад Перемоги. На ньому були представлені зведені підрозділи усіх фронтів і флотів Радянської армії. Слідом за військовослужбовцями і колонами бойової техніки йшли кінологи зі своїми підопічними, що красномовно свідчило про відзначення заслуг собак перед Вітчизною. Замикав цей хід підполковник Олександр Мазовер – начальник кінологічної служби Червоної армії. Він був єдиним, хто не чеканив крок, оскільки ніс на руках собаку на прізвисько Джульбарс, загорненого в особисту шинель Йосипа Сталіна. Пес був знаним сапером і перебував на постачанні в 14-й інженерно-саперній бригаді. Під час боїв за звільнення Європи він допоміг знешкодити більше 7 тис. мін і близько 150 снарядів. До параду собака ще не видужав від отриманого напередодні поранення. Проте без нього та його лахматих друзів шанування не обійшлося.
Собаки брали активну участь у Великій Вітчизняній війні. Всього воєнними дорогами від Москви до Берліна проповзло, прокрокувало, проїхало та пробігло 68 тис. Шариків, Бобиків і Мухтарів: породистих і не дуже, великих і малих, гладких і лахматих. Всі вони внесли неоціненний вклад у велику справу Перемоги. Їх не нагороджували орденами і медалями. Проте солдати тієї війни щиро їм вдячні.
Службових собак і сьогодні широко використовують усі світові спецслужби для пошуку вибухівки і наркотиків. Однак на підготовку одного чотириногого шукача потрібно багато зусиль і часу, оскільки процес навчання складає приблизно 2 роки, до того ж великі витрати йдуть на спеціалізоване обладнання і корм для собак з особливими добавками. Попри це, від послуг таких «саперів» відмовитися неможливо. Незважаючи на величезну кількість різноманітної техніки, собаки залишаються одними із кращих засобів для пошуку вибухівки. Тож слава і пошана нашим чотириногим друзям!

Підготував Валерій ВОРОНЧУК

EnglishFrenchGermanItalianPortugueseRussianSpanishUkrainian
Powered by Ajaxy
Військо України
Международный выставочный центр

Партнери проекту