Ми – єдина Україна

Благословляю наше військо на захист Батьківщини!

Благословляю наше військо на захист Батьківщини!

Митрополит Білоцерківський і Богуславський Августин, голова Синодального відділу по взаємодії зі Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України Української православної церкви (Архієрей дав коментар, повертаючись з далекої Ліберії, де він відвідував та духовно опікувався військовослужбовцями українського миротворчого контингенту):

«Благословляю наше військо на захист Батьківщини!

Перше відчуття, коли почув про введення російських військ у Крим, це повне непорозуміння. Пам’ятаю, коли в 1992 році була атестація українських генералів та офіцерів, то в одному з її пунктів значилось: „Чи будете ви зі зброєю в руках захищати незалежність України, якщо агресором виступить Росія?“ Тоді я про себе подумав, навіщо це провокативне питання, навіщо людей даремно бентежити, адже це ніколи не відбудеться. І ось пройшло 22 роки, і це питання повстало. Те, що трапилося, могло тільки в жахливому сні приснитися, але сьогодні це – реалії.

Як «військовий» митрополит і за обов’язком, і за переконанням, однозначно, благословляю наше військо на захист Батьківщини. Якщо б зараз вбачалася дискусія навіть з тими людьми, які непросто ставляться терпимо до введення військ Росії в Крим, але й намагаються виправдати цей крок, то я як владика, православний єпископ – отож однієї церкви, однієї віри з росіянами – нізащо не став би благословляти українських військовослужбовців віддавати зброю, а тим більше повертати в бік своїх співвітчизників. Ми ж не пішли до Ростова-на-Дону чи Смоленська. Є державний кордон, який визнає Російська Федерація, є міждержавні документи про його непорушність, і тому тут не може бути жодного сумніву, що український воїн має виконувати дану ним присягу.

Складно це пояснити батькам і матерям, але ситуація в психологічному плані все-таки не така складна, як була на Майдані, де стояли співгромадяни: з одного боку – найкращі представники суспільства, з іншого – спецпризначенці та Внутрішні війська. У Криму до самовизначення зобов’язує вже саме громадянство. Водночас війна – це останнє, що може бути. Є такий вислів: «Коли замовкають політики, починають говорити гармати», але, напевно, цей конфлікт ведуть саме політики. Важко сказати, що він ініційований народом як з однієї, так і з іншої сторони. Водночас у цих непростих умовах український воїн почувається в духовному плані правим. А ось як російським солдатам і офіцерам виконувати наказ командування – залишається під питанням. Тим більш не заздрю священикам з того боку, нашим братам по вірі, з багатьма якими я знайомий.

І ще скажу дещо наперед. Передбачаю, що знайдуться люди, які не розібравшись у ситуації та не розуміючи, що відбувається, говоритимуть, як може православний священик дозволити собі благословити воїнів на спротив таким же православним. По-перше, це питання слід спрямувати іншій стороні. А по-друге, тут не може бути ніякого збентеження з нашого боку, ніяких сумнівів. Наведу приклад: коли в 1904 році спалахнула війна Росії з Японією, то в цій країні вже була потужна православна громада, яка складалася з місцевих мешканців. Відомий місіонер, канонізований згодом, митрополит Миколай (Касаткін) користувався дуже великою любов’ю і повагою. Коли ж розпочалося збройне протистояння, щирі православні і водночас щирі патріоти Японії запитали главу общини: „Що нам робити, адже православні росіяни – наші одновірці, але ми піддані японського імператора? За що нам молитися?“ Митрополит Миколай без вагань відповів, що їм, синам своєї країни, слід залишити сумніви і молитися за перемогу японської зброї, а він молитиметься за перемогу російської армії: „Бог все визначить, але ви маєте бути у своїх молитвах непорушними та не зрадниками“. Така формула працювала тоді, і її ніхто не заперечив. Нині вона – універсальна. У такому разі скажіть, якщо православний російський ієрарх благословив православних японців молитися за перемогу війська буддистського імператора, як ми можемо не молитися і не благословляти наших українських православних воїнів на мужність та звитягу аж до смерті (не приведи, Господи!) у їх справедливому прагненні зберегти територіальну цілісність України? Я сподіваюся і щиро молюся, що перший постріл, який неминуче призведе до кровопролиття, не пролунає.

Додам, що в цій ситуації я ініціюю екстрену зустріч представників військового командування з Радою з питань душпастирської опіки при Міністерстві оборони України. Зараз у ній головує Об’єднання євангельських християн-баптистів, але я все одно ініціюю зустріч, адже впевнений, що людям у погонах і оборонного відомства, і Генерального штабу ЗС України  треба знайти час, аби почути слово, розсуд та благословення духовенства різних церков, представники яких служать у нашому війську».

EnglishFrenchGermanItalianPortugueseRussianSpanishUkrainian
Powered by Ajaxy
Військо України
Международный выставочный центр

Партнери проекту