Журнал

Дядечку Борю, я тебе чекаю!

Дядечку Борю, я тебе чекаю!

– Мій дядя Боря прийшов, — довірливо тулячись до сильного чоловічого плеча, радісно мовив хлопчина. – Ти довго будеш сьогодні зі мною?

Сироту Льошу Гутченка з Авдіївки днями прооперували в обласній дитячій лікарні Дніпра. Маленький пацієнт із так званої  «сірої зони» мав чимало хронічних вад. Найбільше ж йому дошкуляла грижа

Дядя Боря – представник оперативного командування «Схід», який для Льоші враз став рідною людиною, — Борис Кутовий. Любов до нього читалася в щирій усмішці, світилася в очах худенького хлопчика з Донбасу. Коли військовий зайшов до палати, дитина відразу забула про інших відвідувачів. Їй уже було не до телекамер і журналістів, якими вона, здавалося, зацікавилася.

– Ось подарунки для тебе і для інших діточок від гостей, що завітали до лікарні, – пояснював, тримаючи Льошу на колінах, офіцер. – Цукерки, книжечки українською мовою… Одужуй швидше. А що тобі наступного разу принести? Може, ще машинку?

–  Машинка добре, та краще сам приходь…

–      Куди ж я тепер від тебе, від усіх вас…

«Допомога йде!». Гуманітарний проект медичної допомоги населенню Донбасу із такою оптимістичною назвою активно впроваджує оперативне командування «Схід». Координатором доброї справи став офіцер відділу цивільно-військового співробітництва старший лейтенант Борис Кутовий.

– Проект передбачає проведення безплатного стаціонарного лікування важких хворих у місті Дніпрі, підтримку районних лікарень Донецької області, яким передаватимемо ліки, продукти харчування, канцелярське приладдя тощо, – пояснює офіцер.

Перші групи дорослих та малих пацієнтів з Авдіївки, Мар’їнки, Світлодарська, Бахмутського району й інших прифронтових територій прибули до 6-ї міської та обласної дитячої лікарень Дніпра.

Головний лікар лікарні №6 Олександр Сірий каже, що зрозумів реальну ситуацію лише після того, як сам з’їздив у Мар’їнку, зустрівся з колегою – головним лікарем тамтешньої районної лікарні Євгеном Слюсаренком, почув та по бачив все на власні очі. А ситуація там дуже складна. Машини, що згоріли після обстрілу, так і стоять у боксах. До хворих не виїхати. У лікарнях немає опалення. Проте на жахливі умови, в яких доводиться працювати, медики не нарікають, роблять все від них залежне. Але є пацієнти, проблеми яких вони за всього свого бажання та кваліфікації вирішити не можуть. Тож дніпровські лікарі без вагань долучилися до проекту.

В обласній дитячій лікарні маленьких пацієнтів теж прийняли з відкритою душею.

– До нас привезли десятьох дітей з важкими захворюваннями нирок, із вадами серця та фізичного розвитку, – розповів директор закладу Олександр Хитрик. — Чотирьох уже прооперували, оскільки не можна було відкладати, двоє з цих діточок — сироти. Іншим проведемо необхідне хірургічне втручання після обстеження, бо там складні випадки, є задавнені хронічні захворювання. Наша область ніколи не була осторонь проблем прифронтових територій, де медичне обслуговування тепер на дуже низькому рівні чи взагалі відсутнє. Тож кваліфіковану допомогу надаємо з перших днів проведення АТО. За цей час ми пролікували 1300 дітей, 500 прооперували. Були дуже складні випадки, кульові та мінно-осколкові поранення. З усіма проблемами упоралися, всі дітки живі-здорові. І це найголовніше.

Звичайно, операції та лікування таких дітей і дорослих з Донбасу потребують додаткових коштів з обласного та міського бюджетів. Тому голова Дніпропетровської обласної ради Гліб Пригунов звернувся до очільників міст і районів із проханням передбачити кошти на це в місцевих бюджетах і пообіцяв всіляку підтримку області.

Історія Льоші Гутченка з Авдіїв­ки – одна з багатьох, від якої сльози на очах.

– Хороший хлопчик, добрий, з такою відкритою усмішкою, — розповідає про нього Борис Кутовий. — Навколо метушня, торби, люди, а він сидить самотньо в автобусі й… усміхається. На колінах — рюкзачок затертий, у руках — іграшкова машинка. Зустрівся з ним очима – защеміло серце. «Де твій тато, Льошо?» — питаю. «Пішов на роботу», – відповідає. І знову всміхається. Беззахисно так…

Льоша росте без батьків, ним опікується тітка. Навчається хлопчик у Парасковіївській школі-інтернаті, що біля Бахмута. Хороша школа, затишна, тепла. Люди в ній чуйні.

– Приїхали в Дніпро, у лікарню, — продовжує розповідь Бо­рис. — Знову метушня, торби, люди, а він до мене підбігає, простягає половинку крекеру: «Візьми!» І знову просто в очі довірливо дивиться. Я цього коржика надкусив, а проковтнути не можу – клубок у горлі. Від такої довіри і дитячого тепла… Полегшено зітхнув, коли хлопчика прооперували. Прийшла до нього допомога.

Бентежне, світле, неймовірне почуття  пережив Борис Кутовий і під час знайомства з іншими дітками. На одному з фото він разом із Сашком та Володею, які міцно обіймають його після довгої безсонної ночі на дорогах між Світлодарськом і Бахмутом. А скільки позитивних емоцій від восьмирічної Мілени Дворної! Дівчинка радіє кожному теплому слову та із задоволенням говорить українською…

— Я дуже вдячний дітям, з якими звела мене доля на дорогах Донбасу, де межа між минулим, сьогоденням і майбутнім така тонка, що відчуваєш кожну мить життя й розумієш його справжню цінність. Я вдячний цим малюкам  за довіру, за  неймовірну щирість і лагідну вдачу, заради яких усе можна витримати. Всі наші діти мають бути щасливими! Ідея проекту «Допомога йде» народилася в наших серцях. Об’єднавшись у важливій справі, ми доведемо, що ми – єдина країна.

 

Юлія Бабенко,
фото автора

EnglishFrenchGermanItalianPortugueseRussianSpanishUkrainian
Powered by Ajaxy

Ти станеш командиром!

Військо України
Международный выставочный центр

Партнери проекту