Журнал

ВІЙНА СТОСУЄТЬСЯ КОЖНОГО

ВІЙНА СТОСУЄТЬСЯ КОЖНОГО

Це була справжня сповідь. Чоловік  вибачався  за свої помилки, давав щиросердні обіцянки сім’ї, мудрі настанови дітям. Це були найважливіші слова, які не кожен каже, навіть доживши до глибокої старості. Нині, в реаліях війни,  головні, пам’ятні слова стали оберегом українських родин, змусили зрозуміти найважливіші істини. І так хочеться, щоб мирне життя, за яке мужньо воюють українські військові і яке так відрізняється від пекла війни,  ніколи не  ятрило  їхніх  ран. Щоб вони почувалися справжніми героями-переможцями.  «Лист батька» – таку назву має проект з реабілітації воїнів АТО,  започаткований  волонтерами Запорізької благодійної організації «Храм»

v– В перші місяці війни на Сході хлопці з фронту потрапляли в госпіталі з пораненнями. Ми знали, чим можемо їм допомогти: несли продукти, конкретні медикаменти, перев’язувальні матеріали, – говорить виконавчий директор організації Ірина Дмитрів. А вже починаючи з осені 2014 року, наші воїни мали змогу  проходити психологічну реабілітацію у психоневрологічних диспансерах. Одними з перших, хто потребував такої допомоги, були «кіборги», які впродовж багатьох місяців  захищали донецький аеропорт. Це були абсолютно «цілі» люди, без будь-яких значних фізичних ушкоджень. Робота з ними суттєво відрізнялась від попередньої нашої діяльності. Ми намагалися покращити їм настрій  насамперед речами, які б нагадували їм про дім, сім’ю.  Це були домашні смаколики, малюнки, поробки, створені дітьми. Багато часу відводилося на звичайні бесіди із воїнами.
– Не буду кривити душею, але одним з головних завдань під час роботи з такими хлопцями було не допустити, щоб ті банально спилися. Адже випадки, коли чоловіки шукають порятунку від своїх душевних переживань у алкоголі, не поодинокі і від набагато менших стресів. А тут – війна, – розповідає Ірина.
– Ми розпочали проект «Лист батька». Наші волонтери привозять хлопцям на фронт конверти, папір з ручкою і пропонують написати листа комусь із рідних. Адже жодна телефонна розмова не може  зрівнятися з написаним на папері. Військові при зброї відразу стають «беззбройними». То ніяк не можуть наважитися, а то раптом починають писати, а потім повертають назад, проте врешті-решт багато хто з них все ж таки ділиться своїми думками на папері.  Люди переживають  внутрішню боротьбу, і з їхніх облич видно, що пишуть вони, обдумуючи кожне слово, – продовжує Ірина.
v5Чимало радості військовим дарують дитячі концерти, з якими волонтери «Храму» виїжджають до лікувальних закладів. Активну участь у таких заходах бере й унікальна сім’я із Запорізької області, де тато – громадянин США, мама – українка, а шестеро їхніх дітей на дзвіночках виконують різноманітні мелодії – від гімну України і до улюблених всіма  музичних тем. Якось після концерту в актовій залі одного з госпіталів воїн, який перебував там на реабілітації, взяв діток за руки і повів до палати. Концерт продовжився вже там. Лежачі хворі отримали такий заряд позитивних емоцій, що ладні були зіскочити з ліжок, до яких були прикуті тяжкими пораненнями.  Практично з усіма бійцями представники «Храму» продовжують дружити й  після їхньої виписки. І з тими, хто їде у відпустку додому, і з тими, хто знову повертається на фронт. Для хлопців важливо, щоб про них не забували, щоб вони були потрібні суспільству. І без удаваної скромності можу сказати, що наша діяльність  є частиною їхньої реабілітації, – резюмує Ірина.
– На фронті я не зустрічала відверто поганих людей. Там немає масок, немає сірих відтінків у стосунках. Екстремальні, а часом і критичні ситуації, в яких змушені перебувати воїни, «очищують» їх. Після декількох годин спілкування з хлопцями на лінії фронту я потім із цілковитим нерозумінням спостерігаю за нашим повсякденним життям. Де повсюдно панує брехня, нескінченні корпоративи, де практично не цінується найдорожче – людські стосунки, – ділиться думками Діана Бабова, волонтерка армійського відділу «Перемога 911» благодійної організації «Храм».
v1– Звичайно, не все так добре на війні з морально-вольовими якостями бійців. Свою лиху роль відіграє алкоголь. Були випадки, коли через браваду після вживання спиртного хлопці безглуздо гинули. Не у всіх психика може витримати, коли доводиться бачити, як спливають кров’ю бойові побратими. Також декого смерть підстерігає під час безрозсудного дійства – зйомки на телефон пролітаючих снарядів. І це лише заради того, щоб потім викласти їх у соцмережу.  Довелось мені одного разу побачити  і «п’ятисотого», – продовжує Діана. – Вантажем «500» хлопці називають тих, кого після пережитого стресу доводиться буквально накачувати алкоголем, щоб людина не збожеволіла. Під час чергового візиту в зону АТО ми розвантажували доставлені продукти в разбомбленому приміщенні. Поруч з нами поклали солдата, який спав. Почувши голоси, він невдовзі прокинувся і попросив підійти до нього. Чесно кажучи, мені було страшно. Він знову заснув, а прокинувшись, почав говорити мовляв, навіщо потрібна ця війна, заради чого гинуть люди…
epaselect epa04168981 Ukrainian soldiers sit on their armored vehicle in Kramatorsk, Ukraine, 16 April 2014. Pro-Russian protestors blocked a column of Ukrainian armored vehicles enroute to Slaviansk and did not allow them to pass. Pro-Russian insurgents, who are demanding broader autonomy from Kiev and closer ties to Russia, continued occupying government, police and other administrative buildings in eastern cities, in defiance of an ultimatum by the Ukrainian government to lay down their weapons. EPA/KONSTANTIN IVANOV +++(c) dpa - Bildfunk+++Я намагалась його заспокоїти, але мене відразу відвели в бік і все пояснили. Виявилося, що він єдиний вижив після прямого влучення снаряда в машину, на якій їхали бійці.  І тільки завдяки тому, що вибуховою хвилею його відкинуло на декілька метрів. А шматки розірваних тіл вісьмох товаришів накрили його, мов градом. В такому випадку алкоголь рятує, якби не він, жодна б реабілітація в будь-якому госпіталі  чоловікові б не допомогла. Та я навіть не знаю, скільки потрібно часу і якою повинна бути  реабілітація, щоб стерти з його пам’яті ті чорні картинки.
Був випадок, коли одну з бригад, що повернулася з війни за ротацією, розкомандирували у військовій частині в місті, де воєнні дії не велися. Вночі розпочалася злива. Краплі були настільки великі, що гучно стукали по підвіконню казарми.  Хтось з військових прокинувся і крикнув: «Град!». Вся казарма, як за командою, попадала з ліжок на підлогу і під ліжка, подумавши що розпочали працювати «Гради».
Тож, спілкуючись із реабілітантами вже тут в умовах миру, я приблизно розумію, крізь що вони  пройшли, і мені легше знаходити потрібні слова. Процес їхньої реабілітації часто залежить від віку, – веде далі волонтерка. – Приїхавши вперше, я звернула увагу на те, що в госпіталі воїни розмістилися на трьох «поверхах». На одному зовсім молоді, на другому після 30 років, на третьому ті,  кому за 60. Найстарші практично відразу після госпіталізації рвуться на фронт, вважаючи, що не повинні помирати молоді хлопці. v3У них спрацьовує батьківський рефлекс. Чоловіки середнього віку, попри зовнішній оптимізм, доволі закриті. Їх важко розговорити. Вони носять переживання в собі. А, в наймолодших більше всього вогника надії в очах. Для декого з них війна – це і шанс проявити себе, іноді вони задумуються про кар’єру військового в майбутньому. Але всім їм потрібне спілкування, що ми із задоволенням і робимо.
Під час виписки бійці благають зібрати всіх, хто провідував їх, і просто подякувати. Щасливіших очей за їхні, я ще не зустрічала. Буває, ти поспішаєш до воїнів, щоб допомогти, підтримати, розрадити. А виявляється, що це вони, незважаючи на все те пекло, яке довелося їм пройти, заряджають тебе такою енергією та оптимізмом, що хочеться жити! І таке огортає почуття гордості за наших сучасників, за наших  хлопців-героїв! І так хочеться, щоб життя наших захисників на рідній землі, яку вони вибороли із ворожих пазурів, було гідним і щасливим!

Олег ЛОКТЄВ

 

EnglishFrenchGermanItalianPortugueseRussianSpanishUkrainian
Powered by Ajaxy

Ти станеш командиром!

Військо України
Международный выставочный центр

Партнери проекту