Журнал

ЩО БУВАЄ, КОЛИ СУДДЯ СЛУЖБИ НЕ ЗНАЄ

ЩО БУВАЄ, КОЛИ СУДДЯ СЛУЖБИ НЕ ЗНАЄ

На адресу Уповноваженого Верховної Ради України та начальника Генерального штабу Збройних Сил України надходять десятки звернень від адвокатів та самих військовослужбовців щодо невідповідності вироку цивільного судді з того чи іншого питання. А в Управлінні правового забезпечення кількість таких клопотань зростає в геометричній прогресії. Просять розібратися в абсурдній ситуації: бійців судять цивільні, які часто не обізнані в елементарних армійських питаннях. Часто за однакову провину присуджують кардинально різні покарання: від штрафу до 10 років ув’язнення. Єдине, що може докорінно все змінити – ухвалення нового Закону, який врівноважить шальки терезів богині правосуддя Феміди

Наразі вже розроблений проект змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яким передбачено відновлення статусу військових судів у складі судової влади України. Документ є результатом спільних зусиль фахівців Управління правового забезпечення ГШ ЗС України та Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України. У ньому прописано, що військові суди будуть судами загальної юрисдикції. У місцях дислокації оперативних командувань, командувань видів і родів військ Збройних Сил України запрацює 12-14 гарнізонних військових судів. Зокрема у Києві, Рівному, Одесі, Івано-Франківську, Чернігові, Вінниці, Житомирі та інших населених пунктах, де є найбільше скупчення військових підрозділів і військових формувань. У столиці передбачено діяльність військового апеляційного суду та військової палати у складі Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Ті, хто за режиму Януковича завзято руйнував вітчизняну систему військових судів, посилаючись на вимоги Конвенції про захист прав людини і натякаючи на антиконституційність таких, що просто заважають судовій системі стати прозорою та незаангажованою, 2010 року зробили свою брудну справу. Дієвий механізм був анульований. А натомість прийшла плутанина, неправомірні вироки, затягування судових процесів, необ’єктивність цивільних суддів через банальне незнання ними специфіки військової служби. А про питання, пов’язані із бойовими чергуваннями, веденням бойових дій – годі й говорити.
Яскравим прикладом стала справа прикордонника Колмогорова, яка нещодавно набула розголосу. На вимогу зупинити автомобіль у районі ведення бойових дій водій проігнорував наказ, що призвело до важких наслідків – загибелі людини. На думку цивільного маріупольського судді, вирок якого підтримали судді апеляційного суду Донецької області, військовослужбовець Колмогоров є злочинцем, який заслуговував щонайменше на 12 років позбавлення волі. І лише попередній склад Верховного Суду Украї-ни – колегія суддів палати з розгляду цивільних і кримінальних справ скасувала незаконний вирок і повернула справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
– Там відразу закрадається сумнів щодо кваліфікації злочину та необґрунтованості покарання. На мою думку, його дії потрібно було кваліфікувати за відповідними статтями Кримінального Кодексу України, якими передбачена відповідальність за вчинення військових злочинів, а це 19 глава Кодексу. Адже його дії підпадають під ненавмисне вбивство, по-друге, це було в зоні бойових дій і, по-третє, він стріляв у машину за вказівкою свого начальника. Мета була зупинити транспортний засіб, який рухався трасою і проривався до військовослужбовців, а не вбити людину, тобто злого умислу вбити в нього аж ніяк не було. Водій практично спровокував трагедію. І на даний час останній чомусь перебуває на території РФ, – пояснює полковник Юрій Бобров.
У даному випадку навіть громадськість обурилася неправомірними рішеннями щодо бійця. Люди стали на бік правди. І, незважаючи на закиди та «виправдання» деяких прокурорів на штиб: «Колмогоров винний. Тільки уявіть страх водія, на якого націлені дула автоматів…», Феміда перемогла. Адже війна вносить свої корективи, і здравомислячі громадяни мають це брати до уваги. Емоціям і настроям місця немає. Показовим є той факт, що ніхто не насмілився навіть засумніватися в правильному вироку військових суддів по скнилівській трагедії на початку 2000-х років. Винні були покарані, невинні виправдані. Проте нині, за відсутності військових судів, підстав сумніватися більше ніж достатньо.
– Приміром, досі не поставлена крапка в питанні щодо військовослужбовців колишньої 51-ї окремої механізованої бригади, яку розформували наприкінці 2014 року. Досі відкрита справа стосовно того, що вони нібито вчинили дезертирство та перетнули кордон з РФ. Нині місцевий суд доходить до абсурду: не знають, за якими нормами якого законодавчого акту притягнути до кримінальної відповідальності. Вже дійшло до того, що планують висунути їм звинувачення за Бойовим статутом Сухопутних військ, – говорить військовий юрист.
Та реально пред’явити норму закону, яку порушили військовослужбовці, немає можливості – вона відсутня. Бо діяли бійці вимушено, під впливом обставин. Щоб розібратися із плутаниною, суддя зробив запит на Командування Сухопутних військ, щоби йому в електронному варіанті надіслали Бойовий статут Сухопутних військ, частину третю. Він хотів подати це як порушення норм Бойового статуту, який не є нормою права. Тож «шити кримінал» за нормами дій солдатів та командира в різних видах бою, м’яко кажучи, нісенітниця.
– Це свідчить про те, що суддя не служив в армії і не має жодного поняття ані про те, як ставляться завдання, ані про те, як їх виконують військовослужбовці, ані про те, як повинні діяти командири в умовах фактичного бою, – каже Юрій Бобров.Справу такої категорії тодішні
військові суди розглядали за два-три засідання. А це – до двох місяців. Тобто цю роботу компетентні фахівці в погонах виконували набагато швидше, за цивільних колег. Останнім не лише бракує знань, розуміння специфіки та досвіду, а й дається взнаки завантаженість, через яку вони просто не в змозі виїжджати у військові частини чи в місця дислокації підрозділів для проведення всіх відповідних процедур. Цей пункт просто відсутній у їхньому функціоналі. Та даремно. Варто лише згадати, який страх на порушників закону навіювало слово «трибунал». А проведення виїзних судових засідань, де показово при всьому особовому складі гарнізону виголошувався вирок,  як зазначали командири, давало неабиякий ефект: на довгий час у солдатів пропадала тяга до нестатутних взаємовідносин.Не секрет, що
здебільшого такі не надто «резонансні» справи, як бійка у військовому колективі, розглядають судді, які навіть не знають, що таке нестатутні взає-мовідносини. Тож присуджують покарання яке не відповідає нормам кримінального права. Раніше за рукоприкладство солдатові загрожував щонайменше штрафний батальйон із жорстким режимом перебування від декількох місяців до трьох років, а тепер – штраф у сотні гривень?!
– Цивільні судді не розуміють, що нестатутні взаємовідносини порушують встановлені Статутами правила військової служби. Таке ставлення до проблеми підриває принцип єдиноначальності в армійських колективах та зовсім не сприяє викоріненню цього ганебного явища. За те, за що військові судді раніше притягали до кримінальної відповідальності, нині їхні цивільні колеги застосовують більш легкі статті Кримінального кодексу України, – зазначає військовий юрист полковник Юрій Бобров.
А ще існує проблема: за одну й ту саму провину, навіть за вчинення адміністративного правопорушення, виносять різні вироки, накладають різні штрафи і взагалі кваліфікують за різними статтями. Приміром, за однакових обставин, абсолютно ідентичної доказової бази одні судді Чернігівської області притягали військовослужбовців до відповідальності за вживання спиртних напоїв, а другі – звільняли від неї. Здавалося б, нонсенс. Та стан, коли немає єдиного злагодженого механізму правосуддя щодо військовослужбовців, триває вже восьмий рік. Особливо гостро це відчувається в часи інформаційного протистояння, коли, скажімо, вироки кардинально відрізняються залежно від місця проведення судового засідання. Якщо провести моніторинг єдиного державного реєстру судових рішень, то відразу впадає в око факт, що військовослужбовці на Західній Україні несуть менше покарання за однакове правопорушення, ніж бійці, яких судили в східних областях. Приміром, за дезертирство чи самовільне залишення військової частини одні відбуваються штрафом, другі потрапляють за грати до 10 років. Що робити в такому випадку? Коли людина відчуває тотальну несправедливість, Юрій Бобров радить звертатися в апеляційні суди та касаційні інстанції.
Чи не є для нас втраченими військові юристи, які з 2010 року змушені були перекваліфіковуватися або шукати себе в іншій сфері? Фахівці переконані, що ті, хто колись працював у військових судах, здебільшого перейшли на аналогічну цивільну службу. Їх можна повернути. Юрій Бобров упевнений, що багато офіцерів захочуть взяти участь у конкурсі на відповідні посади. Головна вимога – вік 30 років і мінімальний стаж для суддів загальної інстанції – три роки, для апеляційної інстанції – п’ять, для Касаційного суду – 10 років. А ще повинно бути звання офіцера або офіцера запасу, який за станом здоров’я придатний до військової служби.
На думку військового юриста, розгляд справ про військові злочини часто ведеться на недостатньо компетентному рівні. Справи безпідставно затягують. Відіграє певну роль і те, що більшість суддів судів першої інстанції ніколи не служили в армії. Хоча раніше це була вимога до кожного, хто обіймав дану посаду. На сьогодні вона відсутня, тож багато тих, хто вершить людські долі, не мають елементарного поняття про ЗС. А для того, щоб професійно розглянути кримінальне провадження та ухвалити об’єктивне рішення, особливо щодо дій та рішень командирів в умовах бойової обстановки, потрібні хоча б елементарні поняття про Збройні Сили, взаємовідносини в армійських колективах, військові традиції тощо..
Особливо гостро відчувається питання відсутності військового судочинства в час, коли у країні триває війна. Питання дезертирства, порушення військової субординації, невиконання наказів командира – це лише верхівка айсберга. А далі ланцюжок: участь в інформаційних акціях на підтримку РФ, зрадники України, терористи та бойовики. Полковник Юрій Бобров, повернувшись із зони АТО, промоніторив стан розглядів відповідних справ і дійшов висновку, що багато які з його цивільних колег не беруться за ці справи, бо вони для них незрозумілі. Тож ті, хто колись стояв на захисті військових судів, піддавалися критиці, їхні звернення ігнорували та просто не помічали. Навіть не брали до уваги, що в 40 країнах світу, серед яких і 23 країни – члени ЄС, є військові суди. І від такої практики ніхто не збирається відмовлятися, зокрема Польща чи Велика Британія. За міжнародними даними, кожна п’ята держава світу має військові суди. Вони діють або як самостійні державні структури, або ж функціонують при загальних судах у вигляді спеціалізованих військових структур, палат, відділів. У загальносвітовій практиці в таких країнах, як Австрія, Німеччина, Португалія, Данія, Чехія, військові суди розгортаються лише у воєнний час.
Події ж на Сході України потягнули за собою істотне збільшення військових злочинів у 2014-2015 роках. Адже дехто свідомо йшов на правопорушення, а дехто знав: за доволі важку провину отримає не надто суворе покарання. Тільки за перший рік протистояння військова прокуратура розслідувала та відкрила понад 16,5 тис. кримінальних проваджень. Переважно це ухиляння від проходження військової служби. Цивільні інстанції просто фізично не могли дати раду такій кількості, не поступаючись якістю. І виходить, що ніхто не чекав – а раптом війна!

Галина ЖОЛТІКОВА

 

 

Сохранить

Powered by Ajaxy